ЛЕНІНА ГОТУВАЛИ НА ЗАМІНУ ХРИСТУ

«Писати про те, що трохи не позбавило весь пригнічений світ, усе знедолене визискуване людство свого найкращого друга, захисника й вождя, невтомного, незалежного борця, що кличе всіх пригнічених до повстання проти своїх жорстокосердих визискувачів, катів — трудящих та бідаків, — писати не тільки важко, але і жахливо», — саме так писав більшовик М.Бонч-Бруєвич про замах на Леніна 30 серпня 1918 року на заводі Міхельсона есеркою Фані Каплан у газеті «Молода Гвардія».

В повісті «Замах на Леніна в Москві» цей діяч продовжив свою маячню: «...хто освітлив новою дій­сністю, хто незважаючи на нескінченну, здавалось, непереможну лаву перепон, запалив всесвітнє повстання, всіх пригнічених, належить уже історії, бо сам він найміцніший розділ в історії тисячоліть. Всі ті, хто мав велике щастя знатися з ним, як я гадаю, не тільки мають право, але зобов’язані залишити все, що пам’ятають, що знають про нього, бо настане час, коли життя його вивчатимуть не рік за роком, а день за днем, і кожне слово, що злітало йому з уст, кожне свідоцтво про його життя, діла та події, що зв’язані з ним, будуть важливі й потрібні для людськості, як важливе і потрібне світло сонця».

Складається враження, що був запущений продуманий план месіанізації Леніна, який мав витіснити культ християнського людинобога Ісуса Христа. Бонч-Бруєвич виставляє Леніна майже помазаником божим, посланим «спасителем», що прийшов на цю посаду царствувати навіки. Закрадається здогадка, що воцарення антихриста на троні зовсім не біблійська міфологія, а реальне передбачення і цей акт серйозно готувався в новоспеченому СРСР.

Присутнє намагання зробити з Леніна пророка для всього людства: «...там далеко від нас, серед народів Африканського Побережжя, де гуляє канчук освічених англійців, французів та інших визискувачів знедолених, народів, серед полів, що политі кров’ю мучеників нещасних племен, що їх уярмлено європейцями, там, де пригнічення людини людиною досягло найвищих нестерпучих меж, де чорношкірого знищено, майже вирвано з життя людськости, — там народилася навіть жива творча легенда про нового визволителя світу, що переказував її в роки громадянської війни та інтервенції англієць мандрівник, який приїхав до Москви вклонитись тому, хто осяяв світ новим світлом, і яке досягло дальніх верхівель та рівнин Африки. Бо народилася нова людина, все життя вона поклала, щоб розгадати причину горя  людей і нарешті це стало їй ясно й вона підвела скорботне лице своє до сонця і сонце посміхнулося їй… І вона пішла… Пішла в увесь світ, у глибину народів, з півночі на південь… Пішла, і там, де йде вона, все наповнюється новим життям і шлях їх встеляється квітами...», — зі щирим благоговінням присвячував цю легендарну месіанську повість Бонч-Бруєвич про замах на Леніна і дні, як він зазначає, найважчих іспитів і переживань.

Але повернімося знову до тих подій, до 30 серпня 1918 року, розповіді у повісті про замах на Леніна, як це не дивно, єдиного свідка цієї і досі незрозумілої події С. Гіля, який ще з Петрограда возив Леніна і був досвідченим водієм. Незважаючи на великий натовп, Гіль був єдиним свідком скоєного нападу.

Цікаво інше, що у фатальний день 30 листопада Ленін виїхав, як і щотижня, на мітинги в саму гущу робітничого класу, один, без охорони. Спочатку на хлібну біржу, де був мітинг. Народу там було багато, мітинг пройшов спокійно. І далі вони поїхали на завод Міхельсона, на Серпухівську вулицю і в’їхали прямо у двір, де було багато народу. Але охорони знову ж таки не було ніякої, дивує інше, що вождя ніхто не зустрічав ні завком, ніхто інший. Ленін вийшов з машини і пройшов швидко у майстерні, це було за кроків десять від машини. Через 10 хвилин до водія підійшла жінка з портфелем, після, на слідстві, виявилося, що це й була есерка Каплан, і запитала, — що, здається Ленін приїхав? Водій їй відповів, що не знає. Вона засміялась і сказала, що це за водій, який не знає, кого везе? Вона відійшла і увійшла в помешкання заводу. У водія було суворе правило — не говорити, хто приїхав. Через годину з заводу вийшов великий натовп, водій завів машину і став готуватись до від’їзду. Серед натовпу йшов Ленін. Наближаючись, він розмовляв з двома жінками, поряд ще дві жінки. Його ніхто не супроводжував із заводських, не говорячи про охорону. І коли він хотів зробити останні кроки до машини — раптом пролунав постріл. Водій моментально повернув голову в напрямку пострілу і побачив жінку, яка цілилася Леніну під ліву лопатку. Пролунали ще два постріли. Водій кинувся до неї з наганом, цілячись в голову. Вона кинула браунінг і розчинилася в натовпі. Водій не стріляв, кругом були люди і він не наважився це зробити. Раптом він зрозумів, що Ленін один. Хвилину була тиша і раптом крик: «Вбили». Натовп кинувся тікати. Двір спорожнів. Водій підбіг до Леніна, він лежав, але не був непритомний. Нарешті підбігли заводські. Ленін сказав: «Додому, додому». Машиною Ленін був доставлений в Кремль.

