Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Святкова ялинка у чемпіонському колі

Кожна людина в дитинстві неодмінно чекала від Діда Мороза подарунків, вірила, що всі її бажання цей незвичайний дідусь обов’язково виконає. Наші спортивні зірки теж колись були маленькими, ходили до дитсадків і з нетерпінням чекали цього свята. У що вірили вони тоді і як святкують Новий рік зараз - розповідають самі чемпіони.

Олена Красовська, срібний призер Олімпійських ігор з легкої атлетики (біг на 100 м з бар’єрами):

- Мені завжди хотілося бути на новорічному дійстві не такою, якою я є насправді. Хотілося перехитрити всіх і таки досягти свого. Одного разу була Лисицею, костюм шили разом з мамою. А взагалі в дитинстві мріяла потрапити в казку, бути принцесою. Я була досить активною дитиною — співала, танцювала, дикламувала вірші. Дід Мороз дарував мені пакетик солодощів, а батьки — творчі ігри, наприклад, набір для малювання — чисті аркуші, пензлики. Мені ж хотілося отримати в подарунок ляльку, візочок для ляльки чи ще якусь іграшку. Найбільше запам’яталося святкування Нового 2000 року, оскільки це був не просто новий рік, нове століття, а й нове тисячоліття. Я очікувала чогось неймовірного, грандіозного — північного сяйва. (Посміхається). Чи дочекалася? Вважаю, що життя складається з маленьких північних сяйв і великих не-сяйв. У новорічну ніч я не загадую бажань. Знаю, здійснення більшості з них залежить тільки від мене. Ми традиційно з чоловіком (він же мій тренер) зустрічаємо Новий рік з моїми батьками, які живуть у Києві, або їдемо до його тата й мами в Донецьк. Часто приїжджаємо з тренувального збору буквально за кілька днів до свята. Оскільки треба дотримуватися дієти, то я готую легку вечерю. Проте найцікавіше все відбувається першого січня. Цього дня в лазню, як у відомому фільмі, не ходжу. А ось з друзями та їхніми дітьми ходимо з санчатами на гірку і, спускаючись униз,  згадуємо свої дитячі роки.

Володимир Сидоренко, чемпіон світу з професіонального боксу за версією WBA у ваговій категорії 53,5 кг:

- Найбільше запам’яталося святкування Нового 2000 року.  Ми з братом вирішили організувати гуляння, зібравши всіх друзів. Спонсором нашого дійства була атомна електростанція, яка виділила нам готель. З найкращим у місті рестораном ми домовилися про приміщення. Прихід нового тисячоліття святкували два дні. У нашій веселій компанії було 24 людей. Ми проводили  конкурси, в яких усі охоче брали участь. Чи багато конкурсів я виграв? Навіть не пам’ятаю, однак перемога в них, на відміну від рингу, була  неважливою. Святкування вдалося на славу! Зазвичай усі разом ми  збиралися тільки на тренувальних зборах, і це була перша позаспортивна колективна зустріч разом з дружинами і нареченими. Усім так сподобалося, що потім ніхто не хотів повертатися додому.

Олена Яценко, бронзова призенка Олімпійських ігор з гандболу, віце-чемпіонка Європи—2000:

— Пам’ятаю, на новорічних святах була Червоною Шапочкою і Сніжинкою. Любила дикламувати вірші – в мене це виходило. Я була довірливою дівчинкою, любила казки й мультики. Дід Мороз дарував мені ляльки. А святкування завжди було в нас грандіозне. Відзначали разом з друзями батьків – це сім сімей. Дорослі завжди влаштовували нам ігри, конкурси. А вранці на нас обов’язково чекали подарунки. Навіть зараз, хоча я давно вже виросла, рідні дарують мені приємні дрібнички. Останнім часом, коли почала виступати за словенський клуб, прихід нового року зустрічаю в Любляні. Там три українки (я, Марина Вергелюк, Ганна Сюкало) і три росіянки — оце наша компанія. Капітан нашої команди (вона місцева) завжди запрошує нас до себе в гості. Отож ми святкуємо три Нових роки — український, російський і словенський. Я вірю в новорічне диво.

P. S. Користуючись нагодою, хочу подякувати своїм відданим уболівальникам — маминим колегам Київської регіональної і Харківської митниць. І окреме спасибі меру Києва Олександру Омельченку за надану квартиру.

Ірина Мельник (Мерлені), олімпійська чемпіонка, триразова чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи з вільної боротьби (вагова категорія 48 кг):

— У дитинстві на новорічних ранках я була Сніжинкою, Ялинкою, Зайчиком. Та найбільше мені до вподоби була роль Вовченяти, адже там треба було танцювати. Я завжди була лідером, тому брала участь абсолютно в усіх конкурсах… і перемагала! Затанцювати, продикламувати вірш — я зголошувалася на все. Батьки дітей починали ремствувати: «Чому на сцену — чи то в офіційній частині свята, чи то в конкурсній — постійно виходить ця дівчинка?» Якось мене таки не допустили до участі в дитячому змаганні. Проте вийшов мій молодший брат Олексій. Суть гри полягала в тому, хто назбирає найбільшу кількість іграшок. Дивлюся, брат мій щось не квапиться. Я тишком-нишком вийшла йому на допомогу. Звісно, він переміг. (Посміхається). У першому класі мене здорово «розвели». Вчителька сказала, аби ми ставили в новорічну ніч під ялинку капці. Про цей «секрет», крім батьків, не можна було нікому розповідати. Я суворо наказала мамі нікого в це не втаємничувати.  Згодом у капцях я знайшла ляльку. Проте наступного року зрозуміла, хто такий Дід Мороз. Знаю, що бажання, загадані в новорічну ніч, збуваються. Я, наприклад, просила у вищих сил титули світової та олімпійської чемпіонки — все здійснилося.

Ельбрус Тедєєв, олімпійський чемпіон з вільної боротьби (вагова категорія 66 кг), триразовий чемпіон світу:

— У дитинстві на новорічних ранках я був Котом у чоботях, д’Артаньяном. Полюбляв прикрашати вдома разом з братами ялинку. А в дитсадку чи школі Дід Мороз разом із Снігурочкою вручали шоколадки, цукерки; все навколо сяяло — це створювало новорічний, святковий настрій. У Діда Мороза вірив доти, доки не впізнавав у ньому нашого сусіда. Я завжди був реалістом, тому фантастичних бажань не загадував. Наприклад, я хотів велосипед, однак ніколи не просив його у Діда. Чому? Бо він у мішок не поміститься. Підлітком я разом з друзями  проходив диспансеризацію. Дивимося, а там у коридорі стоїть цілий ящик шоколадок. Ходили-ходили ми навколо нього, а потім захопили його з собою. Чесно сказати, шоколаду ми наїлися. (Посміхається).  Частенько зустрічав Новий рік у потязі. Позаминулого року на тренувальному зборі у карпатському місті Заросляк якось я сам вирішив побігати крос. І раптом зустрівся з… вовком. Я кинув у нього шапку, почав кричати, свистіти і сірий таки злякався. А якби він був з друзями, то я став би для них новорічним подаруночком. Новий рік святкую з дружиною, донькою і друзями. Цього року влаштую своїй донечці свято, перевдягнувшись у Діда Мороза.

Ірина Голінько

На колажі: Е.Тедєєв,
О.Яценко, ІМельник,
О.Красовська,
В.Сидоренко

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com