З МИХАЙЛА БУЛГАКОВА НКВС ХОТІЛО ЗРОБИТИ РОЗВІДНИКА?

Якось відомий російський письменник Михайло Булгаков сказав щодо особливостей власних творчих здібностей: «У сутності, я — актор, а не письменник». Дійсно, своє акторство Булгаков виявляв кожної миті і воно було способом його життя.

1929 рік. Влада забороняє усі п’єси М. Булгакова, їх усувають з підмостків театрів. Навіть уподобану Сталіним «Дні Турбіних». А щодо п’єси «Бег» Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні 30 січня 1929 року ухвалило висновок «про недоцільність постановки п’єси у театрі». Другого лютого сам Сталін про п’єси М. Булгакова пише як про «непролетарську макулатуру». Н. Крупская дає вказівку вилучити твір «Дьяволиада» з бібліотек. Одночасно М.Булгакову не дозволили оприлюднити главу з майбутнього роману «Майстер і Маргарита». І усе це під супровід гасел у радянських газетах на кшталт: «Вдаримо по булгаковщіні!», або «Такий Булгаков не потрібен радянському театру». Припинили надходити кошти від театрів за вистави. Літературознавці стверджують: «У Булгакова до літа з’ясувалася повна безнадійність становища». І літературного, і грошового.

На основі наведеного у непосвяченої людини неодмінно складеться співчутливе враження про переслідування М. Булгакова. Проте ця омана викривається прихованими для більшості людей, але ключовими подіями, що відбилися в листах письменника того часу. Виявляється, поки громад­ськість співчувала М. Булгакову, він продовжував і у 1929, і у 1930 роках, і пізніше спокійнісінько займатися «ворожою радянському народу діяльністю» — безперешкодно широко листувався з закордонними адресатами, переважно щодо своїх валютних доходів за видані там твори і вистави у театрах. Тобто те, що без дозволу і відома НКВС тоді у СРСР ніхто не міг робити. Зокрема, слав листи до Парижу своєму французькому братові — білогвардійцю Ніколаю. «Злидар» М. Булгаков зберігав валюту за кордоном. Допомагав валютою обом своїм закордонним братам. Замовляв посилки з Парижу. Та ще й 28 серпня того ж 1929 року писав у листі до брата: «Становище моє неблагополучне <...> я приречений <...> питання моєї загибелі це лише питання часу». Чи не для французької контррозвідки був призначений цей лист?

Ще одним викриттям неправди про «безнадій­ність становища» М. Булгакова у 1929 році є повідомлення знайомого йому письменника. «В момент, коли Булгаков більш за все бідував» письменник запропонував йому допомогу вірним літературним заробітком — написанням жартів для естради. М. Булгаков уже почав домовлятися про аванс і раптом відмовився. Знайомий обурився такою невдячністю і зарозумілістю М. Булгакова: «Як ви поводитеся? Адже, це врешті — решт образливо для багатьох людей». Дивно, але виявляється, що М. Булгаков зовсім не бідував, бо відмовлявся від заробітку. До речі, зовсім не виглядає похмурим і сутужним 1929 рік у спогадах Л.Є.Бєлозєрської, тодішньої дружини М. Булгакова. Подружжя безперешкодно спілкувалося з відомими особами, з іноземцями, а сама вона безжурно віддавалася у манежі недешевим кінно-спортивним забавам, закінчила курси водіїв і мріяла про власний автомобіль (!).

Одночасно «зацькований» М. Булгаков розважався з товариством на ковзанках, лижних прогулянках та веселився за улюбленим картярством на квартирах друзів. Наскільки він був насправді «переляканий» цькуванням, можна бачити з його поведінки під час обговорення у МХАТ нової п’єси Ф.Раскольнікова «Робес­п’єр». Той був з верхівки радянських державних діячів, письменником, відверто заявляв про літературну недоброзичливість щодо М.Булгакова як редактор впливового журналу «Красная новь» і відповідальна особа Главреперткому. Тобто, мав службові важелі тримати у залежності літературне становище і добробут М. Булгакова. Попри це М. Булгаков обґрунтовано різко негативно оцінив твір літературного начальника, чим виставив його нездарою і викликав наступну зливу несхвальних виступів інших присутніх. Він став детонатором принизливого повного провалу Ф.Раскольнікова на очах провідних театральних фахівців країни. Таким чином, М. Булгаков не почувався ні заляканим, ні зацькованим.

