Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

СЛОВО НА ЗАХИСТ СУДДІВ

Центральна юридична клініка МАУП за моєю участю провела науково-правову експертизу по цивільній справі. Із Висновку, що додається, видно, як буває складно суддям, особливо враховуючи їх надвелике навантаження, зорієнтуватися в матеріалах, які накопичувались десятиріччями. Звідси обов’язок юристів-представників сторін спору розібратися в справі, «розкрити  картину» справи перед судом, використати свої процесуальні права та виконати процесуальні обов’язки. Цього часто не буває. З сумнівом треба констатувати, що знижується  і  професіоналізм, і відповідальність юристів перед довірителями.

Головний редактор Наукових праць Всесвітньої  Інтернет-Академії держави, права, економіки та політики, третейський суддя Вікторія Степанова                                                                 

 

ВИСНОВОК

наукової експертизи «Про науково-правову оцінку матеріалів цивільного спору фізичних осіб щодо права власності на частину садиби«

І. Обставини справи

Особа-1 (надалі  — «заявник», «позивач«) і  Особа-2 (надалі також «відповідач«) є власниками своєї частини колись однієї садиби  в СМТ Коцюбинське Київської області, яка включає  житловий будинок, господарські будівлі та земельну ділянку (в подальшому «садиба«). Кожний власник має   окремий вхід-вихід на вулицю, свій двір з господарськими будівлями та частку земельної ділянки.

Спір виник з приводу:

а) кімнати розміром 11,5 кв. м. (зараз після покриття стін гіпсокартоном вона зменшилась до 11,3 кв.м.), яка в різні  періоди в технічних паспортах, складених  БТІ, зазначена під номерами 2-5; 1-4; 1-6.

б) погрібу, який збудовано під цією кімнатою, з входом  не з кімнати, а з двору позивача (в подальшому для зручності зазначену кімнату будемо називати «спірна кімната», погріб  — «погрібом», а разом кімнату і погріб — «предметом спору«).

Для розуміння спірної ситуації важливо проаналізувати спосіб та хронологію відчуження-набуття садиби, в т.ч. Особою-1 та Особою-2 Встановлення зазначених фактичних даних має і доказове значення.

ІІ. Підстави та хронологія відчуження-набуття  садиби.  Обґрунтування.

1. Станом на 20.11. 1963 р. садиба  належала Особі-3 та Особі-4 на праві спільної часткової власності.

2. В 1977 р. частину в садибі, яка належала Особі-3, придбало подружжя — Особа-5 і Особа -6, тобто батько та мачуха Особи-1, який зараз є позивачем в судовому  цивільному  процесі. Покупці, відповідно до договору, разом з Особою-4 набули право спільної часткової власності на садибу. Перехід певних приміщень, господарських будівель, частини земельної ділянки  в користування Осіб-5,6 були  узгоджені усно (за домовленістю), нотаріально не  посвідчені і незареєстровані у виконкомі місцевої Ради.

3. В 1982 р. доля Особи-4 в садибі перейшла  у власність Особи-7 на підставі договору купівлі-продажу. Остання свою частку із  спільного майна в натурі не виділила, про що  свідчать: угода про такий виділ за  участю Особи-5 не укладалася; в  судовому  порядку за участю останнього це питання  також не розглядалося і не вирішувалося; технічні паспорти будинку та господарських будівель, складені БТІ станом на 1982 р. і в наступні роки, включають  всі будівлі разом без поділу часток в натурі.

4. В 1984 р. Особа-7 за договором купівлі-продажу від 4.04.1984 р. відступила свою частку садиби Особі-2, яка нею володіє досі. В договорі визначена з перерахуванням найменувань частка садиби, яка включає зараз  спірну кімнату розміром 11,5 (11,3) кв. м. У  зв’язку з тим, що Особа-7 не виділила  свою частку садиби  в натурі, вона без зловживання, в т.ч. з боку посадових осіб, такий  продаж здійснити не могла. Про це свідчать надані для дослідження науковими експерт матеріали. Інших матеріалів експерти не мають.

5. Складним для аналізу є рух частини власності в садибі Осіб-5,6.

5.1. В 1981р. подружжя (особи  5,6) без розірвання  шлюбу уклало угоду про порядок  користування своєю частиною садиби. Цю  угоду затвердив Ірпінський  міський суд. Особі-6 за угодою відійшла в  користування  зараз спірна кімната 11,5 (11,3) кв. м.  та погріб під нею. Мирова угода  не була реалізована тому, що  Особи-5,6  помирилися і продовжили подружнє життя.

