Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Стара імперія в новій обгортці

Стаття Володимира Путіна у «Известиях» «Новий інтеграційний проект для Євразії — майбутнє, яке народжується сьогодні» дозволяє говорити про появу прекрасної традиції: знайомити публіку з епохальними ідеями через провідні російські ЗМІ. Почин зробив Дмитро Медведєв. Два роки тому в статті «Росія, вперед«! він виклав програму модернізації економіки, а тепер його можливий наступник взявся за модернізацію пострадянського простору.

При усіх змістовних і стилістичних відмінностях обидва тексти можна віднести до жанру політичної утопії. Так, Путін, запрошуючи до співпраці середньоазіатські держави, водночас пише, що «Євразійський союз будуватиметься на універсальних інтеграційних принципах як невід’ємна частина Великої Європи, об’єднаної єдиними цінностями свободи, демократії і ринкових законів».

Він стверджує, що «ЄЕП базуватиметься на узгоджених діях в ключових інституціональних областях — в макроекономіці, в забезпеченні правил конкуренції, у сфері техрегламентів і сільськогосподарських субсидій, транспорту, тарифів природних монополій. А потім — і на єдиній візовій і міграційній політиці, що дозволить зняти пограничний контроль на внутрішніх межах». І підкреслює переваги, які отримають від цих новацій пересічні громадяни і бізнес.

За словами Путіна, «йдеться про запуск в СНД конкретних, зрозумілих, привабливих ініціатив і спільних програм у сфері енергетики, транспорту, високих технологій, соціального розвитку», «про співпрацю в науці, культурі, освіті, взаємодії у сфері регулювання ринків праці, створення цивілізованого середовища для трудової міграції». Усе це пропонується робити на базі радянської спадщини у вигляді «інфраструктури, виробничої спеціалізації, загального мовного, науково-культурного простору» і «з опорою на досвід Євросоюзу».

Картина виходить оптимістична, але в ній є істотні нестикування. Про яку свободу і демократію можна говорити стосовно середньоазіатських режимів? Як інтегруватися на основі ринку, якщо його закони вже поставили країни СНД в залежність від Заходу і капіталу транснаціональних корпорацій? До яких наслідків призведе нова міграційна політика? І чи варто спиратися на досвід ЄС, якщо самі європейці говорять про вади моделі Євросоюзу, а економісти похмуро жартують: «для порятунку єврозони потрібні базуки, два трильйони євро і вигнання Греції».

Тут явно щось не так. Проте, деякі побачили в цих планах прагнення відновити СРСР. Така перспектива може обрадувати значну частину населення, усіх тих, хто, судячи по опитуваннях, вважає, що саме з розпадом Союзу «почалися усі біди» і «країна пішла не тим шляхом». Та і сам Путін якось назвав крах СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою». Проте в статті говориться, що відновлення Радянського Союзу неможливе і не має сенсу. Немає в тісті і спроб повернутися до ідеології евразийства, популярною на самому початку нульових, коли Дугин ще був вхожий в Кремль.

Зате в статті є перегляд власних оцінок ролі і значення СНД. Шість років тому Путін сказав, що «СНД — це механізм цивілізованого розлучення», а усе інше — «політичне лушпиння і базікання». А тепер з’ясовується, що саме «модель СНД допомогла зберегти міріади цивілізаційних, духовних ниток, що об’єднують наші народи», «зберегти виробничі, економічні і інші зв’язки, без яких неможливо представити наше життя». Більше того, «саме досвід СНД дозволив запустити багаторівневу і різношвидкісну інтеграцію на пострадянському просторі».

Усе це говориться на тлі чергового витка газових проблем з Україною, непристойного торгу з Білорусією, готовності середньоазіатських країн почати співпрацю з Європою у рамках проекту Nabucco і інших ускладнень в стосунках з державами Співдружності. У активі Росії — створення Митного союзу і Єдиного економічного простору, що просувався Москвою з 2003 року.

Тим самим виходить, що, презентуючи «новий інтеграційний проект для Євразії», Путін робить заявку на коригування зовнішньополітичного курсу Медведєва, головним підсумком якого стало фіаско практично на усіх напрямах. Пріоритетним напрямом зовнішньої політики Росії став Захід, на другому місці виявилися країни Азіатсько-тихоокеанського регіону, а союзники по СНД — на третьому.

Але ставка на «перезавантаження» і співпрацю з НАТО провалилася. Європейські експерти дозволяють собі прямо говорити про те, що «Захід довів Росію до стану фрустрації»: «Він списав Росію, перестав розглядати її як силову державу, почав ставитися до Росії як до молодшого партнера, а коли вона відмовляється від такої ролі, Захід просто ізолює її, відмовляючись йти з нею на співпрацю».