Майже у ті ж дні 1929 року, поки Сталін, Політбюро ЦК ВКП(б), літературні критики і газетярі привселюдно «громили» «не нашу людину» М. Булгакова, сам «страждалець» розпочинає нову пригоду. 28 лютого, на вечірці з приводу Масляної на квартирі знайомих, біля нього «за столом сиділа гарно причесана цікава дама — Єлєна Сєргєєвна Нюрєнбєрг <...> яка згодом стала третьою дружиною М. А. Булгакова». «Переслідуваний» М. Булгаков влаштовує з нею побачення, водить на нічний бенкет з ікрою і червоною рибою до колишнього буржуя-політв’язня, надсилає їй на курорт любовні листи з пелюстками троянд... Де тут описана «дослідниками» повна безнадійність становища? Ось ще один приклад загадкового статусу М. Булгакова. В ніч з 27 на 28 жовтня 1929 року були заарештовані його знайомі, які осудливо ставилися до радянської влади і складали коло тісного, начебто довірливого спілкування «утискуваного» М. Булгакова. Серед арештованих — Сєргєй Топлєнінов, один з трьох найближчих друзів М. Булгакова. Дружина Сергєя, весела і приваблива Маруся Нестеренко, відверто свідчила: «Коли Сєрьожу вислали, Ляміни і Булгаков приходили до мене — учетверо грати у вінт. Вони виходили разом, а він потім за звичай повертався.» <...> Стосунки були легкі, ні до чого обох не зобов’язуючі. Як здається, він бував тут до зими — на початку 1930 року Маруся переїхала до Ленінграду». Саме її півпідвальне помешкання М. Булгаков описав у романі «Майстер і Маргарита» як житло майстра, де він був щасливий з Маргаритою. Ось так М. Булгаков поводиться, коли має красуню дружину і одночасно начебто захоплений неземним коханням до Є Шіловської — «Маргарити»: «Любов вискочила перед нами, наче з-під землі вискакує вбивця у провулку, і вразила нас одразу обох! Так вражає блискавка, так вражає фінський ніж!». М. Булгаков був особою схильною до лицемірства...

У Москві М. Булгаков мав трьох «найближчих» друзів — П. Попова, С. Топленінова, Н. Ляміна. Усі вони були високоосвіченими, усі мали схожий світогляд, усі разом були незадоволені радянською владою, усі багато часу проводили разом, усі простодушно довіряли свої потаємні думки М. Булгакову. Після цього усі потрапили до в’язниць, дехто з них там загинув, окрім... М. Булгакова.

Але найбільше викривають неправду щодо творчого і грошового утискування М. Булгакова дві ось такі події.

1. Третього жовтня 1929 року, як вважають дослідники, чекісти повертають М.Булгакову колись вилучений щоденник. Дивовижний при­клад «переслідувань».

2. Начебто «бідний» М.Булгаков 1929 року перебудував квартиру на Пироговській вулиці і розширив в ній свій окремий кабінет. «Збереглися документи, які показують, що 1 квітня 1929 р. загальна площа у квартирі, орендованій Булгаковим, збільшилася «на 21,3 кв. сажень». Одночасно він входив до кооперативу для будівництва нової квартири.

Це свідчення пристойного фінансового становища М.Булгакова у 1929 році.

Сам М. Булгаков писав у листах братові Ніколаю: «Стан мій тяжкий <...> Я приречений на мовчання і, дуже можливо, на повну голодовку <...> засобів порятунку у мене немає — я зараз уже терплю лихо. Захисту і допомоги у мене немає. Цілком тверезо повідомляю: корабель мій тоне, вода йде до мене на місток. Треба мужньо тонути». Чекістські редактори, мабуть, добряче веселилися, випускаючи за кордон ці «душераздирающие» листи.

І, начебто, утиски з боку влади змусили М. Булгакова кілька разів протягом 1929—1931 років звертатися з листами до вищого керівництва СРСР з проханням покращання умов існування і творчості. Головна суть цих звернень було така.

1. Оскільки у нього «в даний момент — злидарство, вулиця і погибель», надати можливість влаштуватися працювати на будь яку посаду у 1-у Художньому театрі (МХАТ), хоч «на посаду робітника сцени.»

2. Дати можливість виїхати за межі СРСР.

А ось правда про ці прохання.

Стосовно пункту 1.

