Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КУДИ НАС ЗАТЯГУЮТЬ?

Нещодавно російський прем’єр Володимир Путін анонсував створення Євразійського союзу у складі Росії, Казахстану і Білорусі. Поки про участь України мова не йде.

Але, як писала УП, журналісти з Волинської (!) області, яка межує з Євросоюзом, повідомили, що одночасно в чотирьох газетах почали виходити однакові статті з однаковими ілюстраціями, покликані загітувати на користь Євразійського союзу Володимира Путіна.

Спущено ці статті було по вертикалі зі столиці.

Цікаво, що нинішня влада до деталей мавпує 2004 рік. Тоді адміністрація президента спустила згори «темники» в місцеві ЗМІ з валом антиєвропейських публікацій. А коли УП повідомила про це, заступник голови АП заявив, що «треба мати темну душу, щоб приписувати АП так звані «темники».

Між тим, українці мають цілком чітко й тверезо усвідомлювати, чим для них закінчуються такі союзи.

Історія жорстоко карає за невивчені уроки. У цьому є своя справедливість — адже предки платили за них мільйонами життів.

Ось що писав про Україну у 1654 (рік Переяславської ради) очевидець — Павло Халебський, син і секретар православного Антіохійського патріарха (Сирія): «Всякий базар і містечко в землі козаків повне мешканців, особливо маленьких дітей. Кожне місто має, можливо, до 40, 50 і більше тисяч душ; але діти численніше трави і всі вміють читати, навіть сироти.

У них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей юними і з цієї причини вони численніші зірок небесних та піску морського.

Ти побачиш, читачу, в будинку кожної людини по десяти і більше дітей з білявим волоссям на голові; за цю білявість ми називали їх старцями. Вони погодки і йдуть сходинками зростом один за іншим, що ще збільшувало наше здивування.

Діти виходили з будинків подивитися на нас, але більше ми на них милувалися: ти побачив би, що великий стоїть скраю, біля нього нижче його на п’ядь, і так все нижче і нижче до самого маленького з іншого краю. Нехай буде благословенний їхній Творець!

Вони численні, як мурахи, і незліченніші зірок. Подумаєш, що жінка у них буває вагітна і народить три, чотири рази на рік і щоразу по три, по чотири (немовляти) разом. Але вірніше те, як нам говорили, що в цій країні немає жодної жінки безплідної через властивості тутешньої води.

О, яка це благословенна країна! Не встигнеш пройти відстань, рівну відстані між Алеппо і Ханом Тушан, як зустрінеш по дорозі десять, вісім чи п’ять селищ. Так є на великих дорогах, а що праворуч і ліворуч від них, то безліч…

Городяни одягнені дуже гарно. Ця благословенна країна подібна гранатові своєю величиною і квітучим становищем. Немає в них ні злодіїв, ні грабіжників».

Між тим, нині, після того, як Україна останні 357 із 377 років була в різноманітних союзах — вона на 7-му місці у світі з 230 країн за швидкістю зменшення населення. А серед співмірних за розмірами країн — на першому (всі порівняльні дані — з СIA World Factbook).

Українці — на 6-му місці у світі з 223 країн за смертністю на 1 тисячу населення; гірше нас 5 країн — Ангола, Афганістан, Південна Африка, Нігерія і Росія.

Україна на 198 місці за рівнем народжуваності із 221 країн (позаду нас зі співмірних за розмірами держав лише постіндустріальні Японія, Італія, Німеччина і Південна Корея).

Україна на 211 місці з 222 за кількістю народжень на одну жінку (з співмірних за розміром держав позаду нас лише Японія і Південна Корея).

Крім того, Україна — на перших місцях за рівнем захворюваності соціальними хворобами та хворобами, що найшвидше поширюються в деморалізованих суспільствах.

Петро Симоненко передбачувано скаже, що це наслідки незалежності, а не СРСР.

Проте, якщо поглянемо на карту України, то побачимо, що найкращі соціальні показники у тих регіонах, які найменше часу були в «союзі».

А крім того, депопуляція сільського населення України (тобто перевищення кількості смертей над народженнями) почалася ще в 1979 році, і вже тоді стало зрозуміло, що до переходу цієї тенденції на місто лишилися лічені роки.

Як же так трапилося, що Україна, яку не так давно порівнювали з Китаєм за швидкістю зростання населення, стала зоною демографічної катастрофи? Куди ж ділися діти з українських родин, як, приміром, у режисера Олександра Довженка, де він був чотирнадцятим?

А ось куди.

У 1914-15 роках на території майбутньої УРСР було майже 5 мільйонів учнів (4 965318), у 1928-29 — трохи більше за півтора мільйони (1 585814), а у 1938-39 стало менше одного мільйона (985598).

Для прикладу, у 1914-15 роках на території майбутньої РРСФР було 1 492878 учнів, у 1928-29 — 5 997980, у 1938-39 — 7 663669.

Середнє співвідношення населення СРСР між 1926 і 1937 роком (без урахування українців і казахів) склало 119,4 %. Чисельність українців за цей же час зменшилася до 84,7 % від чисельності українців в 1926.

Тобто станом на 1937 рік число українців становило лише 70,9 % від кількості, яка мала б бути в разі поширення на Україну загальнодержавних тенденцій. В такому разі втрати України від Голодомору становлять 10 мільйонів 844 тисячі.

