Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Без слів, без гасел, без клятьби

В двадцяті роки минулого століття комуністи вперше застосували принцип національної провокації для досягнення мети — тоталітарної влади на величезній території, яка називалась СРСР. Вони знали, що після терору кожен українець залишиться зачаєним націоналістом і Україна в момент слабкості імперії може вирватись за свободу. Тоді в когось виникла дуже проста ідея — виманити на світло ілюзорної українізації всіх принципових і послідовних українських патріотів — українську еліту, щоб побачити і затим розстріляти на Соловках. А далі вже було легко, бо як пише Святе письмо: «Вдарите пастиря і вівці розбіжаться». Після втрати національної еліти масові репресії і голодомор були вже звичайними заходами «зачистки», знищення ідентичності українців, щоб нащадки боялись навіть слова націоналізм і вважали український націоналізм ворогом українського народу чи різновидом фашизму.

В сучасній Україні реальну владу і досі мають старорежимні кадри. Тому після 20-річної «українізації» без українізації — політична антиукраїнізація регіоналів була неминучою, як своєрідний тест-провокація з метою виявлення і нейтралізації симпатиків українського націоналізму. В цьому немає нічого дивного і несподіваного. Український фактор заважає всім, хто має гроші і велику владу. Тому українців провокують до повстання за власні права самобутності, відверто наступаючи на мову, культуру і віру.

Чому саме зараз? З точки зору політології — це безглуздя, адже так не може діяти керуюча сила з оточення президента, який за визначенням має бути державником і зобов’язаний об’єднувати Україну. Здається дивним, навіщо президент собі на шкоду дозволяє дратувати етнічних українців не тільки деяким наближеним партійцям, але й міністрам? Політичне оточення президента можна було б назвати переважно проросійським, якби ця влада не представляла формальних хазяїв України, олігархів. Навіщо їм працювати на чужі російські інтереси, адже доведеться поступатись власним правом багатіти на цій землі? Зросійщення до того ж породжує гуманітарну слаб­кість.

Це щось схоже на радіацію чи рак, що проникає в наш національний організм мимоволі і тому громадянське суспільство насилля не відчуває, завчасно не обороняється. Перші симптоми — втрачає вплив державна мова, зникає радість етнічного життя, згасає здатність до самоорганізації, стає модною політична боротьба з бідністю та вечірня заздрість до життя багатих перед екраном телевізора. Те, що ми дивимось по телевізору і чуємо від проповідників світової стандартизації аж до засилля немислимих вірувань для вчорашніх совкових атеїстів — це звичайна інформаційна війна, розрахована на нашу поразку, а в надії, що ми здамося самі з безвиході, зомбованості і гріховної заздрості до Європи чи совкової ностальгії. Єдине, що може здійснювати спротив інформаційній навалі світу — це наша державна ідентичність, яка для України не може бути іншою, ніж національна українська. Це не тому, що українці якісь недоброзичливі шовіністи — так є в кожній європейській державі. Ця влада не відає, що творить, бо руйнує і власну перспективу, фактично працюючи проти прийняття української ідентичності за ідентичність державну. Цьому сприяє нездорова політична підтримка торжества ідентичності російської в Україні, що можливо тільки в Росії.

Якась концепція державної ідентичності мусить змагання програти і від цього не виграє ніхто. Погано, що знову застосовуються заборонені ідеологічні прийоми з 30-х років минулого століття. Мета та сама — тепер навічно виморити українську національну ідентичність і з голів національної еліти і знищити український націоналізм як нормальну реакцію самозбереження населення. Ні, владу не лякають виступи радикальних націоналістичних організацій. В Україні є достатня законодавча база і сила влади, щоб припинити бузу націонал-радикалів в будь-який потрібний момент. Для їхнього домінування страшнішим є націоналізм в головах українців і порядних громадян, тобто національна ідентичність.

Відновлення нашої національної ідентичності таємно не бажає і весь глобалізований світ, тому ми в небезпеці. Ми самі спровокували проти себе цей дружелюбний світ власною слабкістю і небажанням політиків вивчати глобальні процеси. Це ж очевидно — наша незалежність може бути реальною лише з поправкою на мінливі закони світового порядку. Звідки взялись різні «антифа» та інші «правозахисні міжнародні організації з боротьби з фашизмом і всякими ізмами» серед українців? Подібні організації в Україні не є національними, а започаткувались лише як філіали так званих світових центрів. Правда, вони не знайшли в нас якогось фашизму, але контингент цих організацій чомусь переважно пропогандивно налаштований проти українських націоналістів і навіть звичайних свідомих українців, без розбору вважаючи їх кровожерними фашистами. Зараз настав найзручніший момент для того, щоб наш націоналізм спровокувати на стихійний протест і спробувати знищити сучасними інформаційними, правовими і фінансовими засобами.

Націоналістичним організаціям і партіям треба бути особливо обережними, щоб не стати знаряддям в чужих руках і не спричинитись до провокації. Спроба зачистки українського націоналізму неминуча, бо це еконономічно вигідно ледь не всьому світові, обіцяє ідеальні умови для жирування в Україні чужого, зденаціоналізованого капіталу. Політично — це є гарантією повної відсутності націонал-демократів в політиці реального впливу. Треба про це знати і панікувати українцям не варто. Це означає, що необхідно ставати на тверді етнічні позиції, перестати бавитись у неконституційну двомовність і захищати особисту українську самобутність власною мовою і громадянською поведінкою.

З нами не жартують, про це свідчить стрімке зростання російськомовності телебачення, яке у вечірні години «вчить життя» українських громадян і виховує замість нас наших потомків. Дехто з націоналістичних лідерів наївно сподівається боротись з такою системою у відкритому політичному змаганні і тішить себе зростаючою підтримкою електорату. На жаль, це провокація, дешеве виманювання на оманливе світло тимчасового успіху. Потім може бути нерівне змагання і чергова депресія, як завжди. Не варто поспішати, залишаючи неукріплені національні основи. Набагато важливіше підтримати правозахисну діяльність у сфері самобутності українців, зробити щось із центральним телебаченням, не дати на поталу школу і захистити дрібний та середній бізнес як фінансову базу громадянського національного самозахисту та самоврядування.

Тільки справжня боротьба за збереження ідентичності є справою номер один і про неї деколи балакають політики, але це не справа сучасних політиків, а клопіт всього національного громадського руху. Це щоденна праця з метою зробити спосіб життя кожного українця національно відповідальним без зайвих слів, без гасел, без клятьби.

 

Володимир Ференц
Івано-Франківськ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com