Проблема плагіату в Україні

Проблема плагіату в освітній та науково-дослідницької діяльності останнім часом набула особливої гостроти. Плагіат став предметом дискусій вчених, політиків, урядовців і, звичайно ж, викладачів і студентів. Більшість визначень цього терміна зводиться до того, що плагіат є присвоєнням авторства на чужий твір або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використанням у своїх роботах чужого твору без посилання на автора.

 Близьким за змістом є і визначення плагіату, наведене в Законі України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року, а саме як оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору .

Кілька невизначено оперує цим терміном законодавець в Законі України "Про вищу освіту" від 1 липня 2014 р зокрема виділяючи його вид - академічний плагіат, але не наводячи при цьому його тлумачення.

Оскільки плагіат, або як його ще називають в європейському світі "недоброчесних", - це соціальна категорія, то цілком зрозумілим є його поширення практично у всіх країнах світу, з певними кількісними та якісними особливостями.

Так, зокрема, за результатами дослідження, проведеного учасниками проекту "Діссернет" і оприлюдненого "Новою газетою", 49 депутатів російської Держдуми спіймали на плагіаті в їх дисертаціях, тобто кожен десятий депутат російської Держдуми свою дисертацію списав.

Чи не "відстають" від такої негативної практики і європейці. Так, угорські журналісти спіймали президента країни Пала Шмітта на плагіаті докторської дисертації. Як з'ясував журнал HGV, його докторська була списана з роботи болгарського вченого Миколи Георгієва.

І це далеко не поодинокі випадки. За результатами дослідження німецьких соціологів, в Німеччині 50% наукових робіт містять плагіат. Чи не менше негативу в науковому середовищі Великобританії, де з плагіатом стикаються 58% університетських викладачів.

Що стосується вітчизняних реалій, то в Україні ситуація не менш проблемна. І головна біда не в тому, що плагіат в тій чи іншій формі використовують 90% студентів, а в тому, що суспільство ще не усвідомило всієї небезпеки і ганебність такої форми крадіжки інтелектуальної власності.

Чому? В деякій мірі тому, що практично зі школи плагіат твердо увійшов в практику навчання. Дати для перевірки вчителю або прочитати перед класом нібито свій, а практично чужий реферат або доповідь, давно вже стало нормою. А значить, ще зі шкільної лави в свідомість учня закладається можливість безкарно користуватися плодами чужої праці.

І ось такий "інтелектуально підготовлений" молода людина приходить зі школи до вищого навчального закладу, продовжуючи "експерименти" над правом інтелектуальної власності. Цим, власне, і підтверджуються такі "погані" цифри поширення плагіату у вітчизняній освіті і науці. Але якщо поцікавитися статистикою притягнення до юридичної відповідальності за порушення права інтелектуальної власності, тобто за плагіат, то можемо розчаруватися, наскільки безсила Феміда. Чому? Називають різні причини, основними з яких є недосконалість законодавства, складність кваліфікації, відсутність позовних заяв і т.д.

Однак справжня причина цього - соціальна терпимість до плагіату як до форми крадіжки інтелектуальної власності.

Що має статися в суспільстві, щоб ситуація змінилася на краще? Звичайно, зміна свідомості. А це вимагає часу і великих зусиль того ж суспільства, влади, громадськості та, зрозуміло, кожного з нас.

Хотів би зупинитися на зусиллях в цьому напрямку влади та громадськості.

Чинне на сьогоднішній день вітчизняне законодавство (на рівні Конституції України, кодексів, законів та інших правових актів України) визначає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Але чи існують належні механізми забезпечення непорушності права приватної власності, в тому числі і в інтелектуальній сфері?

З огляду на реалії, згадані механізми щодо плагіату в сфері вітчизняної освіти і науки є недостатньо ефективними.

Галузеве законодавство - з прийняттям законів України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про авторське право і суміжні права", а також "Про вищу освіту" - зобов'язує кожного вченого поважати право на інтелектуальну власність, визначає поняття "плагіат", а також передбачає покарання у разі виявлення академічного плагіату в представленої на захист дисертації (в науковій доповіді) у вигляді відмови в присудженні відповідної наукового ступеня.

Більш того, якщо проаналізуємо Закон України "Про вищу освіту", то побачимо, що законодавець досить реально підійшов до формування системи запобігання плагіату в науковому середовищі в частині організаційного аспекту.

Зокрема, нормами Закону передбачено створення спеціального органу публічної влади - Національного агентства щодо забезпечення якості вищої освіти, діяльність якого повинна бути орієнтована на реалізацію державної політики в сфері забезпечення якості вищої освіти.

У складі Національного агентства створюються Комітет з питань етики, Апеляційний комітет, інші комітети, які формуються з числа членів Національного агентства.

