Матриця «воскресіння»

10 квітня 1901 р., у Дорчестері, штат Массачусетс (США), був проведений незвичайний експеримент. Доктор Дункан МакДугалл збирався довести, що масу людської душі можна виміряти. У своїй клініці він побудував спеціальне ліжко, яке становило гігантські ваги з високою чутливістю, до декількох грамів. Він клав на ліжко послідовно шість хворих, що перебували в передсмертній стадії.

Спостерігалися, в основному, туберкульозні пацієнти, бо вони в передсмертні години перебували в стані нерухомості, що було потрібно для точної роботи тонкого механізму ваг. Коли пацієнт поміщався на спеціальне ліжко, то ваги встановлювалися на нульовій позначці. Потім за показаннями ваг велися спостереження аж до смерті хворого. У товаристві чотирьох інших лікарів доктор МакДугалл ретельно виміряв вагу свого першого пацієнта до його смерті. Результати своїх експериментів доктор МакДугалл навіть опублікував: «Смерть пацієнта раптово збіглася з різким рухом стрілки ваг до нижнього краю шкали, що супроводжувалося навіть відчутним ударом стрілки у нижній край шкали терезів, де стрілка і зупинилася. Втрата у вазі була встановлена і дорівнювала трьома чвертям унції (21 грам)». Після ще кількох експериментів доктор МакДугалл зазначив: «Незаперечном результатом експериментів, що проводяться за участю пацієнтів, які вмирають, є доказ того, що у момент смерті відбувається раптова втрата ваги тіла, що не може бути пояснено ніякими природними причинами. Чи справді ця втрачена вага є речовиною душі? Нам видається, що це саме так і є. І тут ми маємо експериментальний доказ того, що речовину душі може бути зважено в момент, коли душа залишає людське тіло».

Ми попросили прокоментувати цей відомий випадок науковця, який тривалий час займається дослідженням у цій сфері.

У явищах Природи є дещо загадкове і незриме, яке не проявляється людині повністю. Проте, не знаючи, що воно є в дійсності, вона сприймає його, буває, як реально існуюче.

Коли енергія життя полишає тіло людини, з нього вивільняється у вигляді згущення або клубочка, буває й як німб, хмарка чи ніби безтілесна тінь, нетлінна форма матерії — мікроплазма. Така назва, безумовно, не може повністю відповідати незримій представниці інших світів, надтонкому її утворенню, все ж за відсутності іншої продовжу нею користуватися, допоки не буде сформульоване належне слово для цього особливого природного явища. Також зверну увагу читача на два важливі моменти, які з ним пов’язані. Перший: те, що виокремлюється з неживого тіла і несе продовження буття, що назвав я мікроплазмою, не є звичним відбитком психіки, яка дійсно може щось породити, і не може бути матерією субстанції думки. І позиція, що плазму не виявлено — більше зовнішній механічний погляд, який не може свідчити, що її зовсім немає.

Відбувається природний розподіл складових, в процесі якого матеріальне тіло, підпорядковане земним правилам і законам, зримо скидається. Що ж до незримого, то воно вивільняється з нього і прямує в реліктову матерію зоряного неба. Вивільняється ж нетлінна мікроплазма: тонкоматеріальне утворення, жива енергія в надмалому об’ємі, обсягом близько 200 мікрометрів/енергем (50х4, де перша цифра — розмір, в якому твориться життя і «биття» хвиль в процесі запліднення, а друга — розгортання і розвиток матерії).

Плазма є  надприродною безтілесною інформаційно-духовною субстанцією, проявляється в людині з часу запліднення і разом з нею зростає. Хоча і є вона носієм інформації, проте не відноситься до звичайної людської, що ототожнюється з матеріальними об’єктами. Вона іншого походження, незважаючи на те, що постійно наповнюється при житті.

Плазму складають невідчутно-невидимі і невагомі «віртуальні часточки», енергія яких, концентруючись у певний обсяг, вмить відділяється з тіла, коли його полишає. Проте плазма полишає його і  продовжує функціонувати в єдиному випадку — коли «зізріває» і перестає підкорятися земним законам, керуючим людською реальністю. Тоді у її властивостях стають переважати космічні причини.