МХАТ був не просто видатним театром. Він, разом з Великим театром, був придворним театром Кремля. Власне кажучи — театральним підрозділом радянського уряду та найвищого щабля комуністичної влади. Тільки ці два театри підлягали особливій «Урядовій комісії для керування Великим і Художнім театрами», де головою був наближений до Сталіна, хрещений батько його дружини Надєжди Аллілуєвої, секретар Президії ЦВК А. С. Єнукідзе. Авель Софронович завів такі поряки, що у 1935 році його виключать з партії, а у 1937 розстріляють за «побутове розкладення» — зокрема, статеве розбещення балерин і неповнолітніх дівчаток. Працівники театрів окрім платні мали прибуткові та вигідні пільги. Часом запаморочливі, не чувані у радянському суспільстві, подібні до привілеїв вищого державного керівництва. Сам письменник частково описав це у «Театральному романі». Ось у яке «ягідне» місце, і в який гурт просився М. Булгаков. І опинився спочатку у МХАТі, а потім у Великому театрі. Це було рівнозначно влаштуванню на роботу до складу обслуговуючих співробітників Кремля, серед яких не могло бути випадкових, неперевірених чекістами, людей. Так стають зрозумілими почуття поета Осіпа Мандельштама, що отримав квартиру в одному будинку разом з М. Булгаковим та іншим письменниками «компанії виключної св...ти». І тяжко соромився цього: «Ледь не уперше в житті Мандельштам відчув себе пристосуванцем і зрадником <...> А платою за зраду — еквівалентом тридцяти срібняків — стала халтурна письменницька квартира у Нащокінському провулку». Він, як сусіда, знав М. Булгакова і намагався оберегти Ахматову від запрошень до булгаківської квартири: «Осип розхвилювався: «Вас хочуть зводити з московською літературою! <...> Він бігав кімнатою і кричав: «Як відірвати Ахматову від МХАТ...». Ахматова не зрозуміла застережень Мандельштама про небезпеку з боку М. Булгакова. Вона майже на усе життя залишилася гнаною і утискуваною можновладцями в СРСР. О. Мандельштам через два місяці опинився на засланні і згодом загинув у концтаборі ГУЛАГу.

Стосовно пункту 2.

В ті часи для звичайного громадянина СРСР самовільно забажати виїхати за кордон було тотожно попросити для себе смертного вироку як зраднику радянського народу і негайного його виконання. Найближчий товариш М. Булгакова останніх років життя несамохіть свідчив: «Господи, та кого у ті роки запросто відправляли у закордонну поїздку?». Отже, М.Булгакову начальники НКВС дали вказівку складати такі звернення і умисно робити їхній зміст відомим усій Москві, накидаючи суспільству думку про переслідування його владою.

Тоді ж сталася дуже темна історія міжнародного скандалу з виданням за кордоном, начебто без згоди М.Булгакова, роману «Біла гвардія» і п’єси «Дні Турбіних». М. Булгаков звинуватив у цьому колишнього видавця чекістського журналу «Росія» З. Л. Каганського, виведеного ним у творі «Тайному другу» під прізвищем Рвацкій. Начебто, це З.Каганський — Рвацкій виїхав із СРСР в Європу і незаконно вивіз твори М. Булгакова. Але З.Каганскій за кордоном заявою наголосив на причетності М. Булгакова до цієї події: «Я, як власник видавництва «Росія», придбав від М. Булгакова не тільки право на друкування «Білої гвардії» у журналі «Росія», але право видавництва і окремою книгою. Договір не прострочений і не анульований, гроші п. М. Булгаков отримав від мене повністю <...> П’єсу «Дні Турбіних» я отримав від п. М. Булгакова через його уповноваженого, якому видав певний аванс». Оскільки і Каганський, і Булгаков були якось пов’язані з ЧК, то у такий спосіб чекісти закордонну громадськість підштовхували до думки, що М. Булгаков як може творчістю бореться проти радянської влади, а та його за це переслідує.

