Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ОСТАННІЙ ДЗВОНИК ВІДЛУНАВ

3 травня в українських школах пролунав останній дзвоник, який сповістив про завершення найкоротшого в сучасній Україні навчального року. Та й причина, яка призвела до цього, також небувала. Адже вперше в українській історії наша країна спільно із Польщею буде приймати європейський чемпіонат з футболу — Євро 2012.

Тож, про особливості нинішнього навчального року ми ведемо нашу розмову із директором 140-ї київської школи Семенюк Оксаною Євгенівною.

- Оксано Євгенівно, скажіть, будь ласка, чи досить кардинально вплинув європейський мундіаль на заклади освіти в Києві і як це відбилося на навчанні школярів?

- Звичайно вплив цей досить помітний, особливо для одинадцятикласників, які вимушені прискорено проходити шкільну програму та на кілька тижнів раніше завершувати навчальний рік, але до таких чи подібних змін наприкінці навчального року ми вже пристосувалися. Приміром, у минулому 2011 році в нашій школі взагалі не було випускного одинадцятого класу, як і в багатьох інших київських школах, що пов’язано із шкільною реформою. А от у 2010 році теж, чи не вперше в історії, свято останнього дзвоника та випускний вечір проводилися в один і той самий день, що виявилося досить обтяжливо для випускників і від такої практики довелося відмовитися.

- Попри таке неординарне завершення навчального року, відомо, що у житті вашої школи в цьому році були й вагомі знаменні події?

- Так, дійсно у цьому році увесь наш дружний колектив відсвяткував 75-літній ювілей нашої рідної 140-ї школи, адже вона є одним із найстарших ще довоєнних навчальних закладів. І хоча в Києві поміж шкіл є абсолютні лідери за віком, приміром, 200-літні ліцей «Поділ» (вул. Покровська) та  «Печерська гімназія» № 75 (вул. А. Іванова, 11) або 130-літня Гімназія № 56 (на вул. Предславинській),  та все ж і наша середня школа має досить непросту й цікаву історію.

- Якщо повертатися до історії вашої 140-ї школи, то якими були довоєнні шкільні будні та чи збереглося те початкове шкільне приміщення?

- Перше триповерхове приміщення школи № 140 було збудоване в 1936 році (за директора Кекала С.М.) у місці відпочинку киян — в  центральній частині Святошина на великій лісовій галявині поміж віковічних сосен. Вказана будівля збереглася до сьогодні і тепер у ній знаходиться Київська гімназія східних мов № 1 (вул. Львівська, 25). Спочатку школа № 140 була суто чоловічим  неповним середнім навчальним закладом (дівчатка у ній не навчалися), у якому окрім київських школярів також навчалися й іспанські діти, вивезені через Громадянську війну в Іспанії (1936-1939), які проживали в дитячому будинку. А з початком війни і практично до захоплення Києва німецькими військами у шкільному приміщенні було розташовано партизанську школу.

- Розкажіть, будь ласка, якими були повоєнні часи школи № 140 та як проходило відновлення шкільного життя?

- Одразу ж після звільнення Києва 6 листопада 1943 року розпочалося відновлення шкільного життя в місті. І вже в січні 1944 року розпочалося навчання школярів у більш-менш придатному для цього вишуканому приміщенні Святошинської дачі — архітектурній перлині нашого мікрорайону. Її будівля знаходиться за адресою вул. Львівська 18. Багато зусиль для відновлення й ремонту цього приміщення школи докладав новий її директор-фронтовик Барчук О.Д., який зранку й до вечора на милицях та в поношеній солдатській формі збирав столи, парти, класні дошки, підручники, посібники та все необхідне для навчання дітей. Нелегко було збирати у прилеглих мікрорайонах і розкиданих війною дітлахів. Чимало з них не мали ніяких документів та були переростками.

- А чи залишилися в школі якісь документальні свідчення про ті важкі повоєнні часи?

- Так всі наступні покоління вчителів та учнів школи № 140 з трепетом зберігають спогади заслуженого вчителя України О.Д.Барчука. Я вам процитую лише деякі з них: «Важко було залучати дітей до школи. Багато було сиріт або батьки на фронті. Діти голодували, у них не було одягу, взуття. Особливою проблемою було те, що від зброї, залишеної війною, гинуло багато дітей. Усі старшокласники вели щоденну величезну битву за спасіння від смерті дітей — щоденно відбирали у них зброю, побудували санну гірку, спортивний комплекс, організовували ігри». А ось випускник першого повоєнного випуску Володимир Корсунський згадував: «Не вистачало навіть паперу — писали на газетах. До сих пір дивуюся, звідки бралися сили у нашої літньої вчительки, яка кожного дня нам приносила папірці з написаними її рукою буквами, текстами з «Читанки». І ніколи не забути, що у той важкий, ще воєнний час, школа була спроможна напоїти нас, першоклашок, гарячим чаєм та нагодувати булочкою».

