Запитання без відповідей

Коротка, але бурхлива передмова і післямова до прийняття одіозного «червонопрапорного закону» засвідчує з-поміж іншого стійку інтелектуальну деградацію значної частини депутатського корпусу Верховної Ради.

Ну, щодо фракції КПУ, то там усе давно зрозуміло. Дії цих індивідуїв та їхніх лідерів кваліфікуються не в понятті «політика», а виключно як діагноз. Себто, маємо ознаки небезпечної для оточення, невиліковної хвороби, носіїв якої варто надійно ізолювати від контактів із суспільством.

Що ж до решти з тих, хто натиснув свої та чужі кнопки, то варто було би перед цією дією глибше вивчити саму історію Прапора Перемоги. І тоді не довелося б позичати у Сірка очі і публічно поширювати на весь світ стовідсоткову брехню.

Конкретно: запевнення, що піднятий над Рейхстагом прапор — це щось таке, зовсім інше за формою і за змістом, ніж офіційний державний стяг СРСР є, даруйте, дезінформацією. Звернемося до офіційних російських документів, з яких автори згаданого законопроекту спіонерили все, що там було. Ці документи визначають, що «Прапор Перемоги — це виготовлений у військово-польових умовах імпровізований Державний прапор СРСР». Той же колір, ті ж пропорції полотнища, та ж державна символіка на ньому. Тож, даруйте ще раз, не треба ля-ля.

Ще один «вільний політ фантазії»: напередодні Свята відома депутат-регіоналка взялася переконувати не кого-небудь, а американських журналістів, що на Прапорі Перемоги немає символіки СРСР. Єдине спільне — колір полотнища. Давно ми так не сміялися, товариство! Адже Конституція СРСР визначила п’ятикутну зірку та серп і молот офіційними символами СРСР, обов’язковими для відтворення на всіх прапорах, державному гербі і державній печатці СРСР. Пані депутат, здається, наслухалася Задорнова і повірила, що американці такі тупі, що цього не знають. Навіщо ж ганьбити себе, свою політичну силу і свого Президента? Її що, спеціально для цього в США послали?

Коротке уточнення: Прапор Перемоги має ще одну офіційну назву — штурмовий. Для зручності  використання в умовах бою його полотнище за площею дещо менше від звичних військових та державних стягів і знамен. Але! П’ятикутна зірка та серп і молот — присутні на своїх місцях. Єдина відмінність: вони спеціально зроблені великими, мало не на третину полотнища.  Навіщо? Відповідь напрошується сама: у німецьких прапорів були ті ж самі пропорції, що і у радянських, а також ЧЕРВОНИЙ колір. Тільки замість зірки і серпа з молотом — свастика. От аби не сталося плутанини в диму і полум’ї, радянську символіку свідомо збільшили. Але це не міняє суті.

Наступне запитання: чому саме над Рейхстагом? Історики встановили, що Сталін не одразу вибрав об’єкт, який би найповніше символізував антилюдську фашистську ідеологію. Здавалося б — усе просто: всі рішення гітлерівської верхівки розроблялись і виголошувались у Імперській рейхсканцелярії. Тому наказ підняти прапор над Рейхстагом ще тоді, в 45-му, здивував утаємничених. Адже з лютого 1933-го року Рейхстаг де-юре і де-факто перестав бути символом німецької держави. Після приходу Гітлера до влади на демократичних виборах 1932-го року президент Гінденбург надав йому особливі повноваження, які робили непотрібним існування парламентської гілки влади в державі. Виборів до Рейхстагу більше не проводили, його депутатам формально протягом 13 років продовжували повноваження, але прав у них було ще менше, ніж у депутатів Верховної Ради СРСР сталінських часів. Саме приміщення Рейхстагу після пожежі в лютому 1933-го стояло законсервованим і порожнім аж до весни 1945-го.

То чому ж Рейхстаг? Це був знак Сталіна його тодішнім союзникам по антигітлерівській коаліції. Він мало не напряму показав, що для нього буржуазний парламентаризм є більшим злом, ніж навіть фашистська диктатура. Першим, хто прочитав і зрозумів цей натяк і вчасно здійняв тривогу, був Уїнстон Черчілль.

Нарешті, головне — чому Прапор Перемоги, символ найбільшої звитяги, так і не пронесли по Червоній площі на параді 24-го червня 1945-го року? Адже його привезли до Москви. І саме там за кілька днів до параду, а не в Берліні до штурму додали на полотнищі до серпа, молота та зірки назву 150-ї стрілецької дивізії. Не допомогло. Офіційна версія: недостатня стройова підготовка капітана Неустроєва та сержантів Єгорова і Кантарії. Четвертого, по суті головного учасника подвигу, українця лейтенанта Береста вже неделікатно відсунули. Версія щонайменше сміхотворна. Двадцять років потому, вже добряче немолоді Неустроєв, Єгоров і Кантарія таки пронесли Прапор по Червоній площі і ніяких зауважень щодо їхньої стройової підготовки не виникло.

Є чи не єдина реальна версія. Штурмовий прапор був від початку символом разового використання. Тобто — його мали встановити над «фашистським лігвом», зазначивши остаточну перемогу у довготривалій військовій кампанії. І все! Недаремно після 1945-го року День Перемоги в СРСР офіційно не святкували рівно 20 років. Це був звичайний робочий день. Для Сталіна і сама Перемога у страшній війні, і її символи, і навіть та неймовірна ціна, яку за неї заплатили, за великим рахунком не означала нічого. Мало не наступного дня після парадів і прийомів він дав розпорядження своєму агітпропу: «Досить про війну! Тепер головне — відбудова, розбудова, зміцнення…»

Звісно, ні сам Прапор Перемоги, ані ті, хто підняв його над поваленим Берліном, не мають ніякого відношення до того, що певні політичні сили зробили з нього якийсь мало не язичницький фетиш. Але це вже інша тема, яка їх, на щастя, не стосується.

І останнє запитання, котре потребує відповіді. Ще в 2004-му році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала 8-го або 9-го травня (в залежності від часового поясу) відзначати не як день чиєїсь перемоги чи поразки, а як День Пам’яті і Примирення. Чому в Україні про це згадали лише через сім років?

В.Н.