Норвезьке жертвоприношення

В Норвегії стався подвійний теракт. Спочатку пролунав потужний вибух в комплексі урядових будівель в центрі Осло, де розташовано канцелярію прем’єр-міністра Норвегії. Саморобну бомбу заклали в автомобіль, припаркований біля будівлі уряду.

В результаті вибуху під уламками загинуло щонайменше 7 осіб. Через кілька годин чоловік в поліцейські формі відкрив стрілянину в молодіжному таборі Норвезької робітничої партії на острові Утейя за 35 кілометрів від норвезької столиці. Озброєний самозарядним карабіном «Ругер міні-14» та пістолетом «Глок-17» зловмисник відкрив вогонь по наляканих підлітках (вік від 14 до 20 років). Вони бігли хто куди, навіть захищали одне одного від куль, але холоднокровний вбивця наздоганяв їх і страчував, до поранених застосовував контрольні постріли.  Під час бійні на острові загинуло близько 80 осіб і їх кількість може зростати  після проведення пошукових робіт. Вважають, що люди могли потонути в холодних водах озера Тіріфйорд, ховаючись від вбивці.

Здивувала поведінка поліціянтів і спецназу. Перші дуже повільно переправлялися до місця інциденту, та ще й не маючи при собі зброї! Спецназівці з підрозділу «Дельта» не змогли залучити до операції гвинтокрил, який перебував за 50 миль від Осло, потім у них забракло містких човнів для переправи. А в цей момент бійня на острові Утейя тривала. Дивна поведінка правоохоронців також має стати предметом розслідування. Побачивши озброєний до зубів спецназ, злочинець і не збирався вступати з ними в бій, а тим більше стрілятися — він відразу склав зброю, і здався. При цьому він не приховував мотивів свого злочину.

Стало відомо ім’я маньяка — це був корінний норвежець, синьоокий блондин Андрес Брейвік. Версія про ісламський слід швидко зійшла нанівець... Всім стаоло зрозуміло, що це не звичайний терористичний напад, а напад з якимось новим політичним контекстом. Адже Брейвік заявив, що основною його мішенню була колишній прем’єр Норвегії Гру Харлем Брунтланн, яка тричі очолювала уряд Норвегії упродовж 1981-1996 рр. Саме її Брейвік звинувачував у «марксистських поглядах» і політиці «мультикультурності». Отут і сплив важливий контекст теракту.

Тепер уже зрозуміло, що 22 липня Європу і світ потрясла новина, яка ознаменувала абсолютно новий поворот в історії сучасної Європи. Тихий корінний норвежець Андерс Брейвік, який полюбляв проводити віль­ний час за комп’ютерними стрілялками, якось непомітно виробив стрункий ідеологічний стрижень своїх поглядів і демонстративно, у кривавий спосіб, опротестував іміграційну політику Норвегії, та, скажемо біль­ше, і всієї Європи. Норвезький терорист заклав вибухівку не лише під урядовий квартал в Осло, він мріяв закласти вибухівку під весь комплекс неоглобалістських планів по зміненню обличчя Європи. Коли слідчі почали докопуватися до мотивів поведінки арештованого, то відразу звернулися до інтернету. Незадовго до теракту Андрес виклав там відеоролик, де проанонсував свої погляди і наступні дії. На його думку, війна християн-європейців із мусульманами-імігрантами триватиме до 2083 року. Брейвік створив своєрідний маніфест «Декларацію незалежності Європи», де засудив політику «мультикультуралізму». Правлячу норвезьку робітничу партію він звинуватив в ісламізації Норвегії.

Стало зрозуміло, що яскраво виражений екранний арієць з північним акцентом, який хвацько захоплював хмарочоси в Америці, зов­сім не вигадка Голлівуду. Такі терористичні організації можуть існувати в Європі і успішно здійснювати задумані теракти. І навряд чи варто серйозно ставитися до твердження, що Брейвік був терористом-одинаком. Напевно про кількість таких, як Брейвік, скоро повідомить поліція Норвегії, яка зараз інтенсивно «зачищає» територію країну від «неонацистських організацій».

Європейці перебувають у жалобі за загиблими безневинними жертвами, але в ці трагічні хвилини багатьох хвилює майбутнє. Невже ми станемо свідками появи тероризму абсолютно нового, неісламського типу? Адже до цього люди були щиро переконані в тому, що висококультурні і толерантні корінні європейці не можуть бути терористами. Ну хіба що бойовики з ЕТА чи ІРА, які борються з усталеними мішенями і не поширюють свій вплив на увесь континент.

