Одісей і сирени

Так уже влаштована людина, що все, що відбувається в навколишньому світі, вона гіпотетично приміряє до реалій власного життя  або життя своєї країни. Події в Тунісі, Єгипті, Алжирі ми спостерігали через призму української дійсності, бо зовсім недавно такі самі пристрасті вирували у нас на Майдані в Києві. Нещодавно українські та закордонні газети порівнювали події 2004 року в Україні і єгипетську революцію. Особливо в сенсі застереження єгипетського суспільства від українських помилок. Маючи на увазі роздрай серед помаранчевих і відсут­ність будь-якого реформістського поступу. Що ж, побачимо, що вийде у спадкоємців фараонів. Барадеї, якого вважали ставлеником «глобалістів» влади поки що не отримав, ісламські фундаменталісти тимчасово усунені на узбіччя. А от Хосні Мубарак з честю вийшов із складної патової ситуації. Він не відважився застосувати зброю проти власного народу і нав’язати суспільству спадкоємця. Тепер він спокійно доживатиме років у викоханому ним курортному Шарм-ель-Шейху. Він зробив паузу, оцінив сили і по-філософськи віддав владу землякам. Чудовий приклад іншим диктаторам, які до істерики вважають себе незамінними для суспільства.

От і тепер українці, не приведи Господи, приміряють ситуацію у Лівії на себе. От знаменитий топтальник усього українського Бузина у великій кольоровій газеті написав, що Лівія — то закат Заходу. Новітні конкістадори, мовляв, «душать» лівійську народну з народних республіку під егідою і прапорами ООН, США і НАТО (читай, одне й те саме). Те, що перед цим лівійський диктатор М.Каддафі бомбив власні міста і обстрілював озброєних мисливськими рушницями опозиціонерів системами залпового вогню — ані чирик. Зовсім недавно цей оглядач позував у формі офіцера російської армії часів Миколи ІІ на всю сторінку цієї самої газети і сповідався у своїй закоханості у всьому російському. Тому його коментарі важко назвати об’єк­тивними. Тим біль­ше серед російського тандему відбувся розкол в оцінці подій в Лівії. Президент Росії сказав, що рішення РФ утриматися від вето на Раді Безпеки ООН було свідомим, а прем’єр-міністр цієї ж країни назвав операцію «Одісей. Світанок» середньовічною конкістою і різко засудив. Можливо керманичі Росії зіграли сценку з поганим і добрим поліцейським. Хоч як би там було, але попит на російську нафту від цього конфлікту лише зростатиме і ціна на неї теж. Нічого особистого, просто бізнес...

Така прагматичність, можливо, стосується і Заходу, який хоче використати конфлікт в економічних цілях, аби перерозподілити нафтоносні активи Лівії і «покращити життя» за рахунок дешевої нафти. Ну хто цього не хоче! Світові політологи кажуть, що начебто існує якийсь глобалістський план переформатування арабських країн і от він почав на гроші Сороса і йому подібних, втілюватися в життя. Прихильники двополярності світу вже репетують, завваживши у пустелі слід Дядька Сема. Але це викликає подив: який сенс Заходу скидати Мубарака і Каддафі, з якими у «глобалістів» були чудові стосунки, і які майже стовідсотково цими «планетарними імперіалістами» контролювалися? Згадайте хоча б 30-річну єгиптяно-ізраїльську тишу на кордоні, або каяття Каддафі за теракти і активну боротьбу двох довічних лідерів проти іслам­ських фундамента­лістів у власних країнах. Додамо сюди досить прийнятну ціну на нафту і газ для Європи, яку пропонував Каддафі. Чи потрібна була якась штучна дестабілізація Європі і США в цьому регіоні? Звичайно ні! Заради чого руйнувати, як це тепер модно називати, усталені політично-економічні «схеми»? Щоб до влади прийшли народом вибрані, а значить, ним же контрольовані нові справедливі лідери? Ну ні! Для Заходу завжди дешевше мати контрольованого диктатора з необмеженими повноваженнями, ніж контрольованого народом президента-гуманіста і демократа. Ну, немає тут логіки... Дивну позицію зайняв і Китай, який теж утримався від голосування проти рішення Ради Безпеки ООН почати військову операцію проти М.Каддафі. Ще одна загадка. Адже активність КНР в Африці наростає...

Давайте розглянемо інший бік питання. Жорстка поведінка Європи стосовно методів громадянської війни лівійського диктатора була сподіваною і несподіваною. Всі чекали, що престаріла Європа, як завше, сховає голову у пісок і замре в очікуванні. На цей раз було інакше. Стара Європа швидко і ефективно довела свою військово-технічну перевагу і вгамувала ейфорію Каддафі з приводу «наступів на оплоти опозиціонерів». На мою думку, приводом до такої жорсткої реакції стало й те, що Каддафі, замість того, щоб довести свою легітимність відкритими для спостерігачів з демократичних країн вільними виборами, почав вербувати в навколишніх неарабських країнах професійних найманців і просто охочих до грошей розбійників, що набили руку на піратських атаках, для втихомирення значної частини власного народу.

