Він зробив приховане явним

Створений в 2006 році сайт WikiLeaks проектувався як міжнародний соціальний мережний проект, з метою анонімної публікації різної конфіденційної інформації на військові, політичні, економічні теми.

Сам по собі вже тоді він обіцяв стати досить відвідуваним сайтом. Але те, що трапилося під завісу 2010 р. ніхто не чекав. Інформація викладена на цьому сайті взірвала світову суспільну думку.

На даний момент центральний сервер сайту знаходиться в Швеції — конституція країни надає максимальний захист провайдерові хостингу. Головна особливість WikiLeaks — це можливість багаторазового дублювання інформації: зашифровані дані зберігаються на жорстких дисках комп’ютерів розкиданих по всьому світу. З цієї причини, ці матеріали конфіскувати або знищити практично неможливо.

Починаючи з 2006 року сайт почав викривальну діяльність. Першим під руку потрапило Сомалі, на сайті був опублікований наказ про замах на чиновників сомалійського уряду, підписаний одним з ватажків ваххабітської опозиції Хасаном Дахір Авейсом. Документ супроводжувався припискою, що, можливо, це фальшивка ЦРУ. Але  документ не викликавши особливого резонансу, в скоро був знятий з Wiki­Leaks.

Наступна публікація — доповідь приватної консалтингової компанії Kroll Inc — несподівано потрапила на першу шпальту лондонської Guardian, газета надрукувала цю доповідь з посиланням на WikiLeaks, це був можна сказати дебют сайту на сторінках найбільших газет світу. У доповіді були опубліковані результати розслідування фінансових зловживань колишнього кенійського лідера Даніеля Арап Мої — «великого друга США».

У 2008 році на сайті з’явилося електронне листування Сари Пейлін американського політика найвищого рівня, кандидата у віце-президенти США від республіканської партії. У витоку інформації була винна сама Пейлін, яка користувалася своїм особистим акаунтом на Yahoo для обговорення службових питань, тим самим вона порушувала федеральний закон про захист службової інформації. Цього разу історія отримала широкий розголос як в американській, так і у світовій пресі, винуватця витоку швидко знайшли і покарали.

У листопаді 2009 року була оприлюднена публікація листування британських кліматологів. Вона стала найбільшою сенсацією року. Найзгубнішим чином це позначилася на спробах міжнародного співтовариства обмежити емісію парникових газів в атмосферу. У цій публікації що дістала назву «Кліматгейт» з’ясувалося, що деякі дані про глобальне потепління сфальсифіковані.

У 2010 році в найбільших засобах масової інформації Німеччини, Великобританії і США з’явився так званий «Щоденник афганської війни». По задумах публікаторів ця добірка з величезної кількості документів (92 000 одиниць) повинна була змусити адміністрацію Обами переглянути стратегію афганської війни.

Після публікації усіх цих секретних джерел колишній програміст Джуліо Ассанж набув скандальної слави і фактично розкрутив сайт, який на той час займав досить скромне місце у рейтингу читацьких симпатій.

Що ж рухало цієї людиною, яка легально і нелегально упродовж років, використовуючи свій неординарний технічний талант і фах, добувала конфіденційну інформацію  і виставляла її на громадський огляд. Непомірне марнославство, цікавість, підліткове бажання зробити наперекір? Чи, може, ідеалізм, як своєрідне бажання шукати і доносити до людей приховане? Йому не важливо які результати і наслідки матиме опублікування секретних тек, як і не важливі мотиви тих людей, що поставляли цю інформацію. «Інформатори пишуть доноси за гроші, — сказав він в одному інтерв’ю. — Хтось з них пише донос, щоб усунути конкурента, сусіда або просто ворога сім’ї. Але хтось робить це з абсолютно легітимних причин». Виходить, що Ассанж просто жадає слави і визнання, не розбираючись кому з його джерел і для чого вигідна, та або інша інформація. Такий собі комп’ютерний Робін Гуд...

Незабаром після Афганського щоденника Ассанж оголосив, що готує нову сенсацію — добірку матеріалів — архів дипломатичних депеш американських посольств, яка покаже «темний бік» американської дипломатії і в корені змінить міжнародну політику.

