РОЗДУМИ З СОКИРОЮ В РУКАХ

“Оце моя відповідь Росії на газове питання!”, – кивнув один мій знайомий на сокиру загнану в дриветню. Ну, думаю, Тарас знову вдався в крайнощі. “Я нею дрова рубаю – грубу топлю”, – відчувши моє замішання, уточнив знайомий. “Збирався влітку сюди (йдеться про заміський будиночок дачного типу – авт.) газ провести. А тепер думаю чи варто це робити?”. Подальші наші розрахунки та міркування на опалювальну тематику спричинили цікаві висновки. Поміркуйте і ви, шановні читачі

Універсалізація методів опалення як спосіб не мерзнути

На опалення протягом зимового періоду традиційної сільської хати вистачить двох кубометрів дров. А якщо це невеличка стара “мазанка” обкладена цеглою (таких у наших селах чимало), то й одного кубометра. Ціна кубометра дров, що продаються як відходи з лісопилки, 150 гривень. (Не кажучи вже про можливість задарма наламати в лісі сухостою). Відтак прикиньте, на скільки місяців (чи тижнів) вистачить 150-300 гривень для опалювання газовим котлом. За допоки існуючих вже кілька років тарифів – 17,5 копійки за кубометр газу для населення – опалення газовим котлом невеличкої хатки (співмірною житловою площею з двокімнатною квартирою) протягом зимового місяця коштує близько 80 гривень. Якщо ж 4-5 кімнат, то 150-200 гривень на місяць як мінімум. Тепер планують підвищити тарифи для населення за різними висловлюваннями на 20-25 відсотків. Зрозуміло, перед виборами ніхто не наважиться збільшувати ціну суттєвіше. А які розцінки будуть через півроку, рік, два?..

Зрозуміло, газове опалення порівняно з дров’яним має свої переваги. Не потребує фізичних зусиль (рубання дров) і постійного нагляду (підкидати дрова у вогонь). Проте й ці переваги може знівелювати зростання ціни на блакитне паливо, що переважно постачається з-за кордону (в основному, з непередбачуваної Росії). Приміром, навіщо трудівнику протягом зимового місяця десь кидати лопатою, тягати залізяччя, махати ж тією сокирою чи просиджувати повний восьмигодинний робочий день в якійсь конторі за середню зарплату, якщо її вистачатиме тільки на місяць (а може й менше) газового опалення житла? У такому разі краще без особливої напруги за тиждень-два нарубати (хто сам не здатен – може найняти помічника за 50-100 гривень) на всю зиму дров та сидіти вдома топити, водночас займаючись домашнім господарством. І приємно, і економічно вигідно!  

Втім, зараз навіть у селах, на жаль, далеко не всі можуть дозволити собі таку “розкіш”. Адже майже на раритети перетворилися прадавні українські печі. Рідкістю стали груби. Більшість з них переобладнані на опалювання газом. Причому, чимало, як на зло, цієї ж осені. Хоча були й такі метикуваті люди, що підключили газ, так би мовити, як альтернативну систему опалення – не стали руйнувати печі та переобладнувати груби. Зараз вони в очевидному виграші. Хочуть опалюють газом, хочуть дровами. Підвищать ціни на газ чи перекриють кран – холодними й голодними не залишаться. Тут наче за Дарвіном: на переломних етапах еволюції виживають більш універсальні індивідууми. У нашому випадку можна сказати виграє житло з універсальним опаленням, в якому гріються й готують їжу наші рідні індивідууми.

Той же камін може слугувати не тільки атрибутом аристократичної розкоші, а й виконувати корисну практичну функцію. Ще один мій знайомий мешкає в приватному будинку з централізованим опаленням. Самі знаєте, яке воно буває, особливо в морози, а також восени та навесні. На щастя, у будинку є камін – добре виручає в холодні дні.

Газифікація – етнокультурна диверсія

Загалом, газифікація, що охопила Україну починаючи з сімдесятих років минулого століття, зробила нам чималу ведмежу послугу, якщо не сказати руйнівну шкоду. Щось на кшталт наркотичної залежності, за яку ми почали розплачуватися після проголошення самостійності, продовжуємо це робити зараз і невідомо, коли покладемо їй край. У той період наші хати швидко почали змінювати свій вигляд. Вони повищали й побільшали – це можна вважати чи не єдиним позитивом. Натомість з іншого боку з’явилася необґрунтована економія на будматеріалах. Почали робити тонкі стіни, великі вікна…

Фактично дармове блакитне пальне надавало можливість опалювати всілякі будівельні конструкції, позбавлені будь-якої думки про теплозбереження та естетичного смаку. Відкрутив наскільки треба газовий вентиль – і ні чим більше не переймаєшся. Дарма, що в таких будинках при нагріванні опалення виділяється неприємний токсичний запах від розігрітих фарб, шпалер та штукатурки. І охолоджується такий будинок швидко – не тримають стіни тепло.  Що вже казати про відсутність у згаданих спорудах прадавніх печей. Внаслідок чого покоління українців з села, не кажучи вже про “дітей асфальту”, не знають смаку звареного у печі борщу чи запечених сала та ковбас. Це є фактично етнокультурною диверсією проти України. 

Невдовзі в моді стане піч

З часом ми повернемося й до цих своїх витоків. Нинішня газова криза прискорить даний процес. Невдовзі стане модно й престижно зводити сучасний будинок не тільки з каміном та зимовим садом, а й з нашою прадавньою піччю. Це щось на зразок переміни модних віянь. Пам’ятаєте, раніше з сіл та передмість пересічний обиватель прагнув переселитися в квартиру поближче до центру міста. Зараз же пріоритет змінився у зворотному напрямку – престижно жити в окремому будинку (хто на скільки поверхів “розкрутився”) за містом. Так само буде й з печами. Відтак, звертаюсь до людей у хуторах і селах: не поспішайте руйнувати й викидати те, що зараз видається вам старомодним – невдовзі воно перетвориться в ознаку престижу, заможності й доброго смаку. Особливим попитом користуватимуться майстри-пічники. А також гувернантки, що вмітимуть швидко і вправно розпалювати печі в маєтках справді вже навіть не нових, а новітніх українців.

Започаткувати ж новітню моду на печі цілком реально на найвищому державному рівні. Дивує, що при всій любові Ющенка до старовини нам ще не показали сюжет, в якому Віктор Андрійович топив би дровами автентичну піч. Побачити таке було б цікаво, корисно й повчально. Останнє визначення передовсім стосується нинішніх урядовців. Не вмієш вести газові переговори – рогача в руки й до печі! За нинішньої непевності на газовому ринку така культмасова агітація не остання річ.

Підсумовуючи вищесказане, так і хочеться закинути гасло: Вперед, чи то пак назад, а точніше, вгору – па піч! (Звідки, власне, ми злізли кілька десятків років тому). Там тепло, затишно і ніякі газові перипетії не доймають.

Олександр НАКАЗНЕНКО