Аналогічним чином оцінює ситуацію, що склалася, і постійний представник Росії при Північноатлантичному альянсі Дмитро Рогозин : «Контакти у рамках Рада Росія — НАТО, більше не задовольняють російську сторону через фактичне нерівноправ’я сторін», «стратегічне партнерства у рамках європейської ПРО залишається на рівні мріянь». Коментуючи плани США розмі­с­тити елементи в Туреччині, Чехії і Болгарії, джерело в Кремлі говорить, що «шансів домовитися немає, і тепер треба або свою ПРО створювати, або нарощувати ядерний потенціал».

Виходить, що, повністю програвши на західному напрямі і зіткнувшись з принципово новими викликами, пов’язаними з подіями в Африці і на Близькому Сході, Росія опинилася в досить важкій ситуації. І у неї просто немає іншого виходу, як «повернутися додому» і зосередитися на своєму найближчому оточенні.

Utro.ru

* * *

Стаття кандидата в президенти Росії Владимира Путина про об’єднання Євразії є його тронним маніфестом, заявою про наміри на наступних 10-20 років. Про це пише Юрій Щербак.

«Фантазія автора не знає меж, коли він проголошує ілюзорну перспективу «системи партнерства» ще не створеного Евроазійського союзу — фактично Нью-Васюков — з таким реальним і могутнім глобальним актором, як Європейський Союз! Таке партнерство, на думку Путіна, здатне створити реальні умови для «зміни геополітичної і геоекономічної конфігурації усього континенту». Путін ретельно уникає слів «політичний», відмічаючи економічні аспекти нового об’єднання. Але тільки наївна людина може повірити в те, що за економічним наднаціональним (на практиці — керованим Росією) об’єднанням не стоїть ностальгічна ідея відновлення євроазійської імперії на території від Львова до Владивостока — ідея настільки ж авантюрна і небезпечна, як і руйнівна для самої Росії, яка переживає системну кризу», — відзначається в статті.

Видання приводить думку, що прямо не названа в статті Україна все ж грає ключову роль в імперських планах Путіна. «Проголошена Путіним «відкритість» проекту нового союзу обернеться (якщо вже не обернулася) для України жорстоким ультиматумом. Економічні (ціна на газ), силові, політичні, агентурні аргументи будуть знайдені і пущені в дію.

«Маніфест Путіна» — ще один фантасмагоричний проект з розряду «перемоги комунізму», заклику «наздогнати і перегнати Америку», фантазій А.Дугіна і А.Проханова про відновлення сталінської імперії від Берліна до Пекіна, розподіл України, створення «Російського світу» і т. д»., — пише автор публікації.

Щербак висловлює упев­неність, що від злиття євро-азійських корупцій не виникне благоденство, а після об’єднання відсталих технологій виробу і товари не стануть більш конкурентоздатними. «Проте, незважаючи на усю апріорну проваль­ність цього проекту, він, враховуючи персону Путіна і його злу, деструктивну енергію, є дуже небезпечним для нинішнього керівництва України. Альтернатива для України тільки одна: відкинувши убік усі комплекси помсти (політичні процеси над Тимошенко, Луценком), встановивши демократичні правила політичної гри, йти на рішуче зближення з Європейським Союзом, на посилення усебічної співпраці з Польщею, США і Канадою — світовим лідером демократії. Врешті-решт, в даному випадку інтереси України співпадають з приватними інтересами донецької команди, адже в особі Путіна — майбутнього президента Росії — Янукович придбав дуже небезпечного ворога. Тільки підтримка українського демократичного суспільства і підтримка ЄС може дати Президентові України необхідну йому силу і захист від нового сплеску імперських амбіцій Росії», — резюмує автор матеріалу.

 

* * *

Поширену в експертному середовищі думку про особисту неприязнь між найпопулярнішим російським політиком і Віктором Януковичем FromUA вирішила перевірити за допомогою видних політиків і політологів. А заразом з’ясувати, що саме обіцяють двом державам особисті стосунки конкретних керівників.

Нардеп Леонід Грач упевнений, що Путін нині — це російський державник, що повністю сформувався, із вже пристойним досвідом. «У Путіна чітко виражена антинатівська позиція, і у нього дуже чітко виражене те, що Україна має бути в ТС і в Єдиному економічному просторі, тобто має бути антиєвропейська позиція в певному значенні», — перераховує він «гарячі точки» у вірогідних стосунках Москви і Києва.

