УКРАЇНЦІ СПОКОНВІКУ СВЯТКУВАЛИ ВЕЛИКОДЕНЬ

Наші далекі пращури вірили, що в чарівну Великодню ніч ніякі злі сили не спроможні заподіяти лиха людині, роду, племені. Апогеєм весняної обрядовості в українців є Великодні свята, які до останніх часів святкуються майже тиждень.

Головним культом Великодня є поклоніння весняному богу сонця — Яровиту (Ярилу). В давнину свято розпочиналось паленням вогнів перед культовими спорудами, що символізували сонце. Ця традиція збереглась в наш час у окремих районах Західного Поділля. Великодня обрядовість завершується шануванням культу предків. В давнину старші жінки співали гаївки та водили хороводи на кладовищі.

У Подолян до наших часів збереглася традиція впродовж трьох днів Пасхальних свят нічого не варити, а споживати лише все заздалегідь приготоване до Великодня: «На перший день Великодня не топлять, не варять, і в гості не ходять; все це вважається непристойним для такого свята».

Після розговіння жителі українських сіл поспішають на церковне подвір’я, щоб узяти участь в обрядових забавах та іграх.

Прийнято було дзвонити у дзвони, щоб відлякати нечисту силу. Дзвонили дзвони, щоб розбудити природу і дати ріст усьому живому. Щоб і гречка родила, і весілля справляли. Біля церкви дівчата співали веснянок і танцювали. Обов’язкове було виконання Кривого танцю, який символізував життя.

Молодіжні ігри мали на меті пробуджувати від зимового сну природу. Для українців характерно катання на гойдалках. З весняними «грищами» пов’язані підбір пари та одруження. Головною грою є великодні хороводи. До наших часів дійшли та добре збереглися великодні ігри: Боротьба поодинока та групова; Кулачні бої, Стукалка-хованка, «А ми просо сіяли», «На перегони», «Чий батько дужчий», «Війна».

Проводились ці ігри протягом перших трьох днів Великодня та на Зелені свята.

По Україні дуже поширена веснянка «Розлилися води»:

«Розлелися води
На чотири броди,
Гей, дівки, весна красна,
зілля зелененьке.
На першому броді
щука-риба грає,
Щука-риба грає,
кригу розбиває.
Гей, дівки, весна красна,
зілля зелененьке.
На другому броді
зозуля кує,
Зозуленька кує,
бо літечко чує.
Соловей співає,
літо звеселяє!
Гей, дівки, весна красна,
зілля зелененьке.

На другий день Великодня (обливаний понеділок) хлопці і дівчата обливали водою всіх зустрічних, ходили по хатах та обливали господарів. Вогні Великого Четверга та Великодньої ночі — це очищення землі від нечисті. В святу ніч під Великдень по містах та селах кладуть великі вогні кругом Церкви. Це роблять парубки і нестарі чоловіки з метою очищення громади від злого. Цей ритуал зберігся та трансформувався в весільному обряді. Молоду приводять до молодого і переводять через вогонь, щоб очистити її та увесь її поїзд від зла. Обох молодих по дорозі переводять через вогонь, а без цього молода ще не жінка, бо «не обсмажена». По першій шлюбній ночі відбувається обряд «смалити молоду”: жінки за селом кладуть вогонь і скачуть через нього з молодою.

У християн свято Пасхи пов’язане з міфом про воскресіння Ісуса Христа. Початок святкування припадає на початок V сторіччя. Святкується в першу неділю весняного повного місяця.

Уранці на перший день Великодня хлопчики 7-10 років ходили з хати в хату христувати. Біля порога вітають: «Христос воскрес!”

 У наших пращу­рів був звичай хлоп­цям-христувальникам говорити і великодні вірші. В давнину перший день на Великдень ніхто ні до кого не ходив. Звичай вітати віршами господарів з Великоднем вивівся, а наші сучасники відвідують родичів саме в перший день Великодня.

