Куба вибирає капіталізм?

Оплот світового комунізму і соціалізму — Куба, схоже, твердо вирішила відмовитися від свого «світлого» майбутнього і починає будувати тропічний капіталізм.

Куба до 1959 року була найбільш високорозвиненою країною Латинської Америки, за роки правління комуністичного режиму Кастро вона скотилася за рівнем життя до рівня Гондурасу (якщо не рахувати якісної медицини і освіти, що дісталися ще від капіталізму). В першій половині XX століття дійсно економіка Куби була на рівні Франції, а місцями і перевершуючи показники Італії, Іспанії, не кажучи вже про багато східноєвропейських країн.

Що стосується знаменитої кубинської медицини і взагалі соціальної сфери, то вона була попереду усієї Латинської Америки і навіть низки країн Європи задовго до заколоту Кастро (які, до речі, зовсім не планували здійснювати соціалістичну революцію). У 1907 році в Гавані з’являється перший рентгенівський апарат (перший в Латинській Америці). У 1937 році Куба першою в регіоні ввела 8-годинний робочий день і мінімальну заробітну плату.

У 1940 році жінки на Кубі отримали рівні права з чоловіками (у Швейцарії це сталося лише через 30 з гаком років). У 1954 році Куба зайняла за споживанням м’яса на душу населення третє місце у світі, а на кожного жителя острова доводилося 1 корова. Дані про дитячу смертність різняться — Велика радянська енциклопедія вважає, що помирало 100-110 новонароджених на 1000 пологів, за даними кубинської опозиції і дореволюційної статистики смертність була в межах 33-34 на 1000, що було другим кращим показником в Латинській Америці (після Уругваю) і навіть випереджало показники Іспанії і Італії.

Один лікар на острові доводився на 960 чоловік — це рівень тодішньої Франції. У 1932 році майже 90 відсотків дітей відвідували школи (включаючи початкові). До 1956 року доля повністю або частково неписьменного дорослого населення Куби складала 23 відсотки. На Гаїті таких тоді було 90 відсотків, в Іспанії, Італії — близько 25 відсотків, Сальвадорі, Гватемалі, Болівії, Бразилії, Перу і Мексиці — 40-50 відсотків. У 1957 році ООН визнало медицину Куби однією з кращих медичних систем у світі.

Не стояв на місці і технічний прогрес. У 1928 році Куба за кількістю радіостанцій, наприклад, займала четверте місце у світі, а Гавана з 1950 року стала одним з найбільших центрів шоу-бізнесу в регіоні. До 1957 року Кубу також вважали однією з найбільш електрифікованих країн в Латинській Америці. 83 відсотки будинків мали електрику, а 80 відсотків жителів мали туалети. Приміром, в сучасній Росії тільки 74 відсотки житла мають туалет.

До 1958 року Куба за прибутком на душу населення в Латинській Америці займає друге місце, небагато поступаючись Італії і навіть перевершуючи Іспанію, за кількістю електроприладів на сім’ю — перше місце, а за кількістю автомобілів (1 машина на 35 осіб) — друго-третє місця в регіоні.

На острові була відсутня важка промисловість, був не сформований передовий робочий клас, а селянство представляло з себе дрібнобуржуазну стихію. Усі ці недоліки були «виправлені» братами Кастро.

З 1962 року на острові Свободи вводяться картки на продукти харчування, відбувається тотальна націоналізація та індустріалізація промисловості. Правда, далеко не усім кубинцям це сподобалося — з острова втекло більше 500 тисяч чоловік, з 6250 дипломованих медиків Кубу покинуло понад 3300 чоловік. Зараз тільки в американському штаті Флоріда живе понад 1 мільйон кубинських мігрантів. Варто врахувати, що Куба втратила, в першу чергу, найбільш кваліфіковані кадри. Більше того, це призвело навіть до зміни расового складу населення — зараз лише 38 відсотків кубинців є чистокровними «білими», хоча 50 років тому їх доля досягала двох третин населення.

Проте, острів Свободи аж до 1991 року був фактично на утриманні СРСР. Москва щорічно в 80-х роках постачала Кубі понад 6,5 мільйонів тонн сирої нафти (як правило, безкоштовно і по бартеру), при цьому купувала від 2 до 4 мільйонів тонн цукру за ринковими або близькими до них цінами. Допомога братській Кубі йшла і по інших лініях — СРСР будував дороги, поставляв автотехніку, інвестував гроші в розвиток нафтовидобутку і розробку родовищ нікелю, а також безкоштовно озброював кубинську армію, навчав кубинських фахівців, постачав пшеницю.