- А що ж було із попереднім приміщенням вашої школи допоки ви розміщувалися на Святошинській дачі?

— Одразу після війни воно було відновлене й ми повернулися у свої рідні стіни вже в 1946 році, де навчання проводилося спільно з  вихованцями дитячих будинків № 8 та № 10, з яких потім був сформований інтернат № 1 для дітей-сиріт. Ось як писав про ті часи О.Д. Барчук: «Поступово кріпшала школа, стала користуватися великим авторитетом. З усіх кінців діти йшли до школи і цим дорожили. Саме тоді, у 1947 році, учасники ансамблю народних інструментів нашої школи стали переможцями огляду художньої самодіяльності України. До школи завітав нарком освіти Павло Тичина й схвалив її роботу, подарувавши учням повний комплект інструментів, а керівникові — грошову премію у розмірі 1000 крб. Протягом післявоєнних років школі надавалося почесне право відкривати святкові наради на Хрещатику».

Згодом у 1954 році — у рік нашого першого післявоєнного випуску (тоді ми випустили 26 юнаків) з повною середньою освітою все приміщення було передане виключно інтернату № 1 для дітей-сиріт. А колектив нашої школи із 1954 до 1961 року змушений був навчати дітей у приміщеннях шкіл № 185, № 3, поки не отримав у подарунок нову окрему школу з великим стадіоном та теплицею, власне, на цьому місці, де вона стоїть і сьогодні (вул. Львівська 47/8). Це нове приміщення було збудовано на історичному місці: саме тут містився штаб Київського укріпленого району, про що сьогодні нагадує пам’ятна мармурова стела. Очевидно, через такий тісний зв’язок нашої школи з історичними місцями, саме школа № 140 першою в Києві (1956 року) відкрила музей бойової слави. Про цей факт писав Український історичний вісник, а досвід школи по вивченню рідного краю був узагальнений Міністерством народної освіти.

- Таким чином, ви досить повно знаєте історію вашої рідної школи, а чи за віхами установи не втрачено пам’ять про конкретних людей педагогів-наставників, попередніх директорів школи?

— Звісно, окрім загальної історії середньої школи № 140 ми намагаємося зберігати пам’ять і про тих її конкретних працівників, які впродовж років, а то й десятиліть віддано трудилися на освітянській ниві. А тому навіки залишаються вписаними в літопис історії нашої школи усі її директори від засновника — Кекала С.М. і до наступних подвижників шкільної справи: Барчука О.Д.(1943-1950), Шеремета В.П. (1950-1971), Русакової А.Г. (1971-1976), Єрмакової Л.М. (1976-1985), Власюк В.М. (1985-2011). Щоправда, менше ми знаємо й говоримо про рядових педагогів школи, і це слід буде нам виправляти, а серед них було і є зараз чимало видатних особистостей, які багато десятиліть свого життя віддали великій справі навчання і виховання наших дітей та є гідними для наслідування. Приміром, Пономаренко Л.М., Барцева Н.Л., Алябушева В.В., беззмінно працюють в школі з 1981 року. Також   у нашій школі вже три десятиліття працює вчителем фізкультури мати-героїня Любов Михайлівна Білошицька, яка народила й виховує 14 дітей!

- Якими були найяскравіші сторінки шкільного життя вашої школи впродовж останніх десятиліть?

- Починаючи із часів горбачовської перебудови та протягом багатьох років у нас була досить плідна співпраця із в/о «Електронмаш», який надавав нам відчутну матеріальну допомогу. Саме в нашій школі був створений перший комп’ютерний клас «Пошук».  А на 1988 рік припадає відкриття перших класів з поглибленим вивченням окремих предметів, зокрема математичного циклу. У 1985 році в нас відбулося народження ансамблю народної пісні і танцю «Черемшина» — Лауреата численних районних та міських конкурсів самодіяльних колективів » Таланти твої, Україно!», через творче горнило якого пройшло вже шість поколінь його учасників.

- Історично так склалося, що середня школа № 140 неодноразово змінювала місце своєї прописки та розбудовувалася. Ось і зараз ми бачимо, що на території тривають будівельні роботи. На якому етапі це будівництво?