5.2. 05.10.1993 р.  шлюб між подружжям був розірваний, а  спільна частина в садибі поділена. В процесі спору з’ясувалося, що для зменшення майна, що підлягало розподілу, Особа-6 раніше без оформлення будь-якого договору відступила спірну кімнату (11,5 кв. м.) власнику іншої половини садиби — Особі-7. Відсутність  у наукових експертів правовстановлюючого документа не дає змоги стверджувати, чи  мала місце незаконна купівля-продаж, чи було удаване відчуження  для зменшення площі, що підлягала розподілу

В листі Ірпінського БТІ від  19.07.1997 р. вказується, що спірна кімната  за мировою угодою від 08.09.1981р.  відійшла  Особі-6, а з 04.04.1984 р.  — Особі-8 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Особою-7. Коли і на підставі  якого документу власність (право користування) на спірну кімнату перейшла від Особи-6 до Особи-7 не вказується , що свідчить про відсутність в БТІ таких даних. Наукові експерти  проаналізували нотаріально посвідчені договори по домоволодінням Особи-1 і Особи-2 та їх попередників і дійшли  такого висновку: спірні правовідносини відповідно до пояснень сторін були відносини самостійних власників на самостійні (окремі) частки садиби. Об’єктивно нотаріуси на основі наданих власниками документів посвідчували право спільної часткової власності на долю (частку) без виділення кімнат, господарських будівель  тощо, які належать кожному власнику. Аналогічно десятиріччями (1960-2000 роки і пізніше) оформлялися технічні паспорти —  на всю  садибу без визначення часток окремих власників.

5.3. Рішенням від 31.03. 1994 р. Ірпінський суд визнав незаконним відчуження Особою-6 кімнати над  погрібом (розміром 11,5 кв.м. (позначена цифрами «1-4«) та поділив між  ними частку садиби, якою вони  реально користувалися. За цим рішенням погріб відійшов Особі-6, а кімната  1-4 в перелік і вартість поділеної нерухомості, зокрема такої, що відійшла Особі-6, не згадувалася. Як наслідок, доля Особи-5 склала 27/100, а Особи-6  23/100, то обумовлювало виплату першим грошової компенсації бувшій дружині у зв’язку нерівністю часток. Щодо не включення незаконно відчуженої  кімнати 1-4 в склад нерухомості, що підлягала  поділу, а також необґрунтовано призначеної компенсації, Особа-5 рішення суду першої інстанції оскаржив в Апеляційний , а потім в Касаційний суди. В наданих науковим експертам  матеріалах міститься копія касаційної скарги Особи-5,  в якій ці обставини чітко викладені.

У наукових експертів відсутня ухвала Касаційного суду , але можна зробити висновок, що попередні судові рішення  були оскаржені і справа направлена на новий  розгляд в суд першої інстанції (див. п. 5.4).

5.4. 28.07.1995 р.  Ірпінський суд переглянув  справу за позовом Особи-5, зменшив  її долю в спільній з Особою-6 власності  з 27/100 до 24/100, а долю останньої  підвищив до 26/100,  врахувавши 11,5 кв.м.  раніше незаконно відчуженої, а тому такої, яка їй належить. Суд залишив у власності Особи-6, крім іншого, погріб під кімнатою 1-4 (11,5 кв. м.). Зазначеним рішенням вперше перераховані та уцінені в грошовому вимірі конкретні складові частки Особи-5 і Особи-6 в спільній суміжній власності,  яка була в їх користуванні. Особа-2  не була залучена в судовий процес , хоча потреба в цьому була.

В технічних паспортах БТІ та рішеннях селищної Ради, відповідно оформлених та прийнятих після 28.07.1995 р. рішення суду не враховувалось. 

Таким чином, на сьогодні не скасовані та зберігають законну силу:

а) рішення Ірпінського суду від 31.03.1994 р. в частині визнання незаконним відчуження  Особо-6  кімнати 1-4 розміром  11,5 кв. м.;

б)  рішення Ірпенського суду від 28.07.1995 р. в частині визнання приватною власністю  Особи-6  погрібу під кімнатою 1-4. На це рішення є посилання Ірпенського суду в іншому рішенні від 19.12.1997 р. при  визначенні порядку користування земельним участком.

