ГРИГОРІЙ НУДЬГА В АНТУРАЖІ КУЛЬТУРИ

Українці протягом століть створили надзвичайно витонченої краси поезію слова та музики — пісню і думу. Думи давно уже стали, як стверджував англійський вчений В. Ральстон, «предметом національної гордості українців”.Епос-обличчя нації, історичний виміp її зрілості, стійкості та єдності, ознака утвердження того важливого для кожного народу суспільно політичного стану, який називають самосвідомістю, відчуття свого місця в світовій історії, відповідальності за долю кожної людини і всього народу, як цілісності, за своє майбутнє.

Українські думи століттями передавалися Гомерами України — кобзарями, які зігрівали їх своїми почуваннями, лицарством у любові, розмахом козацької відваги та філософської вдумливості.

Напередодні Жовтневої революції на Україні було кілька сотень кобзарів, що мандрували містами і селами. Тоталітарні радянські часи вимагали нових пісень, нових дум та інших кобзарів, які б їх прославляли. Кобзарська доля була нелегкою. Як відомо, з’їзд кобзарів у Харкові було розстріляно. Узагалі в 20-30-х роках в Україні було винищено кілька тисяч кобзарів. З’їзд — це лише частина цієї історії, друга полягає в тому, що спочатку їхали фольклорні експедиції, які, , записували кобзарів і давали звіти, ні сном ні духом не здогадуючись, для чого. А ці звіти потім передавались в НКВС, кобзарів розшукували й знищували.

 Переслідували й знищували не тільки кобзарів. Репресії 1930-1970-х років були спрямовані зокрема й проти діячів національної науки, освіти та культури. Вони не тільки виривали з Української науки її найчільнійших діячів, фізично й морально знищували, калічили їх, але й на рівні державної політики більшовицьких правителів визначали нові ідеологічно-методичні й ціннісні критерії та орієнтири дослідницької праці.

 Водночас тоталітарний наступ радянської репресивної системи на українство в когорті українських учених-філологів витворив унікальний імунітет твердості патріотичних переконань і відданості національній науковій традиції, допоміг зберегти й розвинути найкращі здобутки наукової думки вчених попередніх епох. Помітне місце серед науковців, котрі за таких умов не втратили національного ґрунту під ногами й орієнтувалися на засади професіоналізму та кращі традиції української філології, належить знаному в світі вченому-енциклопедистові, фольклористу, літературознавцю й популяризаторові національного духовного багатства українського народу — Григорію Антоновичу Нудьзі, чия одержимість національною ідеєю самобутності національної культури дала грунт для глибоких самодостатніх досліджень і теоретичних узагальнень, що не втратили актуальності й для сучасної філологічної науки.

 Науковий доробок Григорія Нудьги у сфері усної словесності, літератури, культури, історії, філософії, етномузикології та генології впродовж довгих років копіткої праці — вагомий внесок в українську культуру, у вивчення явищ духовної культури у їх нерозривному зв’язку з розвитком етносу, суспільства та цивілізаційних процесів. Розуміння внутрішніх законів еволюції ставить Григорія Нудьгу на один щабель із чільними представниками культурно-історичної школи не тільки в українській філологічній науці, але і в світовій.

Основні вектори в царині вивчення національної духовної культури — це насамперед фольклористичні студії, спостереження й аналітичні висновки, які стосуються не лише власне усної словесності, а й етнології та музикології.

Інший напрямок філологічних інтересів Григорія Нудьги — літературознавчі дослідження розвитку української літератури від найдавніших часів до сучасної йому епохи. Серед магістральних напрямів наукових інтенцій ученого є вивчення історії української культури та її нерозривних зв’язків з культурною спадщиною інших народів, світового культурно-історичного розвитку. В дослідженнях усної поетичної творчості він відобразив основні віхи розвитку національної фольклористики ХХ століття в її неперервному й поступальному зв’язку з фольклористичною думкою ХІХ ст., увиразнив етапи формування цілісного теоретичного підґрунтя сучасної фольклористичної науки. Пріоритетним було висвітлення питань теорії і поетики фольклорного жанру, проблеми фольклоризації пісень літературного походження, трансформації етнічного фольклорного матеріалу в іноетнічному середовищі, зокрема пісенного та думового, питання виникнення еволюції й поширення української пісні, думи, а також інших жанрів в українському та світовому духовному континіумі особливостей українського етносу, впливу української етномелодики на розвиток світової пісенної традиції. Відтак українська пісня й дума були об’єктом постійної уваги Г.Нудьги, врешті стали справою всього його життя.

Феноменальність Г.Нудьги-вченого має ще один вимір -вміння відкривати незнанні сторінки історії рідного народу, його культури. Мабуть, жодне явище історії українського народу не здобуло в світі такої популярності й романтичного висвітлення, як Козаччина, його фортеця-Січ, писав у вступі до своєї «Республіки козаків» Григорій Нудьга. Дослідник мав повне право вважати Запорозьку Січ своєю, адже сам був з роду останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського. Саме цим і пояснюється непоборне бажання Григорія Нудьги знати все про свою Батьківщину.