Про випадки масової агресії щодо темношкірих мігрантів у Європі марно згадувати. Більше таких випадків в Росії. Хоча на побутовому рівні такі болючі теми взаємовідносин рас і релігій європейці все ж обговорюють на побутовому рівні. Дедалі частіше вони виплескуються і на газетні шпальти. Це я бачив у Німеччині. Воістину праві ті соціологи, які вважають, що суспільні потрясіння народжуються у розмовах однодумців на кухнях і пивних, і лише за певного збігу обставин, потім вихлюпуються на вулиці. Якщо вчасно не визнати проблему конфлікту автохтонного населення з імігрантами і не поставити її на державний щабель обговорення, то  брутальні терористичні акції виникатимуть ще частіше.

Європейці упродовж років покірно чекали на терористичні акти Аль-Каїди в Європі. Звичайно, на знак протесту проти військових операцій НАТО в Афганістані, Іраку, Лівії, які, як відомо всьому прогресивному і думаючому людству, проводяться в основному в інтересах великих фінансово-промислових компаній, а не задля просуванню справді демократичних цінностей і запровадження прав людини. І такі терористичні акції з боку Європейськогої філії Аль-Каїди були в Лондоні 2005 року, а згодом і в Іспанії.

Зовсім недавно ми спостерігали, які потрясіння пережила майже на третину ісламізована Франція. Мультикультурність тут зайшла настільки далеко, що французи уже не вважають Марсель французьким містом, а паранджа на паризьких вулицях і арабська мова в транспорті — давно звичне явище для Франції. Те саме спостерігається і в великих німецьких містах, де кіль­кість ненімецького населення перевищила всілякі розумні межі. Брюссель, Амстердам теж поступово втрачають своє національне обличчя. Зокрема, особисто мені вдивовиж було побачити гамірний натовп арабських жінок в хіджабах, які голосно говорили по мобільних в старовинному костелі поблизу Рємерплац у Франкфурті. Лише один набожний німець стиха попросив їх вимкнути мобільні і дотримуватися тиші, бо йшла месса... Така нетолерантна поведінка імігрантів може і виключення для Німеччини. Як правило тутешні прибульці швидко вивчають німецьку і поступово інтегруються в суспільство. Але тут є й великі общини, які живуть на стабільні виплати федерального уряду і, навіть не працюючи, мають змогу утримувати на ці гроші своїх численних родичів. Вони не бажають інтегруватися у суспільство і марнують час за грою в нарди. Подібне ще у більших масштабах існує і у Великій Британії. Це, звичайно не можна замовчувати. Європейські уряди тривалий час, як по команді запліднювали власне національне ядро чужеземним етносом. Причому сюди прибували не фрезерувальники, токарі, механіки, програмісти вищого розряду, яких потребувала промисловість, а здебільшого — чорнороби з велетенськими родинами. Все це щільно і надовго сідало на державне бюджетне забезпечення. Звичайно, згодом, осівши на новому місці, прибульці почали будувати і мечеті, і кебаби, а заодно звинувачувати місцеве населення у ксенофобії... 

Тому не треба дивуватися швидкому росту популярності в Європі правих партій, які виступають з позицій здорового національного егоїзму. Такий розвиток подій, звичайно, не до вподоби транснаціональному капіталу, який воліє приводити до влади і контролювати саме ліберальні уряди. Проте, нуртуючий в надрах суспільства конфлікт, поступово збурив і верхівку Євроспільноти.

Після того, як лідери найвпливовіших країн ЄС заявили про серйозні проблеми зі встановлення «нового мультикультурного порядку» в Європі, сталися кроки, які мали на меті обмежити неконтрольовану іміграцію в Європу населення з Африки та Азії. Проте революція в Тунісі і війна в Лівії знову продемонстрували, що наплив мігрантів в Європу не піддається ніякому контролю. Поки що постраждала лише Італія. Про те, що біженці по більшості і не збираються повертатися на батьківщину можна навіть не говорити. Їх переповнені табори на узбережжі Італії уже вируюють незадоволенням. Так само незадоволене і місцеве населення.

І от на тлі серйозної міжрасової, міжнаціональної проблеми в Європі стався небачений за кривавістю теракт у найспокійнішій і найзаможнішій країні, яка уособилася від проблем світу через велетенські поклади нафти у Північному морі і відповідні прибутки, які потікли у казну з середини 1960-х років.

