ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЯ ГАЗОВАНА ВОДА

Ще в далеку давнину Гіппократ, батько медицини, присвятив мінеральній воді з газом цілу главу своєї праці, вказуючи на її лікувальні властивості для людини. Пройшло 17 сто­літь, перш ніж мінеральну воду із джерела почали розливати у пляшки і продавати у всьому світі.

Коштувала вона дуже дорого і на додаток дуже швидко втрачала видимий ступінь газованості. Перші спроби штучно наситити воду газом результату не дали, окрім створення шампанського французьким монахом Періньоном.

Вирішення проблеми, як це інколи буває, відбулося випадково. Відомий винахідник гумового ластику та відкривач кисню, аміаку і сірчаного газу англійський хімік Джозеф Прістлі, перепускаючи через воду газ, який виділявся під час бродіння пива, помітив, що вода після цього насичується газовими кульками. Перевіряючи рідину на смак, вчений виявив, що ця вода набула приємного свіжого смаку. Суспільство не збагнуло значення зробленого відкриття. Можливо, на це вплинула громадянська позиція винахідника — в той час він публічно підтримав французьких революціонерів. Як наслідок, будинок і лабораторія Дж.Прістлі були розтрощені, а сам він втік до Америки.

Незабаром хіміки віднайшли спосіб отримувати вуглекислий газ більш простим засобом, шляхом з’єднання карбонатів (звичайної крейди з кислотою). Це наштовхнуло іншого вченого — шведа Торберна Бергмана у 1770 році винайти апарат, в якому під тиском у воді швидко розчинявся вуглекислий газ. Апарат було названо сатуратор, що в перекладі з латинської мови означає «насичуючий». Але і Бергман, як його попередник, не знайшов практичного застосування своєму винаходу.

Через тринадцять років хімік-аматор, женевський ювелір Якоб Швепп, мріючи створити безалкогольне шампанське, вдосконалив сатуратор. Швепп сконструював промисловий устрій у 1783 році і розпочав випуск газованої води. Незважаючи на те, що в Швейцарії на новий продукт майже не звернули уваги, в Англії газована вода набула популярності: зазвичай її змішували з міцними напоями.

Згодом хімік-аматор для здешевлення виробництва газованої води почав застосовувати звичайну харчову соду, після чого ця вода почала називатися «содовою». Новинка почала швидко розповсюджуватися по усій території Англії і її колоніях, що дозволило Швеппу заснувати компанію Schwepp&Cо, яка і досі процвітає.

 Нова газована вода настільки сподобалася людям, що фірми, які займалися її виробництвом, почали випускати її з домішками ягідних та фруктових натуральних соків, що значно підвищило вартість продукту. На поміч прийшла хімія, яка допомогла зробити газовану фруктову воду дешевшою: було виділено лимонну кислоту, і газовану воду з цією кислотною добавкою у 1833 році назвали лимонадом.

 Такий напій продавали скрізь, насамперед, в аптеках, що стали одними з перших розповсюджувачів цього напою. Так, у 1884 році аптекар Джон Пембертон з міста Коламбус (штат Джоджія) розпочав лікувати біль голови за допомогою сиропу з листків та горіхів коки, розведених содовою водою. Треба відзначити, що обидва компоненти цих ліків мали надзвичайно тонізуючу дію на пацієнтів. З роками натуральні складники замінили на хімічні замінники, але сам напій зберіг за собою назву «кока-кола».

 Через рік інший американський фармацевт Уейд Моріссон підготував на основі вишневого сиропу напій від застуди під назвою «Лікар Пеппер». Скомпонований Моррісоном напій настільки припав до смаку, що це дозволило винахіднику стати міліонером.