Світ плазми — не матеріально-фізичний, а світ тонких енергій, до пізнання яких вчені тільки підходять. То інша матерія, яка людині маловідома. Вона також засвідчує: людське життя — не лише хімічна лабораторія. Ось чому з античних часів призив мудреця «пізнавати себе» був і лишається не простим закликом. Не шляхом, наприклад, замкненості чи відстороненості від суспільства, або монастирської відчуженості. Утім, самопізнання виявилося най­складнішим. Про що свід­чить одна із десяти заповідей Старого заповіту «правда (істина) життя не на початку, а в кінці».

До формування і наповнення плазми причетні й окремі людські цінності, які зріють разом з нею у глибинах організму, і нейроклітини згідно нейрорівнів. Їх система відома як psyche людини. Тобто те, що вона відчуває в собі і говорить, буває, як про свою душу.

Насправді людина не знає про душу нічого, нічого не чула і про свою плазму, яка в ній є і з неї виходить. Як багатомірніша космічна категорія, вона їй фізично не проявляється, бо має відношення до цілком незнайомої енергії. Звідси й незвичні здібності — «Божу іскра» — а в місцях людської концентрації утворюються навіть тонкі і надтонкі торсійні поля.

У властивостях плазми присутня й певна нетлін­ність, завдяки вічному духу, який постійно і невідчутно пронизує людину. Тому не зникає і не «розчиняється» у Всесвіті, а відтворює життя при житті і після нього.

Найважливіше у плазмі те, що має вона в собі код життя (псиінформаційний код,  ідентифікатор людини) для подальшої можливої нової інкарнації. Вона йде з тіла до тої природної Благодаті і насправді людської Душі, з якою і в якій проявляється ознака непереборної тяги знову повернутися на землю у виді нової людської плоті, наповненої матерією материнства.

Саме завдяки своїй неземній Душі й відбувається повернення, «воскресіння» із небуття — нова проява (нове народження) в земному просторово-часовому світі у визначений час і у людській, а не якійсь іншій плоті, і не як «сліпа воля» і ніби з пустоти. Тому в акті любовного пориву з чоловічого сімені перемагає саме те, в яке повернулася програма людської природи: конкретний вид, стать, форма, з певними характеристиками, можливістю, здатністю і т.п. Тобто привноситься той код життя, який зберегла плазма (він не може бути знищений втручанням як це робиться з генним кодом). 

Тому відліком земного життя достовірніше було б вважати саме час запліднення. Ті народи, які цим користуються, налаштовуються відразу на природний космобіоенергетичний ритм.

У започаткуванні нового життя беруть участь не лише одні батьки: відбувається величне природне триенергетичне єднання земного (нижчого) батьківського і неземного Вищого — енергії Душі. Відбувається та їх єдність, відома і сприйнята в житті як стан найвищої Любові — потреба землі і неба. Тобто завдяки складним зворотним зв’язкам людина появляється у цьому світі від триєдності і полишає його від роз’єднання. Це дії вищих законів Природи.

Основна роль плазми — у збереженні коду життя. Власне, може ж те, що полишає людину, принаймні хоча б частково, знову повернутися до неї (уже як плазмічне) для започаткування нового життя? Чому б і ні? Саме для нього плазма знову і знову втілюється в матеріальне тіло, допоки оновлюване життя не отримає те одуховлення, яке необхідне для вищого і розумнішого творчого буття.

Звідси знову ж певні таланти, які дрімають або проявляються в людській сутності. Наприклад, уміння надзвичайно швидко пересуватися в просторі; спілкуватися через величезні відстані; споглядати трансфізичні прошарки; долати хвороби; продовжувати життя; наповнювати фізичні сили не через харчі, а завдяки сприйняттю світлих стихіалей і подихів природи та інше. Тобто поступове пробудження можливостей колосально розвинутого, але все ще досить бездіяльного, людського мозку.

З одуховленням (наповненням совістю) людини, її стосунки з довкіллям і самою Природою стануть наповнюватися тим теплом і тою чистотою думок та помислів, що призведуть до швидшого виправлення її людської природи. Саме на це й спрямована «робота» Вищих сил верхнього світу — Душі і Духу, вплив яких на людину постійний.

І все ж, чому людина ніяким чином свою плазму не бачить і не відчуває? Чому це особливе явище так і лишається для неї непомітним? Причина, мабуть, не в недостатній освіченості, але і в тому, що властивості плазми лежать за межею доступного, де земні засоби марні. Тому з початку її життя плазма не лише тілесно від неї прихована. Іншими словами, людина, за винятком, певно, надтонкого прошарку інтелектуалів, не в стані сприймати її відчутно і раціонально — та повністю належить до макросвіту, до тих незримих їй просторів, які закрилися для неї.