Що стосується повноважень Комітету з питань етики, то він буде розглядати питання академічного плагіату і вносити відповідні подання до Національного агентства, а також виконуватиме інші повноваження, покладені на нього Національним агентством.

У той же час Апеляційний комітет розглядатиме звернення, заяви і скарги щодо діяльності та рішень спеціалізованих вчених рад та вносити відповідні подання до Національного агентства, а також виконуватиме інші повноваження, покладені на нього Національним агентством.

Вищевказане свідчить про відповідний рівень законодавчого забезпечення механізму недопущення плагіату в освітній та науково-дослідницької діяльності. Однак нормами зазначених законів визначені лише основоположні принципи і підходи до розуміння і формування системи запобігання та виявлення плагіату.

Тоді як в реальності необхідно докласти значних зусиль (в тому числі і політичну волю) щодо формування підзаконних актів, які деталізували б всю процедуру аналізу наукової роботи на предмет виявлення плагіату, розробки необхідних комп'ютерних програм, формування порівняльної бази наукових робіт, визначення граничних величин понять " плагіат "," оригінальність роботи "і т.п. Адже сьогодні практично кожен автор плагіатних роботи звертається до суду з приводу незаконності рішення освітнього відомства щодо скасування рішення про присудження відповідної наукового ступеня.

І все чому? З причин недосконалості або недостатньо чітко прописаної процедури такого позбавлення. І в такому випадку суди часто приймають сторону позивача, оскільки має місце порушення державним органом (як правило, не зумисне) процесуальних норм такої відмови.

А тепер кілька слів про роль громадськості в цьому процесі. Зрозуміло, що громадськість є найпотужнішим і дієвим суб'єктом контролю практично всіх сфер суспільних відносин. Не виняток і освітня і науково-дослідницька сфера, оскільки саме тут сконцентровані найбільш інтелектуально розвинені розумові сили, які істинно знають ціну кожному з учених і його науковим досягненням.

Тому поява в наукових колективах горе-вчених викликає опір і обурення або хоча б критичні дискусії. А це в свою чергу, беручи до уваги можливості інформаційних мереж, переростає в предмет громадського обговорення і виклик влади в необхідності прийняття відповідного управлінського рішення. Але можливості - як державних органів, так і громадськості - мають деякі обмеження, викликані як правовим недосконалістю відомчого законодавства, так і незрілістю громадянського суспільства. Який же вихід з цієї ситуації?

На нашу думку, боротися з плагіатом потрібно, починаючи ще зі шкільної парти, а потім послідовно і зі студентської лави, коли молода людина формує базові знання, вибирає спеціальність і готується до професійної діяльності за своєю спеціальністю. Від того, чи зрозуміє кожен окремий школяр, а потім і студент необхідність чесної роботи при виконанні будь-якого завдання, залежить успіх його подальшого життя, а значить, і майбутнє нашої країни в цілому.

Але, беручи до уваги чисельність студентів у вищих навчальних закладах, тимчасові, технічні та фізичні можливості викладачів щодо перевірки студентських робіт на наявність плагіату іноді дуже обмежені. Чому? В першу чергу тому, що навчальний заклад або наукова установа не в змозі сформувати і забезпечити належну систему боротьби з плагіатом, використовуючи тільки власні, перш за все інформаційні можливості. Хоча саме до цього його спонукають норми Закону України "Про вищу освіту", покладаючи на керівництво навчальних закладів та наукових установ обов'язок забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах співробітників вищих навчальних закладів та здобувачів вищої освіти.

Що ж мав на увазі законодавець, формулюючи таку норму? Перш за все, вимога стосується забезпечення прозорості наукового процесу, зокрема його завершального етапу. Так, навчальні заклади та наукові установи зобов'язані публікувати на своїх офіційних веб-сайтах дисертації осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, і дисертації (або наукові доповіді в разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії або сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних та / або міжнародних рецензованих фахових виданнях) осіб, які здобувають ступінь доктора наук, а також відгуки опонентів на ці дисертації.

Зазначена норма закону детальніше конкретизована в наказі міністра освіти і науки України "Про оприлюднення дисертацій і відгуків офіційних опонентів" від 14 липня 2015 року, згідно з якою дисертації (крім містять державну таємницю або інформацію для службового користування) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати захисту, повинні бути розміщені на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу / наукової установи, спецрада якого буде приймати захист. Це ж стосується і відгуків офіційних опонентів і автореферату дисертації, які повинні бути відкриті в Інтернеті протягом трьох місяців з дня видачі диплома доктора філософії або доктора наук.

Як бачимо, завдання запобігти плагіат в освітній та науковій сферах є досить конкретної, однак механізм її реалізації в Україні поки що недосконалий, а тому недостатньо ефективний.

