Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Святий Миколай — у біді заступник

Святий Миколай-Чудотворець належить до найвизначніших святих християнської церкви. Його люблять і вшановують на Заході та Сході Що ж живить людську пам’ять про Святого вже стільки століть? Миколай відзначився чистотою життя, за яку мав від Бога дар чудотворення, а також милосердям і благодійністю.

 

На німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. Загалом же, найперше Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок.  Згідно з житієм Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха — силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так довший час вважалось і в Україні — кожен рибальський курінь мав обов’язково ікону цього святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою Св. Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні різноманітних транспортних засобів.

Вважався Святий Миколай і захисником бідних, скривджених, несправедливо засуджених. Шанували святителя і як покровителя шлюбу. 

З появою шкіл при храмах Святий Миколай став опікуном учнів — ця традиція теж ґрунтується на житії святителя, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. 

В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом. Цього дня «Вітали сніжну зиму» — на санях тричі об’їжджали довкола села.  Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які не помістяться.  Часто його супроводжують світлокрилі янголята. Всі діти отримають дари від Святого. Й лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року. 

За матеріалами Аратти

 

Вшановуючи пам’ять великого подвижника Церкви Христової святителя Миколая Чудотворця, православний християнин долучається до безцінної скарбниці християнського благочестя, віри та натхнення у Святому Дусі.

Божий обранець, «помазаний миром духовним», до сьогоднішнього дня спасає усе людство від біди, напастей, скорботи як «оборонець віри та стовп побожності». В історії Церкви, мабуть, важко знайти  такого святого, молитовне вшанування якого супроводжувалось би таким народним визнанням, найвищою пошаною і палкою любов’ю усього  християнського світу. Недаремно під час татарської навали на Русь язичники, не вдаючись у християнську теологію, називали його «руським богом».

І це не випадково,  бо святитель Миколай — передавач Божої милості, милосердя, любові та  надії. Разом з тим, угодник Божий — носій  вищої істини — Правди Христової, який постійно викриває зло, безчестя, корупцію й численні гріхи людства.

Але  особлива місія святителя Миколая —  соціальна опіка над людиною, конкретні справи допомоги та підтримки. Драматизм, неминуча суперечливість, самотність, які  притаманні справжньому життю християнина, а не вигаданому або списаному з пожовклих міней середньовіччя, знаходять своє вирішення у духовному просвітництві, зокрема, у мудрому керівництві святителя. Його життя —  яскравий приклад цілісного християнського підходу до буття, де справи матеріального світу, соціального розвитку людини, невід’ємним від духовних подвигів та молитов.

Великий архіпастир, дізнавшись про скрутне становище одного бідняка з міста Патри, який від голоду і зневіри мав намір продати своїх дочок на розпусту, уночі, таємно, щоб ніхто не дізнався, подав бідній людині у мішечках золото.

Цією справою святитель не лише реально допоміг цілій родині, влаштував людське майбутнє,  але й на всі часи подав християнам приклад дієвої любові. Він не сказав знедоленій людині: «Піди до храму, помолись, посповідайся, постав свічечки, проспівай акафіст, а ще краще, прочитай  псалтир — і Бог тобі допоможе!» Святитель, проповідуючи  важливість перебування християнина у храмі за богослужінням, паралельно з цим, віддаючи золото, допомагаючи ближньому, творить реальну конкретну справу християнської любові, якої так не вистачає сьогодні християнському світу.

Святитель Миколай, «світлом благодатним освічений», не читав мораль, не наставляв в «істині», не встановлював нормативних обмежень, не вигукував з амвону про «духовність», від якої іноді верне людину, тому що вона відчуває фальш, лицемірство та бачить по­двійні стандарти життя. Святий угодник Божий у площині людського буття виявив жертовну любов, відповідальність, справжню турботу, занурився у проблеми та скрутний стан іншої людини.

Не треба бути філософом, аналітиком, соціологом-дослідником, щоб встановити той факт, що у Церкві існує  прірва між богосло­в’ям (теорією) та реальним церковним життям (практикою). І саме цю прірву покликані подолати християни, християнські родини, а не тільки держава, керівництво вузів, шкіл, дитячих садочків, спонсори, меценати, на яких постійно покладають надії християни.

Ніхто, крім нас, не зможе засвідчити  любов Божу. Церковні інституції від соціальної стагнації не врятує ні цар-батюшка, ні національно свідомий президент-патріот. Гріх, порок, апатію та інерцію у нашому серці, без наших особистих зусиль, інтелектуальної та духовної праці не зруйнує ні прозорливий старець, ні сивий монах, ні нові політичні сили. Виключно особиста відповідальність кожного християнина, молитва, каяття, богословське споглядання Істини, соціальна активність у любові Христовій, філософська рефлексія, прагнення до впровадження Закону Божого у власному та суспільному житті — запорука духовного та матеріального оновлення життя сучасного людства.