Коли в 1991 році шоу закінчилося, то виявилось, що Куба у цьому світі нікому не потрібна. Формально, Гавана живе досі під гнітом американських санкцій (Кастро націоналізував американську власність, а велика держава такого не прощає). Проте Куба цілком може торгувати з країнами ЄС, Канадою, Росією, Китаєм, та і всім іншим світом. Зараз її головними партнерами є Євросоюз, Канада та Китай. Інша справа, що запропонувати їм братам Кастро практично нічого. У розвиток видобутку і переробки нікелю потрібно вкладати мільярди доларів, туристична індустрія Куби у жалюгідному стані (попри шикарну рекламу).

Щоб поповнити валютні надходження, комуністи легалізували навіть проституцію (під наглядом комсомолу, зрозуміло). Проте з кожним роком економіка деградувала.

Момент істини настав в 2009-2010 роках. Зовнішній борг країни перевищив 21 мільярд доларів (сукупний експорт Куби — цукор, нікель, сигари, тютюн, кава складає всього 3-3,5 мільярда доларів), обсяг промислового виробництва склав всього 40-45 відсотків від рівня 1988 року, а урожаї цукрової тростини, основної сільськогосподарської культури впали в 2-3 рази. Якщо 30 років тому на острові вироблялося від 6,5 до 9,5 мільйонів тонн цукру-сирцю, то в 2011 році, за прогнозами уряду Куби, виробництво складе не більше 2 мільйонів тонн.

Спроби виканючити кредити у розмірі 3 мільярдів доларів у багатих арабських країн, Венесуели, Росії, Китаю, Канади, Євросоюзу і Великобританії успіхом не увінчалися. Тому Кастро «заморозив» рахунки іноземних фірм і банків на острові, тим самим присвоївши собі, хай і на якийсь час, близько 1 мільярда євро.

Тому навіть самим упертим комуністам стало очевидно, що довго таке тривати не може. Час вводити капіталізм і покращувати стосунки зі США, або і надалі вироджуватися. За даними уряду Куби, зараз рівень механізації і врожайності в сільському господарстві скотився на показники 40-50-х років минулого століття.

Кубинські комуністи кинулися «перебудовуватися». Кастро випустили з в’язниць близько сотні політув’язнених, в Гавані відкрилася католицька семінарія, влада дозволила придбавати мобільні телефони, мікрохвильові печі і ноутбуки (правда, за валюту), схвалили приватне підприємництво в малих формах (при цьому комуністи відразу встановили шкуродерські податки на прибуток у розмірі 40-50 відсотків, якщо річний дохід бізнесі перевищує 2500 доларів). Останнє нововведення, про яке заявив Рауль Кастро на VI партійній конференції в Гавані — це дозвіл кубинцям продавати і купувати житлову нерухомість.

Правда, як це відбуватиметься, поки не зрозуміло.

У Куби банально немає засобів і вже до вересня поточного року з державного сектора буде звільнено до 1 мільйона чоловік (з майже 3,5 мільйонів там зайнятих). До 2015 року планується звільнити звідти до 1,9 мільйонів чоловік. Містити таку кількість нероб (велика частина з них — це держслужбовці) соціалістичний режим не в змозі, але комуністи бояться соціального вибуху. Їх планують зайняти дрібним підприємництвом, а також платити невеликі посібники. Правда, грошей на них теж немає, тому кубинців позбавили вже талонів на безкоштовні сигарети.

Кубинська армія практично перестала бути боєздатною унаслідок катастрофічного браку коштів. Максимум, на що ще здатні генерали — це демонстрація радянської техніки 30-річної давнини на парадах. Під час паливної кризи 90-х років мотострілкові підрозділи кубинської армії пересувалися на велосипедах.

В цілому, положення Куби трагічне, верхівка розуміє, що реформи потрібні, але місцеві комуністи побоюються розплати з боку США. Тому оголосивши з одного боку про дозвіл купівлі-продажу житла і автомобілів, 79-річний Рауль Кастро, який з 2006 року фактично управляє країною, своїм вірогідним наступником призначив... 80-річного Хосе Рамона Мачадо. Третім секретарем став 78-річний Рамиро Вальдес Менендес.

Фактично, кубинські комуністи намагаються ввести в країні щось схоже на Неп, зберігши вищу владу за собою. Чи вдасться їм це зробити — покаже час. В усякому разі, вже зараз Куба імпортує майже половину продовольства, а місячні баланси зводяться з величезною працею і лише завдяки безкорисливій гуманітарній допомозі капіталістичних акул з Євросоюзу, Китаю і Канади. Повзучою капіталізацією Куби має намір скористатися місцева номенклатура. Комуністи і комсомольці окрім контролю над нікелевими копальнями, цукровими заводами, також контролюють туристичний сектор і проституцію. Тепер їм потрібний час, щоб підгребти під себе ласі шматочки нерухомості.

Куба неотменно связана с сигарами - это родина и основной поставщик ручных сигар превосходящих по качеству и вкусу других производителей. Сегодня Куба выпускает более тридцати марок и более ста сортов сигар. Культура курения сигар распространена среди респектабельных людей собирающихся на встречи в сигарные клубы.