Справа в тому, що кілька років тому Міносвіти ініціювало розробку програми виявлення академічного плагіату в наукових роботах вищих навчальних закладів та здобувачів вищої освіти. Виділено були чималі кошти, але відповідна програма, що відповідає вимогам часу, станом на сьогоднішній день так і не розроблена. Існуючий сьогодні її варіант вимагає належного доопрацювання. Як бути? Розробити відповідну програму кожного освітнього або науковій установі? Або розробити таку програму за рахунок Міносвіти і надати можливість її використання тим же науковим установам та навчальним закладам? Можна вважати, що саме такий варіант розроблявся Міносвіти, але він зараз не реалізований.

На нашу думку, розробка відповідної антіплагіатной програми, яку могли б використовувати академічні та наукові установи, залишається найоптимальнішим варіантом в даному випадку. Більш того, про це свідчить звернення до позитивного досвіду зарубіжних країн, які вже мають таку практику.

Досвід країн зарубіжжя полягає в застосуванні в навчальному процесі автоматизованих пошукових систем, що дають можливість встановити факт наявності і обсяг невказаних запозичень з чужих праць в наукових роботах студентів, аспірантів і викладачів. Як підкреслюють зарубіжні фахівці в сфері боротьби з плагіатом, система "Антиплагіат" була впроваджена для загального користування в британських навчальних закладах згідно з урядовою програмою. Після трьох років використання цієї програми її фінансування взяли на себе самі вузи.

У Словаччині з 2009 р всі дипломні роботи перевіряються на наявність плагіату і зберігаються в цифровому сховищі (державна система).

Позитивним в цьому плані є досвід Румунії, де створено національний репозиторій дисертацій.

Не відстають від румунів і поляки. Відомчий закон Польщі від 1 жовтня 2014 р зобов'язав виші перевіряти на плагіат всі дипломні роботи студентів. Крім того, загальнопольський репозиторій дипломних робіт, захищених після 30 вересня 2009 р доступний для рекомендованих Міністерством освіти Польщі антіплагіатних програм як база порівняння.

Чи може бути використаний в Україні такий досвід наших сусідів? Переконаний, що іншого варіанту не існує. Зміст таких практичних заходів повинно орієнтуватися на питання якості антіплагіатних програм, а також створення певних установ, здатних дати професійну оцінку наукової роботи на предмет її "чистоти".

Такі програми вже є, значна частина їх знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, але їх можливості недостатні. А більш досконалі програми, які є результатом значних фінансових і інтелектуальних зусиль, зазвичай є платними. Однак ці програми "ловлять" спроби горе-вчених використовувати досягнення інших дослідників як власні, а потім успішно замаскувати їх шляхом заміни окремих кириличних літер в словах латинськими. Наприклад "і", або "про" українські на "і" або "про" англійські. В такому випадку недосконала програма не розуміє ці символи і констатує наукова праця як "чистий". У той же час сучасна вдосконалена програма з цими хитрощами справляється успішно. Більш того, вона "читає" таблиці і зображення у форматі PDF.

Тепер щодо установ. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка першим серед інших вузів звернувся до вдосконалення існуючої системи боротьби з плагіатом. Можливо й тому, що саме тут функціонує найбільше спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій, і зусилля керівництва установи спрямовані на недопущення академічного плагіату (як шляхом організаційних заходів, так і шляхом використання новітніх програм в цьому досить складному справі).

Що стосується організаційних заходів, то в університеті, при корпорації "Науковий парк" Київський університет ім. Тараса Шевченка ", створений Центр професійного аудиту освітньої та науково-дослідної діяльності, метою якого є сприяння в забезпеченні якості освітньої та науково-дослідної діяльності в КНУ ім. Тараса Шевченка, в інших вищих навчальних закладах та / або наукових установах, шляхом проведення його професійного аудиту, орієнтованого на запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах студентів, аспірантів, ад'юнктів (здобувачів), докторантів, науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів.

У чому ж полягає специфіка його функціонування? Перш за все, це підрозділ, що сприяє забезпеченню якості освіти. Яким чином? Через використання сучасної досконалої програми, яка може виявити навіть незначні факти академічного плагіату.

Що стосується загальної системи запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах студентів і вчених, то, як свідчить зарубіжна практика, по-перше, слід на рівні держави визнати плагіат фактором занепаду освіти, науки і соціальної свідомості.

По-друге, необхідно зрушити з місця призупинений процес створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

По-третє, вжити заходів щодо приєднання України (в якомога стислі терміни) до Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти.

По-четверте, почати формування недержавної системи забезпечення якості освіти (шляхом створення незалежних агентств оцінювання та забезпечення якості вищої освіти та інших установ, орієнтованих на якість вітчизняної освіти).

По-п'яте, законодавчо визначити і закріпити Порядок акредитації незалежних агентств оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.