СІОНІСТСЬКИЙ ШАНТАЖ НЕ ПРОЙДЕ!

Генеральному
секретарю
Організації
Об’єднаних Націй
пану Кофі АНАНУ

Ваша Високоповажність!

16 листопада 2005 року прес-служба Посольства Ізраїлю в Ук-раїні розповсюдила повідомлення наклепницько-загрозливого характеру про те, що «заступник генерального директора міністерства закордонних справ Ізраїлю Марк Софер запросив на зустріч тимчасового повіреного у справах України в Ізраїлі Олександра Хом’яка. Зустріч відбулася з приводу обурливої заяви Міжнародної Кадрової Академії, що була опублікована 1 листопада, на підтримку заклику президента Ірану стерти Ізраїль з карти світу». Далі в цьому повідомленні зазначено, що «Ізраїль вбачає у публікації додаткову ескалацію шкідливої діяльності зазначеної академії, та з огляду на це очікує від України невідкладних дій, із застосуванням усіх заходів...» М.Софер наголосив, що «Ізраїль відповідно реагуватиме, якщо Україна й надалі ігноруватиме неодноразові прохання Ізраїлю з цього приводу, що може завдати шкоди дружнім відносинам двох держав». Потім ізраїльське Посольство сповіщає: «У приватному закладі Міжрегіональна Академія управління персоналом навчається більш як п’ятдесят тисяч студентів, серед яких керівництво закладу зловмисно та системно пропагує ідеї антисемітизму». І стверджує, що видання Академії «постійно розповсюджують отруту антисемітизму». Завершується це незвичне для нормального суспільства повідомлення тим, що «Ізраїль вимагає від украї-нської влади невідкладних дій щодо МАУП, аж до закриття установи»!

По-перше, в цій заяві дивує очевидний непрофесіоналізм ізраїльських дипломатів, не здатних розрізнити дві різні установи — Міжнародну Кадрову Академію (МКА) та Міжрегіональну Академію управління персоналом (МАУП), перша з яких є міжнародною громадською організацією, а друга — вищим навчальним закладом також недержавної форми власності.

По-друге, який стосунок має державна влада України до міжнародної громадської організації і чому вона повинна на догоду одного з ізраїльських чиновників втручатися у статутну діяльність цієї організації?

По-третє, хто дав право співробітникові МЗС Ізраїлю Соферу відверто порушувати статтю 19 Загальної декларації прав людини ООН, яка стверджує, що «кожна людина має право на свободу переконань і вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від кордонів»?

По-четверте, цей випад чиновника МЗС Ізраїлю Софера та Посольства Ізраїлю в Україні — яск-равий приклад державного шантажу іншої суверенної Держави, що є свідомим порушенням ізраїльськими високопосадовцями чинного міжнародного законодавства.

По-п’яте, вимога закриття вищого навчального закладу, що розташований в іншій державі і діє відповідно до свого державного законодавства, — нахабне втручання у внутрішні справи Держави України, що ніяк не сприймається цивілізованою, правовою, демократичною міжнародною спільнотою.

МКА та МАУП завжди діяли і діють у дусі Загальної декларації прав людини ООН, друкуючи на шпальтах своїх видань матеріали міжнародних конференцій, симпозіумів, «круглих столів», де порушуються найгостріші проблеми суспільно-історичного розвитку людства, зокрема щодо єврейсько-більшовицького та сіоністського рухів. Наприклад, серед 556 найвищих більшовицьких керівників, які вчинили державний переворот у жовтні 1917 р. у царській Росії і прізвища яких було офіційно оприлюднено у 1918—1920 pp., налічувалося 448 євреїв. Це більш як 80% усіх найвищих керівників цього людиноненависницького режиму. У результаті єврейсько-більшовицького заколоту, від організованих ним воєн, репресій і голодоморів загинуло більш як 50 мільйонів людей, що є найбільшим злочином за всю історію людства. І якщо ніхто не забороняє діяльності так званого центру Візенталя з розслідування злочинів німецьких нацистів, то чому тоді такий неадекватний спротив викликає розслідування злочинів єврейських нацистів, яке здійснюють міжнародні громадські організації? Ми переконані, що наукові дослідження злочинних дій носіїв нелюдських ідеологій і широке оприлюд-нення їх результатів — це необхідна умова побудови сучасного багатокультурного світу.