Тож плазма як потік незнаної енергії чи її мікрочасточок (коли присутнє світло — то й дії квантів світла) може відігравати різну роль на різних етапах еволюційного розвитку людини. Згадаймо також дивні властивості гелія чи незайманого нейтрона. Або споконвічну присутність на Землі мікрохвиль, якими лише недавно навчилися користуватися. Чи відкриття тільки у 1960-х роках  феромонів — речовини-сигналізаторів пристрасті?

Як і те, що при заплідненні, при повній відсутності нервової системи ніби по команді, проте самостійно, розпочинає ділитися одна клітина, навіть не дві і більше взаємодіючи разом. І з неї проявляється земна плоть, а потім досить швидко виникає мікросерце — зримий і самостійно працюючий орган нового життя, який функціонує до повного його завершення і знову ж ніби по команді зупиняється. І хоча людина ще в стані продовжити своє життя (звісно, до певних меж), однак ніяк не може його зберегти!

Тож як насправді відбувається регулювання люд­ським життям, ніхто ще не знає. Як і того, чи належить плазма самій людині як її орган? Скоріше людина їй належить...

У великій Природі навряд чи йде все за принципом: кінець життю — всьому кінець. Плазма з рівня молекулярного, білково-органічного, людині відомого, йде на польовий рівень Буття (переходить після смерті з органічної форми в неорганічну). Із земного людського життя, як процесу турбот про вирішення різноманітних проблем, на рівень вищої сфери.

Таке явище піднесення може свідчити про наступне: кожне людське земне і позаземне буття неперервне. Таке буття має свій цілісний цикл. Завершившись у земному (9 міс. — в лоні матері, 90 років. — у стані атмосфери), воно перетікає на вищий рівень. Відбувається «вознесіння» на макрорівень: мегастрибок (90+0 — швидкість нематеріального плану) до наступного (= 900 років.) — в стихію зоряного неба. Причому розвиток йде спіралеподібно і існує як в часі (9 міс. + 90 р. + 900 р. = 999), так і в просторі — лоно, атмосфера, зоряне небо, що й становить цілісний Вселенський цикл людського Буття, єдине ціле життя. Ось чому кожна людина «продукт» свого часу, має свій світогляд і свій світ.

Відбуваються безперервні повторні процеси і переміни, насамперед духовні, які зримо й возвеличують людину — вона отримує повагу. Отримуючи духовне зростання і інший духовний світ (змінюється частота вібрацій і коливань), вона ніби прозріває. Так відбувається від того, що всі процеси на всіх без винятку рівнях і станах розвитку підпорядковані єдиноіснуючому в природі Закону цілісності і його організуючому характеру. Її піднесення веде не до чогось містичного, а до справді духовного, його розуміння і тоншого сприйняття — органічного поєднання фізичних і духовних багатств.

Сам же земний людський період буття (9 + 90 = 99) по відношенню до цілісного Буття — 999, можна прирівняти до 10-місячної зупинки на планеті Земля. І хоча людині більше закарбовуються в пам’яті сходи падіння, буває навіть з жахливою антиприродністю, все ж вона еволюційно піднімається у своєму священному Бутті.

Привнесення дійсної і постійної духовності займає не одне її життя. Безумовно, з новим народженням закрі­плюється щось, бо розвиток людських суспільств був би тоді неможливим.

З появою нових поколінь буде проявлятися й вища форма розвитку людини. Їй, напевно, передуватимуть інший стан і інші умови її  життя на Землі, які привнесуть в неї певні мутації (природа не користується ними спонтанно). Наприклад, людина лишається біоматеріальною істотою, але з можливостями вже значнішого енергетичного рівня. Тобто, відбудеться перехід на інший енергетичний рівень розвитку не після смерті, а до неї. При цьому чекати на різкий вплив вищих духовних сил, мабуть, не потрібно. Людина повертається до своєї вищої суті еволюційно.

Як сприятиме «зізріванню» своєї плазми при земному житті, так і проявлятимуться її метафізична форма і стан подальшого розвитку. Саме таку інформацію несе в собі плазма і саме в ній (для природного відбору) важливість і потреба Душі. Звідси, будь-яка плазма завжди персоніфікована. Як не має двох людей з цілком однаковим складом крові, як індивідуальна миследіяльність, так і плазма з кодом життя завжди індивідуальна і ніколи не повторюється.