За цей перепис 1937 року його виконавці були розстріляні.

За даними нового перепису 1939 року, кількість українців скоротилася з 31,195 мільйонів у 1926 році до 28,111 мільйонів у 1939, тобто на 3,084 мільйона осіб. За цей же час відбувся приріст кількості росіян в СРСР на 21,8 мільйонів (28%).

Населення всього СРСР зросло за цей час на 23,5 мільйонів (16%).

Якби Голодомору не було, то чисельність населення України, за умови поширення на нього загальносоюзних темпів приросту, у 1939 становило б 36,19 мільйонів, тобто на 8,075 мільйона осіб більше від наявної за даними перепису 1939 чисельності.

У 1932-1933 роках більше половини всіх смертей в СРСР припадали на Україну, при тому, що населення України становило лише п’яту частину населення СРСР.

У пересічному українському селі від Голодомору загинуло в 2-4 рази більше людей, ніж у Другій світовій війні.

Наступний після 1939 перепис населення в СРСР було проведено тільки в 1959 році. З 1926 року, тобто за 33 роки кількість українців зросла всього на 1,5 мільйона, тоді як чисельність росіян в СРСР за цей час зросла на 56,9%, інших народів СРСР — на 40-60%.

І це при тому, що на зламі 1930-1940-тих років Україна отримала значне вливання населення внаслідок входження до її складу Галичини, Закарпаття й Буковини.

До катастрофічних на­слідків для українського народу внаслідок Голодомору призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 років. Поляки пам’ятають і шанують двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких більшовики розстріляли в Катині.

Однак в Україні протягом голодного 1933 кожного дня була така «Катинь».

Такий от союз і такі «спільні корені».

А ще були колосальні втрати України від Першої світової, в яку втягся імперський Петербург за Галичину і Константинополь, від Громадянської війни, що її розв’язала більшовицька Москва, від Другої світової, розв’язаної на пару Німеччиною і СРСР.

Прихильники союзів розповідають, що вони дали українцям освіту і вивели з темряви. Але є ще цікаве питання: а хто українців туди завів?

Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини (це три з половиною нинішні області) існувала тисяча шкіл — практично в кожному значному містечку чи селі. І всі з викладанням українською.

1800 року в Україні шкіл раптом не стало. Ще у ХVІІ столітті в Україні приблизно 60% було письменних людей. Як пише очевидець — той же Павло Халебський, «по всій землі русинів, тобто козаків, ми помітили на наше здивування прекрасну рису: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні наспіви; крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх тинятися по вулицях невігласами».

Результати національного гноблення кардинально позначилися на стані освіти в Україні: перепис 1897 показав, що в Україні стало менш ніж 15% письменних.

Російська імперія запровадила в Україні у 1783-95 роках кріпацтво з правом продажу людей, навіть окремо від решти родини. Такого цілком дикунського рабства до того Україна не знала. Адже за часів панування Польщі й Литви дозволявся продаж феодалам податкових прав з земель, і ніколи — самих людей. А сталося те покріпачення в той час, коли вся Європа скасовувала залишки феодалізму.

Щоправда, дехто каже, що в союзі збудували «велику країну». Хоча, якби СРСР був такий великий, то чи розвалився б він так легко у 1991 році? Напевно, з такою кількістю скоєних злочинів як у СРСР держави просто не живуть…

І це не кажучи про моральну якість аргументу — економічний розвиток ціною вбивства мільйонів.

Між тим, більшість європейських держав успішно індустріалізувалася і виробляла продукцію без жертв.

Нині Україна, на пару з іншими сусідами по нещастю в СНД, має анемічну сировинну економіку. Хоча й Росія, як жартує російська преса, «производит впечатление великой державы, а больше ничего не производит».

Зацікавленість Росії у різноманітних союзах зрозуміла.

По-перше, відновлення СРСР, судячи з усього, — «ідея фікс» російського прем’єра. Якого, ймовірно, гризе вина за те, що він свого часу не спробував зашкодити його розвалові.

По-друге, оточення підпорядкованими сателітами дозволить Росії, з її найслабшою економікою серед країн БРІКС, вдесятеро меншою за економіку Євросоюзу, солідніше виглядати у відносинах з ЄС, США і Китаєм. При цьому, в такому «союзі» ніякого плюралізму не передбачається. Центр тут один, і всі знають де він.

По-третє, Росії потрібен ринок збуту для своєї неконкурентоздатної продукції.

Нарешті, по-четверте, сьогодні Росія, як і Україна, виснажена демографічною та соціальною катастрофою. Нещодавно Володимир Путін заявив, що для модернізації Росії не вистачає 50 мільйонів робочих рук.

Росії потрібно кількадесят мільйонів «рабів», які працюватимуть за пайку, як це нині роблять трудові мігранти, і при цьому будуть достатньо кваліфікованими та не змінюватимуть кардинально облич російських міст.

Роль України в такому союзі в кращому разі — постачальник сировини і дешевої робочої сили.

Невже це так почесно: бути сировинним придатком сировинного придатку?

Для України такі «союзи» — квиток на зогнилий паротяг на станцію «Відсталість». Причому в один кінець.

Олександр Палій (УП)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com