Прийняв sos через 60 років!

У грудні 1992 року норвезькі рибалки ловили оселедця в Північній Атлантиці. 14 грудня у них вийшов з ладу судновий двигун. Припинивши лов, вони стали ремонтувати машину. І раптом на їх очах сплив величезний корабель. На його палубах в паніці метушилися пасажири. Норвезькі рибалки завмерли від жаху: це був відомий усім морякам «Титанік». Через декілька хвилин він знову пішов під воду.

Норвежці не могли підійти до місця катастрофи, аби надати допомогу плаваючими в крижаній привидам. Вони лише дали радіограму про цю неймовірну подію. Її прийняли у штабі ВМС США. У вказаний район терміново попрямував американський військовий корабель, що знаходився неподалік. Йому вдалося підняти 13 чоловік, одягнених в рятувальні жилети. Усі вони були живі.

Далі на цю історію опустилася щільна завіса секретності. Пентагон відмовився давати будь-яку інформацію. Уряд Норвегії теж.

Але витік все ж стався. Експерт по морських катастрофах Ф.Старнес заявив репортерам: «Можливо, в даному випадку було переміщення людей у часі і перехід їх в інший вимір. Аналізом події займається спеціальна група дослідників. Можу тільки підтвердити, що 14 грудня 1992 року «Титанік» сплив на поверхню і на його борту були живі люди».

15 квітня 1972 р. радист американського лінкора «Теодор Рузвельт» прийняв дивний сигнал SOS. Крізь перешкоди в навушниках проривалася морзянка із закликом прийти на допомогу тонучому «Титаніку».

Радист Л.Детмер вирішив, що «у нього щось із мізками». Але про всяк випадок запросив берег. Можливо, насправді хтось тоне. Відповідь з берега була на подив спокійною і дивною: «на сигнал SOS не реагувати, слідувати сталим курсом».

Вже в порту команді лінкора, включаючи капітана, роз’яснили, що «Титанік», що давно потонув, природно, не міг посилати заклики про допомогу. І взагалі ніякого сигналу SOS не було. Або радистові здалося, або хтось пожартував.

Детмеру здалося підозрілим, що роз’яснення давали представники спецслужб, а не військове начальство. І він почав розслідування — спочатку просто з цікавості. А потім так захопився, що потрапив в психлікарню. Але перед цим встиг все ж накопати багато цікавого. Детмер розшукав у військових архівах донесення своїх колег-радистів про те, що і вони отримували дивні радіограми — нібито з «Титаніка». Переписав дати: 1924-й рік, 1930-й рік, 1936-й рік, 1942-й рік: Склав таблицю і елементарно підрахував, що примари радіоефіру з’являлися приблизно раз в шість років.

У 1978 році Детмер вже спеціально чекав сигналу. І запевняв, що отримає його. Про те, що було в 1984 і 1990 роках, нічого не відомо. Радист-дослідник перебував на лікуванні у клініці неврозів міста Балтімор (США). Але в квітні 1996 року в канадській газеті «Сан» з’явилася замітка про черговий сигнал SOS з «Титаніка», отриманий канадським судном «Квебек». Деякі учені вважають, що «в полі простору-часу сформувався фантом радіосигналу». Його-то, мовляв, і ловлять час від часу. І якщо періодичність «радіоматеріалізації» фантома розрахована вірно, то чергової його появи слід чекати у 2014 році.

Інші учені стверджують, що сигнал SOS з «Титаніка» пробив час в обидві сторони. Тобто повинен був ловитися в 1906, 1900, 1894 (і так далі) роках.

Проте сигнал ловився і у минулому. Але не по радіо. У 1896 році в Англії вийшла книга абсолютно нікому невідомого автора Моргана Робертсона. У його романі «Марність» детально описана загибель величезного пасажирського пароплава. Місце загибелі — Атлантика, на шляху з Англії в Америку. Час — весна 1912 року. Назва пароплава — «Титан». 

Дехто вважає, що Едвард Смит, капітан реального «Титаніка», незадовго та катастрофи отримав свій власний сигнал SOS. Нібито цим можна пояснити його заціпеніння, несподівану спробу змінити курс. І те, що справжній сигнал про допомогу був переданий приблизно з двогодинним запізненням.

 Кораблі «Олімпік» і «Карпатія» отримали SOS з «Титаніка» о 23 годині 17 хвилин. «Титанік» пішов на дно о 2 годині 20 хвилин ночі. «Карпатія» прибула на місце катастрофи о 4 годині 38 хвилин. Тобто йшла близько шести годин. Усе, здавалося б сходиться: «Карпатія» знаходилася приблизно в 200 кілометрах від «Титаніка». Не сходиться тільки ось що: «Титанік» зіткнувся з айсбергом о 23 годині 40 хвилин і, таким чином не міг передати SOS 23 хвилинами раніше. Він почав волати про допомогу близько опівночі і був почутий на кораблі «Цінцінатті». Виходить, що на «Олімпіку» і «Карпатії» (як і на самому «Титаніку”) прийняли фантом, а на «Цінціннатті» — реальний SOS.

24 вересня 1990 року в північній Атлантиці, в 340 кілометрах від Ісландії, рибалками норвезького траулера була виявлена і знята з айсберга 29-річна жінка (була одягнена у сукню початку ХХ ст.)  Вона стверджувала, що дивом врятувалася з тонучого «Титаніка » і дуже турбувалася про долю інших пасажирів.

Для цієї жінки час зупинився на трагічній даті 15 квітня 1912 року, яку вона через 79 років переживала так само емоційно, начебто це сталося щойно.

Живий і неушкоджений свідок загибелі «Титаніка» не укладався у звичну схему сприйняття земного часу. 

У пошуках відповіді норвежці зв’язалися з англійським морським відомством.

Лондон підтвердив, що місіс Вінні Каутс з Саутгемптона дійсно значилася в списках пасажирів «Титаніка» і, отже, могла перебувати на борту суперлайнера на момент катастрофи. Здивування експертів викликав і той факт, що 108-річна Каутс до моменту виявлення виглядала 29-річною». Це надприродно, — заявили 27 лікарів і вчених, що обстежили врятовану, — схоже, що ця жінка протягом 78 років перебувала на якомусь «тимчасовому збереженні». Вона анітрохи не постаріла». Вінні Каутс дуже швидко зійшла в могилу і перед кончиною уже була схожа на дуже стару жінку.