Галас такого велетенського розмаху, що стільки років роздмухувався довкола М. Булгакова, виглядає ретельним, штучним створенням з М. Булгакова образу «переслідуваного інакодумця», «відщепенця», якого радянське суспільство далі терпіти не бажає і якого треба видворити за межі СРСР. Або ж дати можливість виїхати і не повернутися. Подібне крутійство радянці вже учинили з колишнім, прихильним до М.Булгакова, редактором чекістського журналу «Росія» Лєжнєвим — Альтшулєром. Після обшуку і арешту чекісти швидко вислали його за кордон, звідки він через кілька років повернувся і був відновлений в партії за рекомендацією самого Сталіна, як довірена його особа. Це і показує, що попередні дії НКВС проти Альтшулєра були удаваними, для створення у закордонних спостерігачів хибного уявлення про покарання його перед закиданням на Захід з якимось завданням під машкарою «постраждалого» від комуністів. А особиста під­тримка з боку Сталіна після повернення з — за кордону, свідчить, що Альтшулєр впорався із завданням. І ось «людина з ГПУ» М. Булгаков, який знає сім європейських мов, який привселюдно проситься за кордон і мріє бачити столицю Франції, «раптово закохується» і одружується з підозрюваною у причетності до НКВС Єлє­ною Шіловською, що «випадково» знає французьку на рівні фахового літературного перекладача. Отак викривається ще одна причина зміни дружин М. Булгаковим, зміна чоловіків Є.Ші­ловською. Мабуть, це подружжя  утворилося з волі керівництва НКВС за подобою тих, які радянська розвідка у тридцяті роки густо насадила на усіх материках. З них, наприклад, широко відомі з тих часів подружні пари радянських шпигунів Васілій Зарубін — Єлизавета Горська, Ніколай Скоблін — Надежда Плєвіцька, Боріс Рибкін — Зоя Воскрєсєнская. Попередня дружина М. Булгакова Л. Бєлозєрська, теж мала досвід європейського життя і знала іноземні мови. Але чомусь була замінена на більш відповідну вимогам розвідки Є. С. Шіловську. М.Булгаков наполегливо і привселюдно марив Парижем, де проживали його брати. Франція в той час була важливим світовим політичним гравцем, своєрідний клубок політичних інтриг, бездонне джерело інформації про світові тенденції. Це місто привертало увагу розвідок великих країн з СРСР включно. Вочевидь М.Булгаков в парі з Шіловською призначалися для укорінення у Франції. А всесвітній галас у радянських засобах інформації, широке спілкування М. Булгакова з іноземними дипломатами у Москві, підказує про виключну важливість для радянської розвідки прилаштувати його з шпигунською метою діяти у найвищих міжнародних дипломатичних колах як у середині країни, так і за кордоном.

Але пара Булгаков — Шіловська не потрапила до Франції. Припинилося і їхнє спілкування з іноземними дипломатами у Москві. Схоже, західні розвідки розкрили правду про специфічне призначення М. Булгакова ще до його відправки на Захід. І, схоже, це зробили агенти американців у Москві. На те натякає М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита». Відомо, що в основі опису балу Сатани були враження М. Булгакова від присутності на бучному прийомі, влаштованого американцями у своєму московському посольстві 23 квітня 1935 року. Він зробив головним видовищем балу вбивство сатанистами заради Маргарити донощика і шпигуна барона Майгеля. Сатана напоїв — причастив Маргариту кров’ю застреленого барона, від чого «солодкий струм пробіг по її жилах». Дослідженнями доведено, що «образ барона Майгеля ґрунтується на дійсному тайному агенті бароні Штейгері, у чиї обов’язки входило підслуховування світських розмов іноземних дипломатів». Колишній київ­ський барон Борис Сергійович Штейгер також був присутнім на бенкеті у американському посольстві. Він виявився  подвійним агентом — окрім НКВС, працював ще на американців. За що і був розстріляний радянцями. Та це не врятувало М.Булгакова і Є.Шіловську — вони ніколи не здійснили своє палке бажання виїхати за кордон і не побачили жаданий Париж. Працюючи на американців проти радянців, Штейгер — Майгель був також супротивником і «людини з ГПУ» М. Булгакова. Ось за що у безсилій злобі міг М. Булгаков застрелити Майгеля на сторінках свого роману, ось чому смак баронської крові був солодким для Маргарити — Шіловської. Бо, схоже,  Штей­гер зруйнував не тільки велетенську шпигунську гру радянської розвідки, але і перекреслив долю особистої життєвої успішності актора міжнародного рівня М. Булгакова.

Американці давно оприлюднили правду про свого агента у Москві Б. С. Штейгера. Вже час їм розкрити відомості і про причетність М. Булгакова до шпигунських пристрастей довкола колишнього барона.

Микола Задорожний