Це, на наш погляд, стосується й ідеології сіонізму, що її Ізраїль прийняв як державну. Ви, пане Генеральний секретар, напевне, пам’ятаєте: ще 1953 року Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції № 3151 від 14 грудня рішуче засудила загрозливий альянс між південно-африканським расизмом і сіонізмом, а Всесвітня конференція Міжнародного року жінок, що відбувалася в Мехіко 19 червня — 2 лип-ня 1975 року, ухвалила декларацію, яка закликала до знищення «сіонізму, апартеїду та расової дискримінації». Того ж 1975 року Асамблея глав держав та урядів Організації африканської єдності прямо вказувала на те, що «расистський режим в окупованій Палестині та расистський режим в Зімбабве і Південній Африці мають спільне походження і ту саму расистську структуру, що націлені на приниження гідності та єдності людства». 1975 року відбулася і вікопомна XXX сесія Генасамблеї ООН, яка «визнала сіонізм формою расизму та расової дискримінації». І хоча на початку 90-х років минулого століття сіоністам вдалося відкликати це об’єктивне визначення сіонізму, все ж інші рішення ООН, як і багатьох інших авторитетних міжнародних організацій, залишаються чинними.

Засудження агресивної мілітаристської політики Ізраїлю знайшло своє відображення також у резолюціях Ради Безпеки ООН (№№ 1397, 1402, 1403 та ін.), а Надзвичайна спеціальна сесія Генасамблеї ООН з палестинського питання від 29 червня 1980 року закликала Ізраїль «повністю вийти з усіх палестинських та інших арабських територій, що були окуповані ним, зокрема й Єрусалиму». Та сама вимога є в багатьох інших резолюціях Генасамблеї ООН, зокрема і від 5 серпня 2002 року, яка «вимагала негайного виведення ізраїльських окупаційних сил», оскільки ізраїльська агресія призвела до «жахливої гуманітарної кризи палестинського народу». На цю жахливу ізраїльську агресію вказує і Парламентська Асамблея Ради Європи (документ № 9421). Вона була спричинена «порушеннями міжнародного гуманітарного права, що були здійснені ізраїльською армією під керівництвом прем’єр-міністра Аріеля Шарона на палестинських територіях» і «підтримала рішення Ради Безпеки ООН про створення міжнародної комісії для розслідування, встановлення фактів та покладення відповідальності за скоєне».

Держава Ізраїль не тільки зухвало не виконує вимоги ООН, Ради Європи, інших міжнародних структур та організацій, а й усупереч міжнародним рішенням про заборону розповсюдження ядерної зброї протизаконно нею володіє та ще й погрожує її застосуванням іншим країнам. Наприклад, ізраїльський професор військової історії Єврейського університету в Єрусалимі Мартін ван Кревелд відкрито заявив в інтерв’ю нідерландському часопису Elsevier від 5 лютого 2003 p.: «Ми, Ізраїль, володіємо кількома сотнями атомних боєголовок та ракет і можемо запустити їх по цілях в усіх напрямках, навіть по Риму. Більшість європейських столиць — цілі наших військово-повітряних сил... Ми спроможні знищити світ разом з нами...»

Проти такої агресії Ізраїлю виступає і багато самих євреїв, які заявляють таке:

«ознакою справжнього правовірного хасида або ортодоксального єврея, як і багатьох інших євреїв, є безсумнівна ненависть до неєвреїв» (Емілія Кайє, єврейська письменниця та громадська діячка);

«сіоністи полишили духовність і змусили євреїв залишити релігію, а це ще гірше, ніж вбивство євреїв, яке здійснив Гітлер... Держава Ізраїль обов’язково припинить своє існування, оскільки воно протистоїть Богу (Ізраїль Вайз, юдейський рабин, один з активістів руху «Натурі Карта»);

«нині немає нічого страшнішого за єврейський фашизм» (Едуард Ходос, голова харківської юдейської релігійної громади з України);

«єврейська література сповнена злісного наклепу на Христа і кипить ненавистю до нього» (Ісраель Шахак, ізраїльський професор, автор книжки «Єврейська історія, єврейська релігія: тягар трьох тисячоліть»);

«тільки весь спектр єврейських ортодоксальних думок у його розмаїтті дає змогу усвідомити невипадковість і глибину єврейської ксенофобії» (Ісраель Шамір, ізраїльський письменник і громадський діяч) та ін.

Наведене вище, як і багато інших неспростовних фактів, свідчить, пане Генеральний секретар ООН, про те, що демарш ізраїльського чиновника МЗС проти МКА та МАУП, які є структурами громадянського суспільства, — протиправна дія з метою протизаконного перешкоджання науково-дослідницькій діяльності з вивчення загрозливих для всього світу ідеологій, зокрема сіонізму та більшовизму. Водночас у відповідь на вимогу керівника відділу МЗС Ізраїлю про «закриття» МАУП пропонуємо винести на чергову сесію Генеральної Асамблеї ООН питання дотримання державою Ізраїль Резолюції від 29 листопада 1947 року про створення на території Палестини двох незалежних держав — арабської та єврейської з виокремленням Єрусалима під міжнародну протекцію та у разі невиконання Ізраїлем названої резолюції Генасамблеї ООН поставити на голосування питання про «закриття» Ізраїлю.

З повагою і за
дорученням
Президій МКА
і МАУП
Георгій ЩОКІН

Київ
18 листопада 2005 року

Текст звернення до Генерального
секретаря ООН перекладено
російською і англійською мовами.