Уявіть, якби якась сила в Україні почала залучати найманців з-за кордону для вирішення власних потреб. А така спокуса наявна. Зрідка Україною пересуваються невеликі загони «вірного імператору російського козацтва» для надання допомоги нашим громадянам у виборі «правильного православного напрямку». Спостерігав за ними під час подій на вул. Боговутівській у Києві, де ці браві «вояки» з нагайками і російськими двоголовими орлами на рукавах «допомагали» присутнім розібратися, яка церква канонічніша. Сильний акцент видавав їх нетутешнє походження. То було при Ющенку (міліція скромно стояла осторонь) і зараз я не вірю, що наша (по вуха зайнята тризубівцями) спецслужба здатна реагувати на такі виклики.

Повернімося до наших диктаторів. Для того, щоб країна мала можливість «процвітати» під егідою клану Каддафі і надалі, цей самозакоханий нафтобарон (статок цієї особи — щонайменше становить 10 млрд доларів) готовий був принести на олтар перемоги життя тисяч власних громадян, яких неодноразово він і його син називали «обкуреними відморозками» і «лайном, яке треба викинути з країни». Ну, і почали їх викидати і з країни, і з життя: і танками, і ракетами, і літаками. Така собі своєрідна «зачистка» неблагодійного населення, яке, бачте, не зрозуміло всю глибину демократичності Джамахірії.

Пам’ятаєте знамениті слова революційного полковника: «Ми всіх їх [опозиціонерів] знайдемо, ми обшукаємо кожен будинок». Не вийшло... Виявляється, кілька ударів американських «тамагавків» по штабу ЗС і військовому аеродрому можуть зупинити будь-яку громадянську війну. Кому від цього краще, а кому гірше — судіть самі.

Колись світ спокійно спостерігав за експериментами Пол Пота — Єнг Сарі в Кампучії. Той тандем спочатку боровся за владу, потім її здобув і взявся формувати вертикалі влади, потім «будували» нове «червоне» суспільство. У підсумку — 3 мільйони по-звірячому закатованих людей. Це творилося доти, доки війська сусідньої країни не перетнули кордони, за згоди всесвітнього товариства, і не зупинили цю бійню. Після цього Світове співтовариство ува­жно стежить за країнами, де можуть повторитися такі сценарії подій. І Лівія впала в око Раді Безпеки ООН так само, як перед цим Туніс і Єгипет. Там обійшлося без бійні, а от в Лівії сценарій набув загрозливих тенденцій. Що значить громадянська війна для маленького шестимільйонного народу не варто пояснювати. Після такого випробування він може опинитися на межі зникнення. Є зовсім свіжі приклади геноциду наших днів: масові вбивства на етнічному грунті в Конго, Нігерії і на релігійному — в Судані... Там була масова бійня, яка розгорнулася упродовж доби!  Там не встигли зупинити, тут намагаються передбачити.

Зрозуміло, що велика частина населення Лівії свідомо підтримує Муамара Каддафі і його політику. Адже соціальне становище населення в цій багатій на вуглеводні країні не таке вже й бідове: є значні виплати по безробіттю, рівень медичного обслуговування, мабуть, вищий ніж у нас. Одним словом була там певна ста­більність. Але не хлібом єдиним живе людина. Свобода, перспектива, право вибору, справедливість, рівність перед законом — це такі ж важливі цінності, як їжа, будинок, гроші. Не менш важливі... Скільки існує людське суспільство, стільки воно доводитеме це.

Отже, військова операція в Лівії довела не лише надзвичайні військово-тех­нічні переваги Заходу, а й те, що нині на Землі не залишилося ізольованих від загальнопланетарного життя країн. І диктатори мусять затямити: за ними уважно стежать очі або арбітра, або сильнішого за них хижака. І битва за енергоресурси теж загострюватиметься.

В цій справі тепер головне не перегнути карального дрюка і вчасно зупинитися. І США вже, як кажуть, зіслизнули, передавши керівництво операцією НАТО. Тепер антиглобалістські шишки посиплються на цього «жахливого європейського монстра у чоботях маде ін ЮСА».

Наразі невідомо, скільки ще триматиметься за свій трон Каддафі. Тому «хрестоносці» і надалі вправлятимуться у стрільбі по нерухомих мішенях.

Всім є робота: і політологам, і аналітикам, і Каддафі, і пілотам...