Не секрет, що теракт спрямовано проти міграційної політики Норвегії під орудою Робітничої партії. Норвегія досіль мала най­простіші правила в’їзду в країну. З 1995 до 2010 року число мігрантів в країні збільшилося до 0,5 млн., хоча загальна кількість населення складає усього 4,8 млн. Хоч як би там було, але вже сьогодні уряд Норвегії заявляє про перегляд міграційних норм у найближчий час. Звісно посилиться контроль за праворадикальними рухами в країні, буде суворо обмежено право на придбання громадянами зброї, яку до жахливої події на острові Утейя тут можна було придбати без особливих проблем.

Нині вирішується, яким чином буде проведено суд над злочинцем, який холоднокровно розтріляв десятки ні в чому не повинних під­літків. Адже Брейвік хоче використати суд як трибуну для того, щоб заявити про небезпеку мультикультурності для самоідентичності народів Європи, взагалі підняти проблеми контрольованої і неконтрольованої міграції. Скоріше за все дістатися відкритої трибуни злочинцеві не вдасться через те, що уряд Норвегії логічно не бажає аби погляди і методи боротьби Брейвіка перехопили інші радикали.

Хоч як би там було, але теракт став реакцією «тихого» пересічного європейця  на повзучу політику витіснення європейськості з Європи, позбавлення національної гідності німців, британців, голандців, французів з метою отримання комерційних і політичних дивідентів в майбутньому. Ця міграційна політика планувалася і втілювалася не лише мізками європейської еліти, але й, ймовірно, на­в’язувалася потужною світовою закулісою з якоюсь надметою. Можливо, з метою ослаблення Європи, як глобального політичного гравця.

Європа до певної точки толерантно реагувала на намагання перетворити її на казан рас і націй. Тепер ця точка толерантності може бути пройдена, і ситуація увійде в новий апогей загострення.

Брейвік не приховує, що збирається показати себе не маньяком і вбивцею дітей, а якимось «всеєвропейським патріотом». Така поведінка щонайменше обурює своїм цинізмом. Якщо ця людина вважає себе справжнім чоловіком і захисником європейських цінностей, то чому вона не влаштувала самострату на знак протесту десь у центрі Осло, обставивши це пропагандистськими декораціями? Якщо хочеш загострити проблему, то спали себе, убий себе в інший спосіб, як це колись зробив на Чернечій горі Олекса Гірник, або базарний торговець з Тунісу. Або кинь виклик на рицарський поєдинок якомусь зажирілому транснаціональному олігарху. До чого тут безневинні підлітки, які лише намагаються розібратися у складному дорослому житті!

Ніякого прощення вбив­ці Брейвіку не буде ні на цьому, ні на тому світі. Такі злочини Бог не прощає. Чи можна охопити розумом і почуттями горе батьків, які втратили дітей на проклятому острові, чи можна втішити їх словами? Ні. Цей страшний хрест, звитий з материнських і батьківських сліз, Брейвіку нести все життя... А урядам європейських  країн слід задуматися над глибоким міжрасовим,  міжнаціональним, міжрелігійним кон­фліктом, що давно визрі­ває в цьому тихому омуті. Щораніше проблема конфлікту автохтонів і імігрантів буде піднята для обговоренні і вирішення на  найвищому рівні, то швидше вдасться погасити хвилю неісламського тероризму, яка вже набуває реальних некіношних обрисів.

P.S. Контртерористичний підрозділ Скотленд-Ярду розгорнув пошуки семи чоловік, які крім норвежця Брейвіка відвідали в 2002 році в Лондоні зустріч, детально описану ним в його 1500-сторінковому маніфесті. Ведеться пошук «можливих британських спіль­ників» підозрюваного виконавця терактів. У записах Брейвіка стверджується, що на лондонській зустрічі «тамплієрів» крім нього і двох англійців були також «французький, німецький, грецький, голландський і російський делегати». Він указав, що більшість з них — «успішні бізнесмени і політичні лідери, деякі з сім’ями».

Канцлер Німеччини А.Меркель, представники німецьких соціал-демократів, «Зелених» були названі у списку потенційних цілей норвезького терориста. Нині Німецьке федеральне відомство з охорони Конституції почало займатися зв’язками неонацистських угруповань Гамбурга і Скандинавії.