Григорій Антонович Нудьга народився 21 січня 1913 року в селі Артюхівці Роменського району Полтавської губернії (тепер, Сумської області). Про великий вплив Шевченкової музи на формування свого світогляду вчений зазначить, що вся творчість Кобзаря для нього — це ніби продовження того, чого вчили його батько й мати: любити свій народ та плекати його пісню.

 У 1931 році, після закінчення початкової школи, він вступив до Гадяцького педагогічного технікуму. У Гадячі виразно виявилася його схильність до наукової та літературної праці. Тут з’явилася його перша стаття, вірші, нариси, оповідання, що друкувалися у пресі.

 У 1932-1933 рр. юнак став очевидцем, а частково й жертвою масового винищення українського народу страшним голодомором. Шукаючи справедливість у районного начальства та захищаючи селян від голоду, він накликав біду на свою родину. Від голодної смерті помер батько, і Григорій став єдиною опорою для матері та сестер.

 Восени 1933 року він вирушив до Харкова, де став студентом філологічного факультету. Там він знайомиться з багатьма літераторами, твори яких читав ще в технікумі.

Згодом Г. Нудьга продовжив навчання в Київському університеті, який закінчив у 1938 році. У студентські роки він став молодшим науковим співробітником інституту фольклору Академії наук України, сам брав активну участь й організовував фольклорні експедиції, проводив записування та вивчення фольклорних традицій в Україні. Однак плідну роботу в інституті фольклору перервала хвиля репресій. Заарештували як «ворога народу» директора, а Григорія Нудьгу звільнили з роботи. Молодому вченому якимось дивом вдалося влаштуватися на роботу й викладати історію української літератури в Полтавському педагогічному інституті.

Воєнні роки принесли Григорію Нудьзі нові випробування: фронт, німецький полон, поневіряння на окупованій території. В 1944 році він — співробітник Львівського відділення інституту літератури Академії наук України. Однак працювати у Львові довелося недовго, бо в 1945 році напередодні захисту дисертації вченого звинуватили в антирадянській агітації, в «извращении украинского языка в националистическом духе», а відтак засудили на десять років позбавлення волі та відправили на Колиму в концтабори”Дальстроя». Майже шість років каторжних робіт з перевиконанням норм дали шанс Григорію Антоновичу скоротити термін перебування в концтаборі. Після звільнення не мав права віддаватися улюбленій науковій праці за спеціальністю та проживати в містах. Але це не спинило відданого патріота України: він продовжував вивчати рідний фольклор, накопичувати матеріали для майбутніх творів з фольклористики й літературознавства. З послабленням репресивного клімату в СРСР з Григорія Нудьги в 1954 році була знята судимість, а в 1967 році скасовано вирок військового трибуналу НКВС та повністю реабілітовано.

 Наукова й творча спадщина Григорія Нудьги унікальна. Павло Загребельний у передмові до його книги «Не бійся смерті» в 1991 році писав, що нові розвідки Григорія Нудьги чимало прислужаться нашій культурі й заповнять одну з тих важливих прогалин, які утворилися в нашій історичній пам’яті з причин, від нас незалежних. Ще на початку наукової діяльності Г.Нудьга зробив глибоке дисертаційне дослідження і видав три томи збірника «Пісні та романси українських поетів від ХVI до ХХ ст.». Працюючи в інституті соціальних наук у Львові, видав монографії «Пародія в українській літературі» (1961р.) та Українська балада (1970р), студію «Український поетичний епос (1971р.)». Водночас ним були укладені, як вченим енциклопедистом, більше десятка антологій пісенної та народної творчості з його докладним коментарем.

До видатних здобутків науковця належить книга «Українська дума та пісня у світі», документальне дослідження про сприйняття української творчості світовою громадськістю. Протягом двох десятиліть учений збирав матеріал про «міжнародні біографії» українських пісень у тридцяти державах світу. Чимало з них стали сенсаційними. Праця вийшла в двох томах, в повному обсязі тільки в 1998 році. Бо в його працях йшлося про славу творінь українського народу, через що його науковий шлях в СРСР був тернистий і він постійно зазнавав переслідувань. Григорію Нудьзі не давали працювати на повний розмах радянські ідеологи, його замовчували, не цінували, принижували.

Втім, дивує й інше: вже й у незалежній Україні на рівні держави та її Президентів учений не пошанований гідно. У 2008 році учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції «Світові виміри української культури», присяченої дев’яностоп’ятиріччю від дня народження Г.А. Нудьги», представники громадських організацій, спілок, земляки з Роменщини звернулися до Президента України з проханням відзначити видатного вченого світового значення присвоєнням йому посмертно звання Героя України. На жаль, відповідь на ці клопотання так і не була отримана. Напевно, загубилися десь у високих чиновницьких шухлядах.

Нині наближається столітній ювілей визначного ученого, тож хочеться вірити, що нова влада на державному рівні гідно відзначать внесок Григорія Антоновича Нудьги у національну науку і культуру.