- Справді із 2006 року школа перебуває  у стані добудови та реконструкції. У вересні 2008 року передбачалося введення в експлуатацію першого пускового комплексу (4-поверхова прибудова, до якої передбачалося переведення дітей для подальшого навчання та можливості для реконструкції існуючого корпусу школи), але роботи по будівництву проводилися з порушенням графіку і практично зупинилися  навесні  2011 року. Програмою соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік, затвердженою рішенням КМР від 29.12.2010 р. №1099/7335, головному розпоряднику бюджетних коштів — Головному управлінню житлового забезпечення  передбачено необхідні асигнування з міського бюджету на реконструкцію та прибудову школи. Хочеться вірити, що невдовзі наші учні зможуть увійти до новеньких і так необхідних нам приміщень школи.

- Якими є творчі здобутки вашого колективу в останні роки нашої незалежності та які ставите перед собою завдання на майбутнє?

- Хоча наш заклад не є ліцеєм чи гімназією, а є звичайною середньою школою ми, починаючи із 1997 року, ставимо своїми пріоритетними напрямками роботи організацію поглибленого вивчення правознавства і економіки. З того часу учні школи є постійними переможцями олімпіад з правознавства, міжрегіонального інтелектуального конкурсу «Ерудити правознавства», призерами районних та міських Брейн-рингів з прав дитини. Команда нашої школи стала переможницею першої Суспільної акції школярів України «Громадянин», відтворивши традиції своєрідного осередку місцевого самоврядування початку XX століття — Товариства з благоустрою Святошина. Окрім того, наша школа також  бере участь у Трансатлантичному проекті «Освіта для демократії», а учень нашої школи Віталій Борсай став першим президентом районної асоціації старшокласників. Також школа виборювала перемогу у Всеукраїнському конкурсі на кращу модель учнівського самоврядування.

Впродовж 2000-х років наша школа працює в умовах педагогічного експерименту «Перспективна освіта» та «Інтеграція середньої і вищої освіти в умовах навчального закладу», співпрацюючи з відомими українськими внз, Міжнародним товариством прав людини, Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України. Загальною ж стратегічною метою нашого педколективу є перш за все задоволення запитів учнів та їхніх батьків у наданні якісних освітніх послуг, забезпечення реальних прав дитини та створення сучасних перспективних методик, проектів і навчальних програм.

 — Одним із найвагоміших показників роботи школи вважається не лише загальна успішність учнів, але й їхня участь в олімпіадах та результативність під час складання інших конкурсних завдань. Якими є успіхи вашого колективу у цій ділянці роботи?

- Результатом індивідуального та творчого підходу наших педагогів до талановитої дитини і розвитку її здібностей є призові місця на районних та загальноміських етапах Всеукраїнських олімпіад, захист науково-дослідницьких робіт МАН. Зокрема, у 2011-2012 навчальному році ми отримали переможні місця на ІІ етапі (районних) олімпіадах з російської мови, біології, історії, англійської мови, правознавства, світової літератури, а також переможне І місце на ІІІ міському етапі олімпіади з історії. В конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН наші учні отримали переможні місця у районному етапі з історії, астрономії, фізики, математики, біології і правознавства, а також переможні місця у міському етапі з історії — ІІ й ІІІ місце. Окрім того учні школи у цьому навчальному році стали переможцями у номінації «Дух Різдва»  у ІІІ Відкритому конкурсі читців «Із янголом на плечі…» на базі Гуманітарного інституту Київського університету імені Б.Грінченка. Здобули І місце у міжрегіональній грі «Креатин-медіа”; І місце в інтелектуальній грі «Судові дебати» та І місце у грі-квест «Світ пригод» тощо.

- Якою є доля ваших випускників? Чи здатні вони долати складні умови вступу до вишів та показувати високі результати при складанні ЗНО?

- Ми по праву гордимося нашими кращими випускниками, адже вони вступають до найпрестижніших вузів України та пробиваються на навчання за кордон. Лише за останні кілька років всі без винятку наші золоті медалісти спромоглися на високому рівні скласти предметні ЗНО (на 190 і більше балів) і вступити на бюджетну форму навчання до найпрестижніших внз України.

- Від усієї душі вітаю вас із 75-літям школи № 140 та закінченням навчального року, бажаю педагогічному та учнівському колективу школи міцного здоров’я, веселих літніх канікул та подальших творчих успіхів!

Розмову вела
Ярослава Гурбик 
Фото автора

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com