 Ще один американець Калеб Бредхем, шукаючи ефективних ліків, які б знімали біль у шлунку, одного разу змішав екстракт з горіхів кола з ваніліном і ароматичною олією. Новий напій у 1898 році отримав назву «пепсі-кола». Так в Америці розпочалася ера газованих напоїв. Під час Першої світової війни, коли цукор став стратегічним товаром, кока-колу включили в денний ра­ціон військовослужбовців. В період «сухого закону» в Америці пляшки «кока-кола» і «пепсі-кола» стали маскуванням для заборонених алкогольних напоїв. З відміною «сухого закону» газовані напої «Севен ап» і «Маунтін дью» знайшли своє визнання завдяки додаванню в алкогольні коктейлі. А відомі марки «Кока-кола» і «Пепсіко» розпочали між собою суперництво у першості збуту своєї продукції.

З часом стало можливим виготовляти газовану воду і в домашніх умовах, багато людей користувалися для цього звичайними невеликими переносними сифонами. Однак напій із фірмової пляшки мав певні переваги. Адже, як тільки відкручували тоненький дріт, що тримав корок пляшки, він делікатно вистрелював з неї приємним звуком, вода в пляшці починала кипіти і з неї підіймалася легенька смужка диму, розповсюджуючи навколо приємний аромат.

В Російській імперії теж завозили з-закордону фірмові пляшки з газованою водою, але виготовляли і свою — «зельтерську» (від назви німецького мінерального джерела Нідерзельтерс). Але напій мав тільки «імпортний бренд», бо ресторатор Іван Ізлер у газовану воду добавляв солі натрію, кальцію і магнію для надання смаку оригіналу, однак лікувальних властивостей від цього не побільшало.

В Тифлісі аптекар Митрофан Лагідзе у 1887 році почав виготовляти придуману ним смачну газовану воду з домішкою натуральних сиропів — вишневого, грушевого, лимонного і навіть вершкового. Згодом він зметикував додавати в газовану воду пахучий екстракт естрагона — тархун. З архівних довідок відомо, що до Першої світової війни газовані води Лагідзе неодноразово отримували золоті медалі на міжнародних виставках.

Починаючи з 20-х років минулого століття, в СРСР державні підприємства, які виробляли газовану воду, розпочали випуск в скляних пляшках лимонаду, дюшесу, крем-соди і сітро. Після Другої світової війни до напоїв із зазначеними назвами додалися марки «Саяни», «Буратіно», «Тархун» і «Байкал»; крім того, розпочалася ера кіосків і возиків з газованою водою (біля останніх можна було замовити у продавця подвійну порцію сиропу на стакан напою). Згодом їх витіснили автомати «Газ-Вода». За одну копійку, вкинуту у щілину автомата, можна було отримати стакан простої газованої води, а за три копійки — з сиропом певного смаку: грушевого, апельсинового, крем-соди тощо.

В Німеччині в 1941 році промисловість приступила до випуску свого національного газованого напою «Фанта», що вироблявся з яблуневого жмиху. Після закінчення Другої світової війни американська компанія «Кока-кола», привласнивши як трофей німецький бренд, почала виготовляти «Фанту» зі смаком апельсинів, лимонів, яблук, ананасів, ківі та ін. Враховуючи конкуренцію і побажання споживачів, у 1962 році розпочався випуск «дієт-коли», а потім «дієт-пепсі», що не містили цукру. Згодом до цих напоїв додалися «спортивні», які були насичені вітамінами, а для тих, хто бажав збадьоритися, почали випускати газовану воду з кофеїном. Логічним продовженням нових розробок газованих напоїв стали «енергетичні» напої, що містили велику дозу кофеїну та інших збадьоруючих компонентів.

 Незважаючи на свій солідний вік, газовані напої майже не змінили свою технологію виготовлення. Головним компонентом і сучасної газводи залишається якісна вода, що пройшла багатоступеневе очищення і насичена газом з додаванням різних сиропів.

Олександр БЄЛОШИЦЬКИЙ,

Матеріал надано шеф-редактором журналу «Історія в школі» Ю.Войцеховським