Діти, що були надворі під час замаху, ватагою бігли за есеркою і кричали. Після переляку натовп став шукати вбивцю і її вдалося затримати. Натовп хотів її розірвати і тільки з великими труднощами її доставили в ВЧК. Виявилося, що вона член партії соціалістів-революціоністів Фані Каплан, якими і була спланована ця акція.

Був проведений перший допит есерки Каплан, на якому вона справила дуже сіре майже істеричне враження. Вела себе розгублено, говорила незв’язно, перебувала в приголомшеному стані. Каплан заперечувала, що це була справа рук есерів і зв’язок цього замаху з убивством Урицького в Петербурзі. Але скоро став виявлятися політичний бік всієї цієї події. Стало цілком ясно, що на владу більшовиків ведеться атака з боку «контрреволюції»: тут були всі заодно, — і білогвардійці, і есери, і буржуазія, і представники чужоземних держав. 

На удар більшовики вирішили відповісти в сто разів сильнішим ударом. На білий терор — червоним терором по всій країні. Було прийняте рішення показати всім ворожим елементам робітничого класу, що з ними не жартують. Заручники та заарештовані за контрреволюційні виступи, члени викритих білогвардійських організацій були розстріляні за присудом особливо уповноважених трійок ВНК та її відділів. Доба червоного більшовицького терору охопила всю Російську імперію в т.ч. і Україну.

Уже на ранок, 31 серпня всі більшовицькі газети опублікували заяву уряду, що уряд диктатури пролетаріату йде непохитно шляхом, вказаним її вождем, готуючи пролетарські маси щохвилини кинути в бій на захист цих ідей.

Цікаво, що після першого консиліуму лікар Мамонов сказав відверту думку з приводу становища Леніна: «Тільки відзначені долею можуть уникнути смерті після такого поранення... Він буде жити, смертельна небезпека минула, як і чому я не знаю. Тут усе загадкове і незрозуміле. Поранення безумовно смертельне. Таких випадків я не бачив і не чув».

Ось як далі описує компартійний діяч Бонч-Бруєвич перші дні після поранення Леніна: «Він лежав горілиць, трохи прикритий, схилена трохи на бік голова, смертельно бліде, скорботне обличчя, краплини великого поту, що виступає на чолі, — раптом нагадали мені якусь славетну європейську картину знімання з Хреста Ісуса, розп’ятого попами, первосвящениками та багатіями».  «...Коли Леніна шукали, щоб спіймати та кинути у в’язницю, був момент, коли він сам хотів віддатися в руки цього «правосуддя», щоб своїм судовим виступом довести всю нахабність брехні Данів, Церетелі, Керенського, Чхеїдзе. Ми зустрілись з Леніним, розцілувалися там, де він переховувався. Він був у якомусь натхненному стані. Очі його палали. Обличчя його було натхненне й кидалось мені у вічі, — сказав мені Дем’ян Бідний, — що він дуже подібний до Христа, як його малюють найкращі художники, в той момент, коли йшов він на розп’яття, віддаючись у руки своїх ворогів... Чи не є й ми щасливі сучасники новоявлення народу того, кого так довго очікувала змордована людськість, коли натхненний життям сотень мільйонів мас просякнув у життя змордованих народів всього світу, він, як геній нашого віку поведе за собою всі народи...», — ось так в неомесіанському стилі, лукавлячи продовжує свою повість «Замах на Леніна в Москві» Бонч-Бруєвич.

На поверхні лежить передбачення Святого писання про те, що настануть часи правління антихриста, який видаватиме себе за Бога.

Відомо, що коли Луначарський запитав у Леніна, чим ми замінимо релігію, то той йому відповів — театром. Саме відголоски того театру абсурду ми пожинаємо і досі.

Не вийшло з неомесіанством і намаганнями зв’язати грішне з праведним ні в соціалістів, ні в комуністів. Не так сталося, як гадалося з утопічною міфічною більшовицькою ленінською теорією соціалізму і комунізму. 

Нині комуністи намагаються реанімувати на тлі політичної, економічної і фінансової кризи міфічні ідеї свого вождя часів більшовицької Голгофи, які спричинили стільки горя і біди  українському народові. Саме те совкове мислення, за яким ховаються подвійні стандарти ще багатьох нинішніх можновладців з того ще совдепівського дивану не дає нам прокладати свій шлях до річища світової цивілізації. І при таких підходах ми ще довго будемо блукати під її парканами, все чомусь оглядаючись назад, до підніжжя більшовицької Голгофи.

Сам факт створення образу світового неомісіанства, вождізму Леніна і став підґрунтям для культу особи, диктатури, тиранії кремлівського горця Сталіна, який  став справжнім антихристом і тираном  на троні.

І нині ми спостерігаємо  живучість авторитаризму і тиранії у світі. Шкода, що і наша країна так і навчилася уникати гірких історичних пасток і знову йде до авторитаризму. Гіркого досвіду моделювання ідолів, у якому так набив руку чиновницький апарат за часів СРСР видно нам мало...