НІ ГАЗУ, НІ ВИДОВИЩ

Великий неспокій в Кремлі викликають плани участі Туркменістану в проекті Nabucco — ця труба дозволить поставляти природний газ до Європи в обхід території Росії. У свою чергу, у Москви є свій інструмент тиску — по-перше, з минулого року російська газова монополія купує у Туркменістану менші об’єми газу, по-друге, Росія спільно з Казахстаном планувала будувати Прикаспійський газопровід.

Зараз сторони домовилися заморозити будівництво Прикаспійського газопроводу. А щоб туркменська сторона втратила інтерес до проекту Nabucco, Москва пообіцяла допомогти їм доставити газ на ринок Південної Азії, підключившись до будівництва труби з Туркменії до Індії через Афганістан і Пакистан. Фактично, нова труба повинна пройти через надзвичайно нестабільний регіон, де досіль йдуть бойові дії.

В той же час стало відомо, що Газпром не має наміру переглядати об’єми закупівель туркменського газу, вони залишаться на колишньому, надзвичайно низькому рівні.

У останні 4-5 років Туркменістан переорієнтовував постачання свого газу на Іран і Китай. Так, в грудні 2009 року був відкритий газопровід Туркменістан-Синцзян (провінція на заході Китаю). До 2013 року по ньому перекачуватиметься 40 млрд кубометрів на рік. При цьому інвестором будівництва труби виступив сам Китай, вклавши в проект 20 млрд доларів. З чуток, в рахунок цього кредиту Китай купуватиме туркменський газ за ціною 90 доларів за 100 кубометрів (при світовій ціні в 200-250 доларів і ціні колишніх постачань туркменського газу в РФ в 100 доларів).

Найцікавіше, що незабаром Росія змушена буде конкурувати з Туркменістаном за китайський ринок газу. До 2015 року, як раніше оголошував віце-прем’єр Сечин, Росія поставлятиме до 30 млрд кубометрів до Китаю по т.з. “західному маршруту”.

Нагадаємо, що проблеми з Туркменією почалися минулого року, коли керівництво Газпрому вирішило “покарати” центральноазіатських партнерів за прагнення до диверсифікації. Проте, після такого кроку туркменське керівництво стало виявляти ще більшу цікавість до інших ринків збуту “блакитного палива”.

Як бачимо, процес охолодження відносин між колишніми радянськими республіками йде абсолютно природним шляхом, маючи в основі економічну складову. Країни, що номінально отримали незалежність в 90-і, поступово виходять з-під впливу “старшого брата” і ментально, і економічно.

Туркменістан не схильний вступати в економічні блоки, частиною яких, так або інакше, є однобоко орієнтовані міжнародні проекти. Позиція Туркменістану з газової проблеми, це, перш за все, прагнення вийти з під контролю іншої країни, яка, м’яко кажучи, може впливати несприятливо на зовнішньоекономічні і зовнішньополітичні зв’язки Ашхабада. Бо економічна політика Росії є невід’ємною  складовою її геополітики. Це розуміння давно поширилося усім пострадянським простором.