Факти, встановлені зазначеними судовими рішеннями, що наведені в пп. «а» і «б», є преюдиційними і не потребують нового доказування в судових процесах, які зараз відбуваються

5.5 09.03 1997 р. Особа-5 померла. Її син Особа-1, позивач в цивільній справі, 06.11. 1997 р. отримав Свідоцтво  про право на спадщину за законом. В Свідоцтві зазначено, що спадкоємець отримує 24/100 частки нерухомості, визначеної в рішенні суду від 28. 07 1995р., а далі в  тексті цього документу перераховані  всі складові садиби.

5.6. Порядок користування земельною ділянкою  визначений рішенням Ірпінського суду від 19.12.1997 р. В ньому чітко зафіксовано, що в користування Особи-6 передається в т.ч.  земля, на якій розташована її частина будівель, в т.ч. погріб під кімнатою 1-4. В зазначене рішення вносились уточнення 19.06.1998 р. і 19.11.2002 р., але вони не стосувалися землі, на якій збудовано погріб.

5.7. 17.09.2002 р. Особа-6 подарувала  свою частку садиби онуці Особі-8. Договір дарування у наукових експертів відсутній, але  на нього є посилання в інших нотаріально посвідчених документах. Особа-6 продовжувала проживати одна в подарованій онуці квартирі до смерті та користуватись погрібом.

5.8. Після смерті Особи-6, 05.09.2008 р.  Особа-1 купила у Особи-8  подаровану їй частину садиби. В нотаріально  посвідченому договорі купівлі-продажу зазначено,  що Особа-1 придбала 26/100 частки  усієї садиби, складові якої, названі (в т.ч. погріб), тобто він набув право спільної часткової власності на всю садибу. За підрахунками наукових  експертів, куплені Особою-1 приміщення (26/100 частин садиби) складають набагато  більше, ніж він реально отримав (якими зараз володіє).

ІІІ Відповіді на питання, поставлені  на вирішення наукових експертів

1. Чи має Особа-1 право на витребування  з незаконного володіння Абушека В.В. спірної кімнати над погрібом?

Враховуючи, що рішення Ірпінського суду від 31.03.1994 р., яким визнано відчуження спірної кімнати незаконним, не скасовано і залишається чинним, в Особи-1 є право вимагати в судовому порядку  визнання свого права власності на  зазначену кімнату. У зв’язку з постійними судовими спорами щодо кімнати і погрібу під нею, правила  набувальної давності (ст. 344 ЦКУ)  не можуть  бути  застосовані.

2. Кому належало право користування земельною ділянкою, на якій побудовано погріб?

В рішенні Ірпінського суду від 28.07.1995 р.,  яке не скасоване і є чинним, прямо зазначено, що погріб є власністю Особи-1., а значить їй  належить право користування землею, на якій  (в якій) розташовані належні Особі-1 будівлі.

Особа-1 купила 26/100 частини садиби, тобто всю нерухому власність Особи-6, в т.ч. погріб. Одночасно в Щсщба-1 набула право користування і наступної приватизації землі, на якій розташовані  куплені ним будівлі. Враховуючи, що  на одній і тій же частині землі розташовані  і погріб, спірна кімната, це не виключає розподілу податку на землю між Особою-1 і Особою-2 (якщо незаконно відчужена кімната не буде передана у власність Особи-1)

3. Чи має Особа-1  на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2008 р. право вимагати виділення йому 26/100 частки всієї садиби?

Зазначений договір та технічні паспорти БТІ таке право Особі-1 надають.

4. Чи містять дії Особи-2 по складанню Акту встановлення та погодження зовнішніх  меж земельної ділянки в натурі від 08.12.2005р. склад злочину?

В Акті зроблено підпис від імені Особи-6, яка:

а) 17 вересня 2002 р. дарувала свою власність Особи-8 і не мала права підписувати за останню Акт;

б) померла 18.06.2005 р., тобто за 6 місяців до «підписання» Акту.

За цих обставин є підстави для порушення  кримінальної справи по факту підроблення підпису на документі та шахрайства.

Наукові експерти з правових питань:

Василь Перець, Вікторія Степанова,
Марія Татарин, аспірант Всесвітньої Академії держави, права, економіки та політики
Олександра Котенькова, Олексій Новіков, докторанти МАУП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com