Неуцтво загрожує поступу

Не так давно на прохання журналу «Newsweek» 1000 американців відповіли на запитання тесту на отримання громадянства США. Результати сильно подивували укладальників тесту. 29% з опитаних не змогли назвати ім’я віце-президента США. 73% не змогли правильно відповісти, чому США вело Холодну війну з СРСР. 44% не змогли визначити, що таке «Білль про права». А 6% не зуміли навіть вказати на календарі День незалежності США!

В неуцтві громадян найпотужнішої країни світу немає нічого нового. Американці традиційно слабо розбираються в заборонах і противагах і плутають своїх сенаторів. Дослідники громадської думки почали публікувати ці результати опитувань ще з часів Гарі Трумэна. Згідно з дослідженням Майкла Карпіні, декана Анненбергської школи комунікацій, щорічна зміна в знаннях громадян з часів Другої Світової війни коливається в межах 1%. Але світ змінився. Він стає дедалі негостиннішим до байдужих до знань людей.

Щоб оцінити пов’язані з цим ризики, важливо розуміти, звідки походить це американське неуцтво. У березні 2009 року «Європейський журнал комунікацій» провів опитування громадян Великобританії, Данії, Фін­ляндії і США стосовно міжнародних відносин. Європейці виявилися набагато інформованіші за громадян США: 68% данців, 75% британців і 76% фіннів змогли, наприклад, визначити, що таке Талібан, а серед американців знають про цю неперсічну організацію тільки 58%. Хоча саме США були ініціаторами бойових дій проти Талібану в Афганістані!

Більшість експертів погоджуються, що відносна складність політичної системи США робить її важкою для розуміння американців. У багатьох європейських країнах парламенти мають пропорційне представництво, і партія більшості править, не ділячись владою з іншими політичними фігурантами, — відмічає йельский політолог Дж. Хекер. США обтяжене непропорційним Сенатом; заплутаним клубком бюрократії штатів, місцевих і федеральних органів; майже постійними виборами до усіх мислимих установ (суддя, шериф, член шкільної ради тощо).  Ніхто не має достатньої компетентності, щоб достеменно розібратися у цьому.

Не сприяє справі і те, що в США один з найвищих показників розриву в прибутках серед розвинених країн, коли 400 найбагатших сімей мають більше грошей, ніж 60%  тих, хто перебуває внизу соціальної піраміди. На відміну від Європи, у США багато дуже бідних людей, що не мають доступу до хорошої освіти, і ще величезна кількість іммігрантів, які навіть не говорять по-англійськи. Коли дослідження проводяться серед народжених в США і забезпечених респондентів, то результати були б такими, як і в Європі. Але такий стан освітянської обмеженості посилюється і іншими чинниками. Один з найзначніших, як стверджує Хекер, це децентралізована система освіти, яка здій­снюється, головним чином, кожним штатом окремо: «Коли у вас є більш централізована програма, у вас більше знань і сильніше загальна культура». Інша перешкода — те, що ми спираємося на програми мовлення, які диктує ринок, а не на громадське мовлення, яке, за даними «Європейського журналу комунікацій», «приділяє більше уваги громадським питанням і міжнародним новинам, а також сприяє розширенню знань в цих областях». Поток безглуздої реклами товарів і споживацтва забиває ін­фор­мативні повідомлення у всіх засобах ЗМІ.

Більше двох століть американцям сходило з рук те, що вони мало що знали про навколишній світ. Але часи змінилися — і вони змінилися так, що неуцтво громадян стає великою проблемою з непередбачуваними наслідками. Ізоляціонізм хороший для ізольованого суспільства, але американці не можуть більше собі дозволити цікавитися тільки власними справами. Те, що відбувається в Китаї та Індії (чи на японській АЕС), впливає на збирача автомобілів в Детройті; те, що відбувається в законодавчому органі штату або в Білому домі, впливає на конкуренцію в Китаї та Індії. Раніше було досить сили м’язів, а нині інформатизація економіки вимагає інтелектуальних зусиль. Раніше США покладалося на політичні інститути (такі як профспілки), щоб навчити середній клас. Зараз такої політики немає. «Проблема не в тому, що люди у минулому знали набагато більше, а зараз знають менше, — пише Хекер. — Вона в тому, що раніше їх неуцтво було збалансоване тіснішою політичною організованістю».

Нинішній конфлікт з приводу державних витрат показує нові небезпеки неуцтва. Кожен економіст знає, як боротися з боргом: провести реформи з метою скорочення витрат на дорогі урядові програми; урізати роздутий оборонний бюджет;  провести податкову реформу, щоб поповнити прибутки  казни. Але ж про ці непопулярні кроки треба пояснити громадянам доступною мовою. Як це зробити, коли вони не мають поняття про те, що таке бюджет взагалі? Тож неуцтво породжує і соціальну напруженість.

Неможливо збалансувати бюджет, якщо прислухатися до порад людей, які нічого не бажають розуміти, а думають лише про споживання товарів і послуг. Але політики все одно їм потурають і навіть заохочують їх помилки. Нині США нічого не робить для вирішення довгострокових фінансових проблем, які можуть поставити хрест на світовому лідерстві США.

Важко уявити, що цей стан зміниться найближчим часом. Але це не означає, що зміни не допоможуть. Відомо, що людям краще казати правду, тоді вони еволюціонують і схиляються погоджуватися з раціональними політичними рішеннями. Проблема в неуцтві, а не в невігластві. Громадяни США страждають від браку інформації, а не від браку здібностей.