І навіть розглядаючи історичні факти про життя святителя Миколая, піддаючи сумніву під кутом зору богословсько-критичного аналізу конфлікт святителя з єретиком Арієм, якого начебто святий ударив кулаком в обличчя за паплюження богослов’я Церкви, для нас важливим є приклад наявності мужнього захисту віри христової від єретиків. Православна Церква у своєму Священному Переданні зберігає згадку про конкретний захист релігійної віри від перекручень, спотворень та вигадок.

Сьогодні, як ніколи, життєво необхідна конкретна модель, ситуація, прогнозування поведінки людини, для якої жива віра в Бога — найвища цінність у бутті. Захищаючи богословські істини Церкви,  християни обороняють цілісне, гармонійне буття віруючої людини у світі, сьогодення Церкви у суспільстві, а не «допотопні міфи релігійної свідомості кам’яного віку».  Богослов’я Церкви долає дуалізм, штучне протиставлення земного та небесного, впроваджує дієві моделі християнської поведінки, які враховують не лише духовні, але й матеріальні інтереси людини.

Православне богослов’я  спростовує єресь сучасного вчення свідків Ієгови (еквівалент єресі Арія у IV-му сторіччі), яка вчить, що Христос — не Бог і не Творець світу. Церква засвідчує найвеличнішу та найзначнішу подію в історії людства — народження, втілення, життя, проповідь, смерть, воскресіння та вознесіння Сина Божого, Єдиносущного з Отцем — Творцем світу, Який прийшов у світ заради спасіння людини. Це важливо усвідомити, як з психологічної, філософської, так і соціальної точки зору. Бо саме Бог, Творець Всесвіту — Господь Іісус Христос приходить до людини, включається в живий ланцюжок соціальних зв’язків суспільства й усього людства.

Бог не на небі споглядає, як ми тут «тренуємося» у смиренні, несінні хреста без нарікання, як скептично зазначають деякі циніки-філософи. Христос Спаситель світу знаходиться в гущі людських страждань,  самотності, зради, знедолення, долаючи їх силою та світлом Своєї Божественної природи.

Саме через Пречисту Кров та Тіло Христове, через Причастя — Євхаристію (Божественну Літургію)  людство має можливість духовного та матеріального оновлення, освячення соціальної плоті сучасної цивілізації. І якби християнство сприйняло єресь Арія, який вчив, що Христос — не Бог, а  Він лише пророк, виконавець волі Бога, то яка б була нам користь, якщо на землю прийшов той, хто не може подолати силу тління, смерті та гріха? До нас приходить така сама грішна та слабка людина, як і ми з вами.  Слава, велич, могутність християнства у тому і полягає, що нас спасає, оновлює, трансформує, зцілює своєю енергією, животворящими імпульсами Сам Бог Творець Світу — Господь Іісус Христос, а не «виконуючий обов’язки» директора чи ректора «академії духовної досконалості».

Філософія, мораль, духовні настанови і навіть усі досягнення сучасної науки без реальної соціальної дії, жертовного прикладу любові, самовідданості, а, головне, без благодаті (енергії) Бога не зможуть змінити життя людства.

Для «навчителя і слуги богомудрих небесних таємниць» — святителя Миколая віра, богослов’я Церкви, літургійне життя парафій нерозривно поєднані з соціальним служінням. Місія Церкви Христової на землі розглядалася святителем у площині проголошення Слова Божого (проповіді), богослужінні (Євхаристії) та соціального служіння (милосерді, турботі за ближнього). Саме тому ми молимося до святого Миколая словами церковних молитов: «Подай моїй душі просвіту, що освітлює темряву ії» (Канон на утрені, пісня 1). «Святителю, спаси пригноблених темрявою скорботи і до світлої радості направ» (Канон на утрені, пісня 7).

До світлої радості благовіствування Євангелія, трансформації людського життя за задумом Божим, до славослов’я, молитви й подяки закликає кожного з нас святитель Миколай. Як мудрий духовний наставник святий надихає кожного з нас до щедрої допомоги ближньому, до прояву реальної любові та турботи в родинних зв’язках, професійній діяльності і широкому спілкуванні сучасного суспільства. Святитель не дозволяє потерпати від якихось потреб нашим ближнім. Тому частиною нашого духовного буття мусить бути активізація соціального служіння, стимуляція енергії творення, допомоги і випрямлення християнських шляхів буття у милосерді Божому.

Сьогодні, у час світової фінансової кризи, в драматичну епоху глобальних викликів,  соціальних антагонізмів між бідними та багатими, як ніколи, сучасне суспільство щедрої  потребує проявів християнської любові, турботи, фундаментальних принципів перебудови соціуму на засадах соціальної справедливості. Теплі, гарячі сльози радості, любові, славослов’я людей, творче натхнення, соборність, конструктивізм, єдність, відчуття невмирущого добра у суспільстві найкраще засвідчують дієвість та силу Христового Євангелія.

Наслідуючи життя святителя, долучаючись до його соціальної моделі християнської поведінки, хочеться звернутися до нього словами церковної поезії: «Підносячись розумом завжди до небесних височин і пізнавши глибину премудрості, ти навчанням своїм світ збагатив. Молися за нас Христу, святителю Миколає!”

Протоієрей Діонісій Мартишин

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com