При цьому український політик виражає розуміння мотивів Путіна. «Віктор Федорович, на жаль, петляє, як заєць, по якому стріляють. Він зараз між молотом і ковадлом. І чим довше він вестиме таку політику, тим більше вона буде руйнівною для України, тому що з одного боку Європа гратиме в іграшки, а з іншого боку Росія виставлятиме тяжчі умови, які в змозі і в праві виражати Путін. І він їх виражатиме не ліберальними натяками, як це раніше робив Медведєв», — прогнозує Грач.

Готує проблеми Януковичу і бютівець Олександр Гудима: «Посада Путіна не матиме ніякого значення в розвитку цих стосунків. Не важливо, на якій посаді буде Путін. Що, у Януковича немає зараз проблем, коли Путін на посту прем’єр-міністра? Хіба у нього є якісь успіхи в газовій війні? Януковичу нема на що розраховувати в стосунках з РФ, хіба що він продаватиме або роздаватиме Україну шматами, чого йому вже удруге не дозволить український народ. У нього дуже погана ситуація, і йому тут не позаздриш».

Ще радикальніше висловлюється Дмитро Корчинский. «Путін, безумовно, не любить Януковича, а Януковича дратує Путін», — констатував він.

При цьому політик вважає, що домовлятися цим людям все-таки доведеться. «Тобто, можливо, що домовлятися їм буде важко, як і раніше, і це пов’язано з тим, що Путін гроші любить більше, ніж геополітичну місію Росії. І, напевно, і Янукович, і Путін послані нам Богом, тому що Путін такий своєю неконструктивною може загнати Януковича до бандерівського схрону», — жартує Корчинский.

Інша думка у представника Партії регіонів Вадима Колесніченка. «У міжнародній політиці особисті амбіції або образи не мають анінайменшого значення. У зовнішній політиці як у України, так і у Росії питання вигоди. Тому з Медведєвим, з Путіним — це не принципово. Ці люди представляють інтереси Російської держави, а Президент Янукович представляє інтереси не Януковича, а інтереси держави», — відмітив він. 

Нардеп не бачить особливої різниці, з ким саме з владного російського тандему українській стороні доведеться мати справу. «Тому переговори, які складно йдуть з Медведєвим, так само складно можуть йти і з Путіним. Але у будь-якому випадку компроміс буде знайдений. Причина дуже проста: у нас 1,5 тисяч км загального кордону, і у нас є зв’язки, які ми за визначенням не можемо розривати», — відмітив Колесніченко.

Взагалі не бачить проблем з персоналіями нунсівець Юрій Костенко. «Двадцятирічна практика українсько-російських стосунків переконливо показує, що хто б не був на посаді президента Росії — або демократ Єльцин, як його називали, або жорсткий, авторитарний Путін, українсько-росій­ські взаємини від цього не змінюються. У їх основі лежать базові протиріччя, невирішення яких ніколи не дозволить перевести наші стосунки в площину рівноправних і взаємовигідних», — упевнений він.

На думку українського парламентарія, корінь протиріччя в тому, що геополітична стратегія існування російської держави як такої неможлива без України. «Я думаю, що рецепт у України один, як поліпшити стосунки з Росією, чого я б бажав нашому керівництву. Його використовували прибалти: як тільки вони стали членами ЄС і НАТО, то наміри з боку Росії стосовно цих країн змінилися, тепер у них стали розвиватися рівноправніші стосунки на взаємовигідній основі, а не стосунки старшого і молодшого братів», — зазначив Костенко.

Стосунки лідерів двох країн обумовлені їх минулим, вважає політолог Сергій Таран: «Путін і Янукович — з різних світів. Якщо Путін вийшов з силових структур, то Янукович, згадуючи його молодість, вийшов дещо з іншого кола... Тому певна логіка в словах експертів, які говорять, що з Путіним буде набагато складніше домовитися, є», — підкреслив він.

При цьому політолог акцентує на тому, що логіку українсько-російських стосунків визначають не стосунки двох людей, а принципи зовнішньої політики, які зараз існують у Росії і України. «Логіка зовнішньої політики Росії полягає в тому, щоб максимально посилити вплив на пострадянському просторі і максимально загальмувати рух країн, особливо які знаходяться на заході, у бік Європи. І хто б це не був, Путін, Медведєв або хтось інший, ця логіка діятиме. Та ж логіка і у України, незалежно від того, хто при владі — Ющенко чи Янукович. Логіка європеїзації України незворотня з тієї простої причини, що це єдиний шанс України мати суб’єкт­ність в міжнародній політиці, балансуючи між центрами впливу — Кремлем і Брюсселем. Тому відродження авторитарних тенденцій в Росії також стимулюватиме європейських політиків шукати більше компромісів з Україною, отже, для Януковича повернення Путіна до влади відкриє нові можливості в ЄС», — прогнозує Таран.

