Оборона Севастополя: міфи і правда

Вже багато десятиліть про героїчні і трагічні події навколо Севастополя ми говоримо напівправду і неправду.

29 жовтня 1941 р. Севастополь був оголошений у стані облоги. Бої йшли за 10 км від міста. Як вище керівництво країни «готувало» місто до оборони, свідчить той факт, що саме в ці трагічні дні з Севастополя в тил відправляють всі госпіталі! Чим це пояснити? Очевидно, тим, що вище командування і командування Чорноморським флотом навіть не думали, що Севастополь протримається хоча б декілька днів. 11-а німецька армія тоді ще генерал-полковника Манштейна прорвала нашу оборону на вузькому Перекопському перешийку і наприкінці жовтня 1941 р. армадою увірвалась в кримські степи. Сам Манштейн так описує ці події: «24 сентября 54-й ак был готов к наступлению на Перекопский перешеек. Несмотря на сильнейшую поддержку артиллерии, 46-й и 73-й пд, наступавшим по выжженной солнцем, безводной, совершенно лишенной укрытий солончаковой степи, приходилось очень трудно. Противник превратил перешеек на глубину до 15 км в сплошную, хорошо оборудованную полосу обороны, в которой он ожесточенно сражался за каждую траншею, за каждый опорный пункт. Все же корпусу удалось, отбивая сильные контратаки противника, 26 сентября взять Перекоп и преодолеть «Татарский ров». В три последующих дня труднейшего наступления корпус прорвал оборону противника на всю глубину, взял сильный укрепленный пункт Армянск и вышел на оперативный простор. Разбитый противник отошел к Ишуньскому перешейку с большими потерями. Нами было захвачено 10 000 пленных, 112 танков и 135 орудий».

Вище командування в Москві настільки розгубилося, що так і не вирішило, кому треба обороняти Севастополь. У самому місті гарнізон складався всього-на-всього із двох полків морської піхоти, стрілецького полку і кількох флотських екіпажів. 30-31 жовтня з Новоросійська терміново перекинули кораблями 8-у бригаду морської піхоти. Але і цього було замало. Всього сили, які обороняли Севастополь, нараховували близько 20 тис. чоловік.

Жодне радянське джерело ні словом не згадує, хто ж все-таки врятував місто на тому етапі оборони. Його врятував випадок і талант полководця, командуючого Приморською армією генерала І.Ю.Петрова. Після перекопської поразки його армія була просто кинута напризволяще в кримських степах. Зв’язок з Генеральним штабом, з Москвою в цілому, був відсутній. Не було його із командуючим військами Криму адміралом Г.Левченком, що в цей час разом зі своїм штабом відходив до Алушти. Не було і літаків для підтримування зв’язку. Відповідно, не було наказу відступати до Керчі чи Севастополя. А звідки такі накази могли надійти, коли Сталін розгубився, так само, як і Генштаб, Ставка і Політбюро? Війна показала невігластво і безвідповідальність вищого керівництва країни. Як могло бути інакше, коли один тільки Сталін примудрився особисто підписати 366 списків на розстріл 44 440 військових під час репресій 1937—1938 рр. А всього було репресовано 1800 вищих командирів. І.Ю.Петров дивом вижив в м’ясорубці репресій. Не маючи наказу, куди відступати, до Керчі, чи до Севастополя, командування армії з ініціативи І.Петрова провело військову нараду у маленькому татарському селі Екібаш і прийняло рішення обороняти Севастополь, що в майбутньому і дозволило стати місту-фортеці героєм. Але як це зробити? Дороги на Бахчисарай гітлерівці перехопили. З боями довелось добиратися через гори Південного Криму, що і було пізніше зроблено. Що ж робить командувач флотом П.Октябрь­ський? Є чимало свідчень, що до тривалої оборони він і не збирався готуватися. Більше того, коли почалися бої за місто, у П.Октябрьского начебто терміново виникла необхідність побувати на Кавказі — нібито перевірити місце базування ескадри, яку туди слід було перевести. Отже, судячи по всьому, він просто втік у більш безпечне місце. А коли, за наказом Москви, повернувся 10 листопада до Севастополя, то Ставка ще 7.11.1941 видала директиву, що місто не здавати за жодних обставин. І персональну відповідальність поклала на адмірала, якому нічого іншого не залишалось, як очолити оборону міста-фортеці. Однак чим пояснити те, що Сталін ще 6 листопада віддав наказ вивезти із Севастополя всі цінності, а також медперсонал всіх госпіталів, які були посаджені на теплохід «Вірменія», а потім нову директиву (7 листопада) — місто не здавати? Очевидно, тим, що невдовзі в Москві дізналися, що Севастополь буде захищати Приморська армія на чолі з генералом І.Петровим. Доля ж «Вірменії» — ще одна загадка війни, така сама, як і теплохода «Ленін». На перший корабель посадили до 7000 чол. Кого там тільки не було! Партійні працівники, поповнення і т.д. Були там і згадані медпрацівники. 6 листопада «Вірменія» вийшла із Севастополя. За першим наказом П.Октябрьського корабель мав евакуювати кримські госпіталі до Туапсе. Але раптово поступив наказ зайти на рейд Балаклави, щоб забрати співробітників НКВС і місцеві госпіталі. Чекісти мали дуже цінний вантаж. Після того, як «Вірменія» відчалила, надійшов новий наказ: з Ялти забрати партійне керівництво, евакуйоване туди із Сімферополя, а також місцеві госпіталі. 7 листопада вранці «Вірменія» вийшла в море, причому без прикриття. Об 11 годині 25 хвилин на траверзі Гурзуфу корабель торпедував «Хейнкель-111». Одна із торпед влучила в ніс корабля. Через лічені хвилини він пішов на дно разом із капітаном В.Плаушевським. Вдалося врятувати лише кілька чоловік. Люди, які загинули, а це близько 7 000 осіб, вкрай були потрібні для оборони Севастополя...