Витік стався, затопивши собою усю світову пресу. Але великої сенсації, як усі вже переконалися, не вийшло, основна частина опублікованого досьє складається в основному з несекретних матеріалів, серед них — документи «таємно», «конфіденційно» і «для службового користування» з яких можна вивудити скандальні деталі, але основний зміст — тривіальний. Може бути, що це тільки початок, адже із заявлених Ассанжем 251 287 документів опубліковано на сьогодні тільки 800 і в наступних частинах з’являться папери з грифом «цілком таємний», але доки ми ворушимо здебільшого дипломатичне сміття.

У матеріалах щодо Росії теж немає ніякої особливої сенсації, усе що стосується Путіна і Медведєва ми і самі знаємо, а мешканці України відносно політики нашого північного сусіди знають навіть більше за американських дипломатів і їх доповідачів. «Псевдо» перших осіб Росії викликали посмішку і повеселили, а  російському прем’єру дане йому прізвисько «Альфа-самець» могло б і сподобатися... Інформація про обробку президентів країн СНД з метою невизнання Голодомору 1932-33 рр. в Україні геноцидом теж не тягне на сенсацію. Ну хто б сумнівався, що Росія поводиметься у цьому питання інакше. Цікавіше те, як ці матеріали підносилися читачам пресою та іншими ЗМІ.

А подавалися вони громадськості в найбільш вигідному для певних зацікавлених кіл ракурсі. Так наприклад повідомлення посла США в Тбілісі Джона Тефта від 7 серпня 2008 було надруковане з точністю до навпаки, насправді в депеші повідомлялося, що бойові дії почалися обстрілом грузинських сіл Авневи і Нулі увечері 6 серпня. «За наявними у нас даними, — пише Тефт, — сьогоднішні бойові дії розпочаті південними осетинами. Грузинська сторона нині відповідає зосередженням сил і зважує свої подальші дії. Грузинам, як і нам, незрозуміло, яка позиція росіян: чи підтримують вони Південну Осетію або енергійно намагаються узяти ситуацію під контроль». За версією журналу «Російський репортер» виходило, що за оцінкою американських дипломатів війну почала Грузія.

Усі інші матеріали або взагалі не вийшли у пресі, або були оброблені й представлені в потрібному ракурсі. З неопублікованих зовсім, можна відмітити наприклад документи з оглядом версій вбивств А. Литвиненка і депеші з Мадрида про зв’язки російської організованої злочинності з владою.

Офіційний Вашингтон говорить про діяльність Ассанжа з неприхованим роздратуванням. На брифінгу  для іноземних журналістів, який проводив заступник держсекретаря Філіп Кроулі, він гаряче переконував присутніх ставитися до матеріалів WikiLeaks обачно. «Пан Ассанж — не є журналістом. Ассанж анархіст, що не заслуговує на захист» — такою була відповідь Кроули на питання про вільну пресу. По тому, як дедалі більше  дратуються американські дипломати, можна зробити висновки, що продовження цій історії буде.

Найголовніше питання, яке не дає спокійно спати великим вашингтонським начальникам: чи спрацює «страховка» Ассанжа. Об’єм страховки складає 1,4 гігабайта, файл з таким ім’ям можна викачати з сайту Ассанжа ще з липня 2010 року, а ось відкрити його не можна, код доки зламати не вдається. Що там знаходиться, знають небагато людей, за заявою адвоката Ассанжа це — «термоядерний вибуховий пристрій», який буде підірвано, якщо WikiLeaks або Ассанжу загрожуватиме небезпека.

Феномен Ассанжа, це, по суті, окремий випадок нового світового явища, яке назву інформаційною революцією. Ассанж — це не журналіст, який зіставляє факти і проводить розслідування в спробі докопатися до істини, його не цікавлять цілі які переслідують його інформатори, йому потрібна лише слава і останнім часом — захист від переслідування.  Але багато людей вважають викладені Ассанжем документи — справжнім правдивим джерелом інформації, з яким доводитися рахуватися лідерам великої політики і великого бізнесу.

Хоч як би там не було, але у цієї історії буде не менш захоплююче за початок продовження і, мабуть, феєричний кінець: метелик летить на вогонь і ніщо його вже не спинить...

Отже, потенціал інформаційної революції комунікаційних технологій, що відбувається на наших очах, оцінений ще далеко не повною мірою: Ассанж і WikiLeaks це тільки початок...