КРАЩЕ Б ЖУВАЛИ, НІЖ ПИСАЛИ…

Агенція Єврейських Новин 24 січня цього року розмістила на своєму сайті www.aen.ru чергову порцію провокативної антиукраїнської брехні.

Цього разу приводом стали дві публікації на нашому сайті  щодо суттєвих аспектів так званої реституції єврейської власності в Україні. Схоже, в українському корпункті АЄН поставили собі за мету виглядати, образно кажучи, тупішими за славетного героя класичного єврейського фольклору — хелмського рабина. Бо методика, якою вони послуговуються, розрахована, напевне, на клінічних олігофренів. До речі, щоб не забути: такий собі Олег Козерод, кореспондент АЄН в Україні, який шокував увесь освічений світ заявою про те, що «Велесова книга» — це, бачте, “антисемітський” документ, таки догрався. Після офіційних заяв Антинаклепницької Ліги України до відповідних інстанцій, зокрема прокуратури, Козерод туди був викликаний для дачі пояснень, після чого його ім’я зникло зі шпальт видань АЄН. Характерно, що ніякого гвалту з цього приводу, мовляв, бандерівці у прокурорських мундирах затикають рота бідному єврейському журналісту, ані сам Козерод, ані керівництво агенції не здіймало.

А тепер про чергову фальшивку АЄН. Методика стара, тупа і примітивна: висмикується із загального тексту кілька цитат, з яких не можна зрозуміти навіть суті проблеми, про яку йдеться, після чого без жодного доказу на чоло авторові (чи авторам) розслідування ставиться тавро антисеміта, який, бачте, підбурює таких же, як і він сам, на негарні дії проти всіх українських євреїв.

Що ж до “всіх українських євреїв”, то ця брехня вже така заяложена, що навіть немає бажання вкотре це спростовувати. Достатньо послатися на матеріали судових і прокурорських перевірок численних скарг від конкретних лідерів певних єврейських організацій на публікації у виданнях МАУП. Зокрема й наших. Жодного разу жодна уповноважена інстанція не знайшла в них навіть натяку на те, що нам приписують усі ці козероди й баришникові.

Тепер щодо реституції. На відміну від уже згаданої Є.Баришникової автори розслідування знають не лише історію своєї батьківщини — України, а й норми міжнародного права. А воно визначає реституцію саме так, як це зацитовано у нашій публікації “Ідіотизм чи державна зрада?” від 16.01.2006. Тепер щодо тверджень Є.Б., ніби “реституція єврейської власності стосується повернення громаді будівель, незаконно відібраних у 1920 – 30 рр. -  час, коли синагоги відбирали на тих самих правах, що й православні церкви”. То ж незаконно чи “на правах” (схоже, пані Баришникова в трьох соснах заблукала)? Це перше. Друге: знову радимо всім бажаючим перечитати фундаментальну статтю радника Президента України і водночас одного з лідерів організованого українського єврейства Йосипа Зісельса щодо того, як кваліфікувати власність, яка є об’єктом реституції. На цей текст можна вийти через посилання у нашому коментарі від 26.01.2006. Там ідеться не тільки і не стільки про громадські будівлі 20-30-х років минулого століття, як про рухоме і нерухоме майно плюс приватну власність — особисте майно євреїв і членів їхніх сімей, — втрачену за весь період з 1917-го і як мінімум до кінця 40-х років.

Однак навіть якщо виходити з пояснення “реституції” за версією Є.Б. — повернення лише синагог — то, за даними самих євреїв (джерело готові оприлюднити в суді  у справі “АНЛУ проти АЄН”), вже нині заледве стотисячна громада українських євреїв має сто синагог. З них дев’яносто вже повернуто. Триває будівництво або реставрація ще цілої низки культових споруд, зокрема найбільшої в Європі Уманської синагоги на п’ять тисяч прихожан. Себто — якщо вважати, що всі євреї віруючі, то на тисячу осіб пастви припадає одна синагога. Навряд чи ще якась релігійна конфесія в Україні може похвалитися таким показником. Не будемо акцентувати дуже болючу для АЄН тему щодо етнічної належності тих комуністів, які в 20 - 30-х роках конфісковували не тільки синагоги, а й церкви, костьоли, мечеті, кенаси, кірхи, молитовні будинки. Фальсифікаторам з АЄН тон наших коментарів здався образливим. Що поробиш, адже відомо: коли хамло наривається, то починає верещати, що його “оскорбляют”. Відтак, напевне, доведеться знову вдатися до передбачених законами України засобів правового захисту - і нашої журналістської репутації, і доброго імені України. Тому з властивим нам гуманізмом наполегливо радимо Є.Баришниковій передусім спростовувати цей наш коментар, добряче порадившись з досвідченим юристом.

Редактори сайту “Акценти”.