У більшості українських земель після розговин старші чоловіки та жінки ходили на кладовище христоcуватися зі своїми родичами. Зупинившись біля могили, промовляли: «Татуню рідний!», чи «Нене рідна!» Коли батьки проклинали дітей за життя, то діти просили їх простить і прислухалися до могили. Коли в могилі загуде — то батьки простили. Ці вірування зберігалися на території України до початку ХХ сторіччя. У народі вірили, що сонце на Великдень «грає», заглядає всюди, приносить щастя і добробут: «У такій всенародній радості навіть, здається, й сонце приймає участь: у цей день, коли воно сходить, то особливо виграє своїм промінням. Навіть грішні покійники й ті на цей день звільняються з пекла, збираються в домі Давида».

Протягом трьох днів на Великдень головним заняттям парубків і підлітків є дзвоніння церковними дзвонами. Ця традиція існує з давніх давен. У кожному селі відбуваються своєрідні змагання між підлітками — хто подзвонить першим у церковний дзвін, той цілий рік буде першим.

Однією із забав хлоп­ців-підлітків було стріляння біля церковної дзвіниці із моздирів. Їх виготовляли із невеличкої трубки, один кінець якої був заклепаний, а другий мав отвір. В трубку-моздир насипали пороху або сірки, запалювали сірником. Відбувався постріл, який знаменував Воскресіння Сина Божого. В західноподільських хлопців-підлітків на Великодні свята до останніх часів збереглась гра «В короля», в якій приймає участь великий гурт хлопців (30-40 чоловік). Ця гра, на думку дослідника О. Смоляка, походить з періоду родового укладу наших предків і ініціює у собі вироблення сили та спритності для самозахисту. Пріоритетним засобом у цій грі є вдарення грудьми противника, що сприяє пробудженню природних сил.

Одними з найпоширеніших Великодніх ігор є ігри «Дзвіниця», «Ремінець», «Грушка». Остання збереглась на Тернопільщині до нашого часу. Основну роль  цих іграх відіграє удар рукою, споріднений з ударом вербової гілки в Лозову неділю. За уявленням наших предків вдаряння в період весни »... означало поєднати її з космічними силами Всесвіту, відродити здоров’я. Людина ніби набирала таким чином космічної величі шляхом підкорення живої матерії законам космічних сил». Основна функція парубочих ігор на Великдень полягає в прискоренні розквіту природи, в пробудженні у дівчат енергії для майбутнього шлюбу. В них на перший план виступала активна дія (біг, вдарення, крик), що стимулювала життєдайну силу. На Великдень «парубки шумлять, шаліють, одним словом женихаються і залицяються. Вони постійно заважають дівчатам в іграх, перериваючи їхнє коло. При цьому не обходиться без зіткнень аж до тої міри, що дівчата повинні кулаками відштовхувати жартунів-напасників».

З давніх часів на Поділлі поширюється чоловіча боротьба «На лопатки». Перемога вважається в ній, коли один із учасників три рази пробуде «на лопатках» на землі. Поширеним звичаєм серед дівчат ХХ сторіччя було дарування двох писанок, зав’язаних у вишиту хустинку, своєму хлопцеві. Якщо він її поцілує, то можна чекати пропозицію на одруження, а якщо лише подякує — на заручини нічого сподіватись.

В Україні існує традиція, пов’язана з «віддаванням колодки». Цей звичай — вияв симпатії, любові. Після «віддачі колодки» дівчата «грали гаївки». Найпоширеніші з них «Жучок», «Коструб». Дівочі гаївки — основа великодньої обрядовості в Україні.

На Великдень на Лівобережжі, Слобожанщині, Київщині існував звичай гойдатись на гойдалці, яку будували парубки. Гойдалки на селі під час Великодня — це центр розваги всього села: всі три дні свят гойдались на гойдалці парубки, дівчата, діти. Цей звичай змінився. Тепер це тільки розвага, а колись в основі цього звичаю лежала мета очищення від усього злого. В давнину біля гойдалки грали в «котка», «кидка», «навбитки» — різноманітні ігри в крашанки чи писанки. На Поділлі звичай обливати водою дівчат в Великодній понеділок зберігся й досі.

Клара Соколовська,
канд. іст. наук, професор кафедри україно­знавства МАУП