Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Падуча свобода слова, або темники від Ющенка

У нової влади на будь-які випади опонентів щодо недолугої кадрової політики, прорахунків в економіці та міжнародній співпраці був, на її погляд, неперевершений контраргумент — зате у нас найкращий у світі балет, даруйте — свобода слова. Пишу “був”, бо останні події розвіяли чи не найзалакованіший “помаранчевий” міф.

Про те, що з декларованою свободою слова в Україні щось не так, громадяни стали здогадуватися чи не одразу ж після революції минулого року. Надто після публічних настанов батька - гаранта прав і свобод синові про те, як належить реагувати на публікації в пресі та як поводитися із журналістами. Потім був скандал, який швидко зам’яли, пов’язаний зі спілкуванням Президента у прямому ефірі із заздалегідь відібраними і відтренованими президентською прес-службою та студентами. За кадром - десятки тисяч звернень громадян до “доступної і відкритої” влади, які всупереч деклараціям місяцями залишаються без відповіді, а то й взагалі без розгляду. Буває, влада, реагує на них вибірково і досить дивно. Так було, приміром, із зверненням українських науковців, громадських діячів, які щиро намагалися привернути увагу найвищих посадовців, Президента до антиукраїнських дій деяких організованих етнічних угруповань в Україні. Замість відповіді, можливо, заперечення чи спростування наведених фактів, на заявників, в тім числі ЗМІ, які оприлюднили звернення, напустили прокурорські перевірки з метою, видно, іще більшої відкритості.

Письмової офіційної відповіді автори звернення так і не дочекалися. Певно, в розумінні нової влади це і є повна — абсолютна! — свобода слова.

Цинічне “політтехнологічне” замовчування гострих тем стає, на жаль, домінантою інформаційної політики в Україні. Підтвердили це і події довкола принципового конфлікту МАУП — Міносвіти, який увиразнив не лише протиріччя між сучасними та ретроградськими поглядами на організацію української освіти, а й справжню можливість вільно висловлювати погляди та думки. Брутальне використання державного апарату для придушення та розправи над неугодними здетонувало студентський страйк, вивівши на вулиці, під стіни Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, держустанов тисячі. Цих “малих українців”, їхні вимоги зверхньо вирішили не помічати, проігнорувати. У дні, коли під владними вікнами вирувало студентське море, всеукраїнські друковані видання, державні телеканали виконували вказівку “першої прес-служби” “про МАУП мовчати”. Вони справно переймалися наркотичною залежністю американського актора Коліна Фаррела, симпатіями, з’ясовується, принцеси Діани до геїв, інформували, що з шиї пса Леонтьева зняли нарешті гіпс, аналізували проблеми казино в столиці, в деталях знайомили українців як президент Ющенко добудовує дачу під Яремчею і готується зустріти Новий рік, тобто було все — окрім холодних наметів під Кабміном і вимог і вимог до влади.

Словоблудила придвірна “Україна молода”, журналісти якої найбільш полюбляють менторськи розтікатися міслію про демократію, свободу слова та ідеали Майдану. Писала про Київський Майдан газета і в дні страйку — про те, як там встановлюють новорічну ялинку. А ще про інші, не менш, мабуть, важливі для влади майдани. “Гайда міністри, на майданчики!” — це про те, як “молодіжний” міністр Юрій Павленко (який теж “не почув” студентів МАУП) залюбки катався на дитячій гойдалці у Донецьку, вирішуючи, певно, таким чином проблеми сім’ї, молоді та спорту.

І вже знущанням видалося розлоге інтерв’ю “УМ” з віце-прем’єр-міністром з гуманітарних питань В’ячеславом Кириленком “Право на слово повинна мати не тільки опозиція, а й уряд...” за 17 грудня, де про те, чого не міг не бачити “профільний” віце-прем’єр з вікон свого кабінету знову ж ані півслова. Показово, що анонс цього інтерв’ю на першій полосі “УМ” супроводила власною рекламою — зверненням до читачів “Правда ж, ви хочете знати правду? Обирайте газету, яка не мовчить!”

А можливо журналісти, про котрих мова, просто непрофесійні, і не знали, не бачили, не чули? Знали, бачили і чули. Про страйк, позицію студентів, страйкові заходи сповістили усі видання, інформагенції, теле- радіоканали. Страйкарі зауважили як крізь їхній стрій до Секретаріату президента протискувався навіть редактор тієї ж “України молодої”, він же радник Президента Ющенка з питань ЗМІ. Протискувався і не помітив? Мало того, як розповів журналіст іншої газети, вже підготовлений ним матеріал про страйк маупівців вже інший редактор зняв з номера — без пояснення причин.

Причина не в сліпоті чи глухоті медій, брутальній “заказусі”, сценарій якої розроблений, бачиться, навіть не на Банковій. Під час мітингу під Кабміном до страйкарів звернулася молоденька кореспондентка “Газети по-київськи” — чи ж правда, що вони страйкують проти жидів?”. І була неабияк здивована почувши про інші вимоги, про які, видно, в редакційному завданні не йшлося. На прохання прес-служби МАУП надати слово представникам Академії для роз’яснення причин страйку в ефірі 5-го каналу “чесних новин”, там відповіли — МАУП нас цікавить лише у зв’язку із антисемітизмом. Саме в ньому і поспішили звинуватити Академію усі, хто замовчав конфлікт між ВНЗ і владою, лишень з’явилася “новина” про “причетність” МАУП до відміни скасування поправки Джексона-Венніка. І жодне (!) з цих видань не спростувало неправду, коли фальшування інформації визнали навіть за океаном.

Якось мені довелося писати, що українська мірка свободи слова, це прокрустове ложе, яке вимірюється відстанню до влади. Це було перед останньою українською революцією, коли більшість ЗМІ запонадливо працювали за темниками “від Кучми”. Потім так само запонадливо каялися. Ностальгія замучила?

 

Юрій Бондар,
заступник голови
Федерації патріотичних видань України

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com