Як бачимо, практично усі сходяться на думці, що Януковичу з Путіним буде складніше, ніж з Медведєвим. Навіть представник Партії регіонів не став заперечувати наявність деяких проблем у взаєморозумінні російського і українського політиків. Проте коренем цих непорозумінь, на думку деяких експертів, являються не лише якісь особисті причини двох персон, але і полі­тичні мотиви держав. Тому ніякої кардинальної зміни до гіршого ніхто і не чекає.

Власне, а яка може бути зміна — хіба той же Путін далеко йшов? А то, що між ними є особистісного — адже це їх проблема, яка може цікавити суспільство тільки у тому випадку, якщо особисті амбіції заважатимуть реалізації державної політики.

А до цього, сподіватимемося, не дійде.  Цікаво буде спостерігати, як саме два президенти переступатимуть через власні емоції і потискуватимуть з посмішкою один одному руки на офіційних зустрічах.

Андрій Генералов
Fromua

* * *

Відродження метрополії — саме ці соціальні цінності та смисли розжував майбутній президент Росії з 2012 до 2024 р. своїм відданим виборцям як політичну стратегію Російської Федерації на найближчі два десятиліття.

Які основні приховані константи доленосного путінського тексту і його планів на майбутнє?

- Росія ставить «перед собою амбітне завдання: вийти на наступний, більш високий рівень інтеграції — до Євразійського союзу».

- «Досвід СНД дозволив Росії створити такі затребувані формати, як Союзну державу Росії і Білорусі, Організацію Договору про колективну безпеку, Євразійське економічне співтовариство, Митний союз і, нарешті, Єдиний економічний простір»;

Тому:

— «Принципова особливість Митного союзу і ЄЕП — це наявність наддержавних структур».

— «Ми пропонуємо модель потужного наднаціонального об`єднання, здатного стати одним з полюсів сучасного світу і при цьому відігравати роль ефективної «зв`язки» між Європою і динамічним Азіатсько-Тихоокеанським регіоном».

Є абзац для України та її громадян:

— «Деякі наші сусіди пояснюють небажання брати участь у просунутих інтеграційних проектах на пострадянському просторі тим, що це нібито суперечить їх європейському вибору». Не слід цього боятися, — ми (Москва) вже давно домовилися з Європою.

А взагалі є непорушна аксіома. Перша і найпростіша з можливих вигод панування над іншими країнами і народами — це стягнення данини силовими, економічними, фінансовими, інформаційними методами.

Для цього потрібно забрати владу (створити наднаціональні органи), змінити національно-орієнтовану еліту на продажну, компрадорську. Асимілювати, охмурити населення, запровадити на колоніальних територіях проповідників, які розпропагандують примітивну доктрину, суть якої сформульована у трьох словах: сила завжди права.

Тому нічого нового Путін не сказав.

Прихильник старої геополітичної концепції євразійського (а по суті імперського) плану збирання земель — «хертланда» — такого собі містичного зосередження «континентальної сили», що дає силу керувати світом, Володимир Путін лише струсив нафталін з пережованих доктрин запеклого ненависника України, євразійця, геополітика постмодерну — Олександра Дугіна.

Слово «хертланд» я вперше почув у виконанні цього доктора філософії та соціології, головного євразіста Росії, який написав з півсотні книг і монографій про те, що створення євразійської імперії відбудеться в результаті інтеграції Росії «в першу чергу з російськомовними територіями за межами РФ, особливо Східної України та Криму».

До речі, пристрасними шанувальниками Олександра Дугіна є «телевізійний співець Кремля» журналіст Михайло Леонтьєв, ведучий програми «Судіть самі» Першого каналу Максим Шевченко, головний редактор газети «Завтра» Олександр Проханов. Тобто всі патріоти, пропагандисти й ідеологи нинішнього політичного тандему російської влади.

Перш ніж створювати наднаціональні органи і інших вчити жити, а по суті, намагатися нав`язати нову імперію з центром Москва, нехай Росія покаже приклад того, як може працювати економіка без природних, мільярдних нафтових і газових дотацій. Коли в Росії буде політична конкуренція, цивілізовані вибори президента і парламенту, а опозиція матиме доступ до ЗМІ, тоді можна сісти за стіл переговорів і домовлятися...

Віктор Тимошенко
УНІАН

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com