Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Історія дає шанс, але чому так рідко ми використовуємо його?

Чимало було гетьманів в Україні, не кожен з них посідає гідне місце в історії нашої держави, історії, яка чомусь пишеться й усе ще переписується під тих чи інших «вождів», але козацтво, — безумовно, є сила, якою не випадково пишаються покоління українців. Не зайве й нинішнім юнакам та дівчатам нагадати дещо з днів давно минулих, але без яких, вважаю, навряд чи відбудетьться майбутнєУкраїни, а також — про те, як облаштовуцвалося життя на Січі, провадилося самоврядування.

Отже, уярмлені польськими та литовськими феодалами селяни Київщини, Уманьщини, Черкащини тікали від своїх гнобителів і як вільні люди, тобто, козаки, поселялися на просторих степах у пониззі Дніпра, утворивши тут згодом своє товариство — Запорізьку Січ. Запорожці відбивали напади татар, брали участь у виступах проти соціального гніту.

Найвищим органом на Запоріжжі була Січова рада, що скликалася для вирішення найважливіших питань. На ній старшим козацтва обирався кошовий або гетьман. Спочатку, коли ще не була вироблена структура козацького війська, ватажка називали «козацьким гетьманом», «гетьманом запорозьких козаків». На відміну від запорозьких козаків, які обирали свого гетьмана, король наставляв свого гетьмана над рестровими козаками

Були часи, коли в Україні правили два гетьмани запорозьких козаків і реєстрових, місцеперебуванням яких була центральна Україна. Як відомо, першим гетьманом реєстрового козацтва був Богдан Ружинський. На відміну від Ружинського, Петро Конашевич Сагайдачний був одночасно гетьманом запорозького і реєстрового козацтва. А вже Богдан Хмельницький започатковував назву «гетьман України».

Після Богдана Хмельницького одна частина України опинилася під володінням російського царя, а друга — польського короля. Території по обидва боки Дніпра отримали назви Лівобережної і Правобережної України. На кожній з цих територій обиралися і відповідно затверджувалися царем і королем гетьмани України.

З гетьманами України пов’язана історія становлення незалежності нашої держави, боротьба українського народу за свій суверенітет та багато інших історичних подій. Розпочався другий період державницького існування України, Козацько-гетьманської держави.

Усвідомленню козацтвом свого історичного значення і місця в суспільно-політичному житті на українських землях сприяло, скажімо, велике козацьке повстання проти шляхетської Польщі 1591 р. на чолі з гетьманом реєстрового козацтва Кристофором Косинським, а також селянське повстання 1594 р. на чолі з полковником Северином Наливайком.

По суті, це були війни, які відкрили цілу епоху збройної національної визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування, проти «пся крев» і «на палю», війни, в яких формувалися ідея національної свободи народу.

Ці виступи козацько-селянських повстанців протягом усього ХVІ століття проклали шлях непримиренної боротьби, яку очолив у 1648 році Богдан Хмельницький. Повстання під його орудою змітає польсько-шляхетське панування в Україні, зносить кріпосне право, відроджує українську державність у вигляді козацько-гетьманської республіки. Гетьманство Богдана Хмельницького складає цілу епоху не лише в історії Польщі та України, але й Східної Європи. Воно зумовило злам у суспільно-політичному житті України, її державному будівництві.

Першим юридичним визнанням цієї держави була Зборівська угода від 8 серпня 1649 р. Саме тоді пансько-шляхетська Польща визнала право українців управляти своєю державою. Було визнано право українців на 40-тисячну армію, на свій адміністративний порядок, на виборну систему формування адміністрації. Ця система ґрунтувалась на засадах демократичного обрання урядовців — цивільних і військових — на всіх рівнях, знизу доверху, від війта до гетьмана.

А вже через 5 років — у 1654 р. московська монархія, уклавши у Переяславі угоду з гетьманським урядом, юридично підтвердила факт історичного існування Української гетьманської держави з її самобутнім адміністративним управлінням, правами, системою виборності і яка зберегла свій конфедеративний статус у Російській імперії і до кінця ХVІІІ ст.

Гетьманська держава Б. Хмельницького будувалась на принципах соборності та єдності усіх земель і всіх верств населення, які об’єднувались ідеєю творення власної держави. Особливість її полягала в тому, що в ній не існувало кріпосного права, не було гніту релігійного чи національного. Селяни і козаки дістали особисту свободу і землю, яка передавалась у спадщину. Це було унікальне досягнення України, якого не мала тоді жодна країна Європи. Українська козацька держава внаслідок тих соціально-економічних перемін вийшла на вищий щабель соціально-економічного та демократичного прогресу з усіма перевагами вільного фермерського землеволодіння над поміщицько-кріпосницьким.

Новим здобутком була також  політична система організації влади — при збереженні виборних засад і при формуванні війська на принципах добровільності, а не примусового набору. В містах і містечках панував принцип самоврядування і виборності управління.

Козацтво витворює нову українську еліту, яка стає провідником українського народу і захисником його проти наступу чужоземних держав, зокрема Польщі. Туреччини.