Поряд з цим у неповторності може зустрічатися певна повторність, у відмінності — деяка схожість. Можливо в межах предметно-матеріального пізнання і споглядання, в тому числі за  допомоги існуючих технічних засобів, побачити плазму найближчим часом й не вдасться, — вона потребує інших пізнавальних форм — проте все разом стане важливим у її дослідженні. Вона може бути ключем до досконалішого пізнання людини, і не її одної лише.  Пізнання плазми різко змінило б саме життя. Питання лише в тому, у якому напрямку? Чи не натворить людина бід, коли стане нею користуватися?..

Утім, головним в основі розвитку людини — є її духовні переміни, духовний показник. Поєднання її з тонкою енергоосновою та через духовний дотик відкриє їй дар бачення іншої реальності й інших світів. Навряд чи можуть виникати сумніви, що приходить вона у тривимірний світ не для надбання матеріального, а для поглибленого його пізнання. Тому й має природну установку на безперервність отримання нового і тяги до своєї реалізації як людини.

Звідси постійна можливість змінювати свої рішення і підправляти себе, щоб за час земного буття ліпше сприйняти і поглиблено відчути світ матеріального — «з собою нічого не забереться». Тому й активніше функціонує ліва півкуля головного мозку, відповідальна за сприйняття і аналіз матеріального світу. І з кожним новим Вселенським циклом дієвішою стає також права, пов’язана з отриманням механізму для пізнання світу тонких енергій. Ось чому різновиди прагнень і самої боротьби за матеріальне не є необхідною умовою розвитку людини — не для одного ж вона розмноження… До того ж в епоху Водолія, еру духовного оновлення,  важливо не протистояти Природі і не піддаватися нерозумній спокусі переважно матеріальним. Безумовно, сучаснику не просто звільнитися від зайвих бажань і нав’язливих пропозицій. І хоча кожний організовує своє життя самостійно, слід завжди пам’ятати: насильство над собою, прагнення до збільшення своєї маєтності, гордовита застиглість від свого успіху і достатку чи подібне щось інше, не на користь «зігріванню» плазми. В коді життя людини зникає інформація про її спадковість і пам’ять як найвищі духовні реалії. Плазма може втратити навіть персоніфікованість. Тоді нове народження буде виключене. Тому мудріше знати чим може стати кінцевий шлях на землі. Подібне може статися й з цілим народом. 

Що відбувається з плазмою?  Очевидно, існують не відомі нам складніші закони енергії. У мертвому організмі порушені органічні зв’язки. Плазма набула певно з об’єктом протягування однойменний «заряд», який, як відомо, в торсійних (чи гравітаційно інших) проявах саме так і поводиться. Тож подібне йде до подібного і лише в єдиному випадку — як протилежність смерті. Звідси, прах ніщо, плазма — все, а людина не лише тілесна істота. Маючи в собі подихи Абсолютної істини, вона незримо функціонує як «енергія тонких світів». Ніщо просто так не дається, як і не відбирається. Вища сила — Душа потребує не саме тіло. Тлінна матерія належить землі, а наповнена одуховленою енергією вища реалія з кодом життя плазма — Душі. 

Іншими словами, жива енергія плазми з’єднується з живою енергією Вищої субстанції — Душею для утворення все досконалішої форми людини. Але можливе й інше — поділ не відбувається, тоді настає виродження. Агахі у одній із своїх газелей не просто застерігав: «А той із смертних, хто в пітьмі незнань життя прожив, ні тут, ні там не вкусить благ, його доля — забуття». То — таємничі акти Душі. Як і ті, чому Вона з актом перенародження (реінкарнації), новим актом творення, сама так і лишається у непроявленому для землян стані? Проте саме так, певно, й повинен йти розвиток і збереження людського життя на планеті Земля, відбуватися відбір і становлення людства. Навіть тоді, коли наступають довготривалі катаклізми, код життя людини зберігається, щоб саме людство не зникло. Такий Закон цілісної Природи і самого Буття.  Безумовно, дослідження і відкриття плазми людини ще попереду.  

 Михайло Гречка,
керівник «Центру «Євро-Азія» — III тисячоліття”