Довга дорога на схід

Археологічні знахідки на Японських островах засвідчують, що приблизно з V (за деякими джерелами, з XI) ст. до н, е. ці острови кількома хвилями заселили індоєвропейські племена, які прийшли туди з корейського півострова.

У курганних похованнях Японії знайдено зброю скіфсько-сарматського зразка, речі, оздоблені в «звіриному стилі». На жаль, у Японії, як і в Китаї, досі залишаються недоторканими імператорські кургани, які вважаються священними. Вони б дали багато цінного матеріалу для з’ясування цього питання.

Тож тяглість української і японської передісторій сягає в незрівнянно глибшу часову товщу. У науковому світі відома така гіпотеза: з 25 по 15 ст. до н. е. на території сучасної Європи існувала культура шнурової кераміки, яка охоплювала величезні території від Рейну до Волги, від Балтійського моря до Дунаю. Характерні її ознаки — виготовлення горщиків, оздоблених відбитками шнура, утвореного переплетінням двох ремінців. Племена цієї культури мали бронзові бойові сокири, колісний транспорт, у який впрягали волів, коней для роз’їздів, луки, списи, стріли тощо.

Територія нинішньої України лежала в центрі цивілізації шнурової кераміки й була найбільш густонаселеною. Звідси наші пращури і вирушили на Схід. Цей шлях тривав довго — понад 1000 років. Індоєвропейські племена, пересуваючись на схід, не лише контактували з місцевими племенами, що жили на їхньому шляху, а й змішувалися з ними, багато чого запозичували від них, але ж, як високорозвинена на той час цивілізація, справляли значний вплив на розвиток підкорених племен. Прийшовши на Японські острови через територію нинішніх північного Китаю та Кореї, вони принесли туди культуру шнурової кераміки дзьомон (дослівно відбиток шнура), яка побутувала в Японії в XI — III ст. до н. е. Серед пам’яток цієї цивілізації там знайдено глиняні жіночі статуетки, прикметні для трипільської культури. Вони схожі на такі ж трипільські знахідки на території України.

Як це, на перший погляд, не парадоксально, але звідси й українсько-японська схо­жість — мовна, етнографічна... Календарні свята японців та українців мають багато спільного, зокрема в обрядах, Наприклад, японське свято танабата за часом відповідає українському святу Івана Купала. Як і в Україні, там це поетичне свято пов’язане з очищенням людини. Досі воно часто закінчується тим, що пізно вночі в річку кидають шести, до яких прив’язані стрічки, а в деяких місцевостях дівчатка пускають на воду заквітчані кошики зі свічками. У нас дівчата кидають вінки. Таких прикладів можна навести чимало.

Багато спільного і в святах новорічного циклу.  Традиційно новий рік у них починається і святкується з появою на небі серпика молодого місяця (молодика). Це буває в період від 15 січня до 15 лютого. Новорічні святки там тривають 20 днів, у нас майже стільки ж -19.

У японських новорічних святках простежуються такі етапи: 1-й день Нового року — осьогацу, 7-й день — нанока сьогацу, 14-й день — торіой.

Як і в нас, у японців новорічні свята пов’язані з сільськогосподарським циклом. У різних місцевостях у різні дні святків японці йдуть у поле і символічно «працюють» — три рази вдаряють мотикою в землю або нібито приступають до іншої роботи. Це дійство супроводжується молитвою. У нас під час засівання імітується процес сівби зерна, а замість молитов давнім богам — тепер уславляння в колядках Матері Божої та Ісуса Христа.

Першого святкового дня водять ряжених. Серед персонажів мають бути Коза, Ведмідь, тварина, що символізує рік, який надходить. Згадаймо наші щедрування з Козою на Меланки (13 січня). У нас Коза символізує завершення року, Меланка — відхід минулого року, Василь — початок нового.

Перший день нового року має елементи вшанування води. Японці вважають, що молода вода цього дня має цілющі властивості. У нас також вважається, що наприкінці новорічного календарного циклу вода цілюща. У християнській  традиції 19 січня, на Водохреща, воду  освячують.

у Увечері 6-го дня новорічних свят с японські господині готують пісну рисову страву кутю (дослівно пісна страва), приправлену солодощами (медом, горіхами), а також бобовий суп та рибу. Як бачите, паралелі з нашою кутею прозорі, а назва та сама.

7-й день — дзиндзицу (день людини і людяності). У японців це дуже велике свято, офіційний вихідний день ще з феодальних часів.

У ніч на 14-й день новорічних святків у японців у деяких місцевостях досі є такий звичай: хлопчики збираються ватагами чоловік по десять і обходять односельців. Підійшовши до житла, діти спеціальною традиційною піснею голосно сповіщають про свій прихід. Господарі виходять і дарують дітям заздалегідь приготовлені мішечки з солодощами. Це дійство називається калю єн до (порівняйте з нашими колядками).