Необхідно зауважити, що хоч якими руйнівними не були ті часи для України, державотворча діяльність тут не затихла. Згадаймо знаменитий Гадяцький трактат, укладений з Польщею Виговським у вересні 1658 р., за яким Україна під назвою «Великого князівства Руського» нарівні з Польським королівством і Великим князівством Литовським мала увійти на федеративних засадах до Речі Посполитої. Боротьбу правобережного гетьмана Петра Дорошенка, Семена Палія за утвердження єдиної незалежної України, цього прагнув і Мазепа. Прагнув до цього і гетьман у еміграції Пилип Орлик, що народився 1672 року під Вільно у с. Косуті Ошмянського повіту. Замолоду мешкав в Україні. Вихованець Києво-Могилянської академії. Він був прибічником І. Мазепи. Після Полтавської битви відійшов разом з ним у Бендери, де 1710 року був проголошений гетьманом і зразу ж визнаний шведським королем та турецьким султаном.

Гетьманом Пилипом Орликом на ґрунті вільнолюбства, утвердження незалежності українського козацтва була прийнята перша народна демократична Конституція України, складені «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська» (5.04.1710 р.) і якій у цьому році виповнюється 300 років. Це була перша народна демократична Конституція України, 16 статей якої передбачали встановлення суверенітету і визнання кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності складових чинників правового суспільства. Ним були вироблені незнані ще у Європі демократичні засади суспільного життя.

1711 р. Орлик уклав союз з Карлом ХІІ і Кримом. У цьому ж році разом з кримськими татарами здійснює похід на Правобережну Україну, однак змушений був відступити перед військовими силами Петра І. Вирішальний бій відбувся над річкою Прутом у липні 1711 р. Оточений турками цар змушений був підписати Прутський договір, за яким Петро І зрікся посягань на Правобережну Україну.

З 1714 р. Орлик перебував у Швеції, Польщі, Англії, Ватикані, Франції, намагаючись заручитися їхньою підтримкою у поході проти царської Росії і підняти українську справу на міжнародний рівень. Однак ці заходи успіху не мали ще й тому, що така Україна з її чисельними школами, братствами, колегіями, друкарнями і т.д. була чужорідним тілом і для Московського царства, і для європейських монархій. Через те московські царі нищили права, розпалювали ворожнечу серед української старшини, перекуповували їх на свій бік посадами, подарунками, званнями. Коли І. Мазепа спробував вирватися із цих лабет нищення, він був оголошений зрадником і в цьому «званні» перебував до 1992 року.

Імператриця Катерина І у 60-80 рр. ХVІІІ ст. ліквідувала гетьманський уряд, зруйнувала й остаточно знищила Запорізьку Січ, а указом від 3 травня 1783 р. запровадила знову кріпосне право.

Тодішня провідна політична сила гетьманської держави — українська шляхта (п’ята колона) на перший план поставила власні соціальні забаганки і зреклась патріотичних національно-державницьких інтересів. Імперський російський уряд надавав українським панам пільги, високі посади, звання: урівняв їх з російськими дворянами і запровадив в їх інтересах кріпацтво. Українська освічена верства сипонула в державні установи імперії, почала віддавати своїх дітей до російських навчальних закладів.

Українська національна еліта перестала бути національною, патріотичною, вона вливала свій розум, свою кров та інтелект у керівні імперські верстви і підпирала самодержавство та монархію.

Зрада української національної еліти, яка продавалася за шмат «гнилої ковбаси» стала причиною загибелі козацької держави, яка проіснувала майже 150 років. Як кажуть французи,  продають свої.

То чому ж нас наша славна історія і досі не навчила, як Батьківщину-Україну любити, насамперед, наших колишніх і нинішніх її керманичів. Чому й подосі український народ у важких потугах переживає своє четверте державницьке воскресіння, а сам є одним із наймогутніших народів на Європейському континенті.

Так, нас довго ділили на Схід і Захід, і чужі, й свої. Але прийшов час збирати каміння, час рішучих дій. Адже саме ця обставина, що визначила і визначає історичну долю українців, перебування  на межі двох цивілізацій — Сходу і Заходу, між двох мечів, має і повинна змусити всіх нас повернутися лицем саме до нашої української державницької історичної спадщини, взяти всі її кращі традиції й надбання великих пращурів і врешті-решт назавжди покінчити з тими загрозами і викликами, що штучно створені в Україні.

Зробити тут Європу з урахуванням своїх реалій і кращого світового досвіду.

Адже наші сусіди поляки вже не тільки у Євросоюзі, але й на першому місці там за приростом національного валового доходу. Мало того, 3-4 грудня ц.р. вони проводять міжнародну наукову конференцію, присвячену Конституції П. Орлика. Як кажуть, коментарі зайві. Саме тому нас чекають гори важкої праці. І без усвідомлення суспільством, керівництвом держави найважливіших помилок минулого й  розуміння нових шляхів державного будівництва на засадах демократії та права нам не вийти до світових доріг сучасної цивілізації.

Історія нам дає шанс це зробити,  усвідомити свій новий вибір чи вкотре зрадити самих себе. Вірю: все у наших руках.

Василь Слободяник,
публіцист
Ірпінь
Київської області

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com