Про оборону Севастополя ще не було і мови, коли 27 липня 1941 р. загинув ще одне судно. Причому, на нашій міні. Адже пливли вночі по вузькому фарватеру, в оточенні мінних полів. Цивільне і військове керівництво, включаючи згаданого адмірала П.Октябрьського, свої дії не узгоджували. На «Леніні» загинуло близько 4000 людей. А винуватцем зробили молодого лоцмана І.Свистуна, якого розстріляли за вироком трибуналу. А у 1992 р., знову ж таки, за постановою трибуналу Чорноморського флоту, виправдали (посмертно).

А тим часом оборона Севастополя ставала все більш реальним фактом. Перший штурм Севастополя, який розпочався 11 листопада, закінчився для гітлерівської армії провалом. Наступала на місто-фортецю одна із най­більш підготовлених ар­мій — 11-а, якою командував тоді ще генерал-полковник Е. Манштейн.

17 грудня частини цієї армії розпочали другий штурм міста. Ворог наблизився до міста на відстань до 7 км. Щоб відволікти сили ворога від Севастополя, радянське командування вирішило провести перед новим 1942 роком Керченсько-Феодосійську десантну операцію. Уявімо, в яких жахливих умовах вона проводилася. Крижана вода, шторм 9 балів. 4 000 десантників загинули, так і не досягши прибережної смуги, є і більші цифри. Це пекло тривало три дні і три ночі. 29 грудня в районі Керчі билося понад 11 тисяч солдатів 51-ї окремої армії.

Морський десант висадився біля Феодосії. Тут особливо прославились бійці 44-ї армії. Десант нараховував понад 23 тис. воїнів. В районі мису Зюк десантувалися частини 185-го стрілецького полку 83-ї бригади морської піхоти. Очолив їх старший політрук І.Тесленко. Ворогу так і не вдалося відтіснити їх, а вони захопили дві ворожі батареї.

Всього на Керченський півострів і в районі Феодосії з 26 по 31 грудня висадили понад 40 тис. чоловік, 236 гармат і мінометів і 43 танка. На світанку 30 грудня наші війська оволоділи Феодосією. Постає питання, а чи слід було цю операцію проводити в грудні 1941 рр, коли не вистачало озброєння, в страшних погодних умовах. Чи не краще було завчасно підготувати Севастополь до оборони?

Наші безповоротні втрати становили за вказаний вище період 32 453 чоловік. Насправді їх було набагато більше. Ніхто ніколи не порахував тисяч героїв, які потонули в грудневій крижаній воді.

Але командування Кавказького фронту запевнило вище командування в Москві, що Крим буде звільнено. Як, наприклад, міг брати у згаданих бойових діях гарнізон Севастополя згідно директиви, коли в достатній кількості не було набоїв, ручних кулеметів (чверть штатної норми)? Ніякі підземні заводи в місті не могли компенсувати брак зброї... Результат: наше десантування 5 січня 1942 р. в районі Євпаторії закінчилось катастрофою. Загинули всі десантники. А це — близько 1000 чоловік. Німці, перемігши, розстріляли всіх поранених і кілька сотень полонених, а потім ще 1400 мирних жителів.

У районі Судака ворог знищив протягом січня понад 3000 наших десантників-героїв, бійців і командирів 44-ї армії.

28 січня 1942 р. Ставка ВГК утворює Кримський фронт. Мета — визволити Крим. З самого початку наші війська змогли захопити першу лінію оборони німців. На цьому кровопролитні успіхи закінчились. Операція провалилась.

Черговий наступ тривав з 13 березня аж до 11 квітня. Мети, попри великі втрати і відволікаючі бої, війська Севастопольського оборонного району так і не досягли. Не допомогла належним чином і авіація, яка нараховувала всього 100 машин.

Головна риса цих боїв — це виключний героїзм солдатів сухопутних військ, матросів, бійців морської піхоти. Коли від ворожого снаряду в Стрілецькій бухті на борту катера з глибинними бомбами виникла пожежа, старший матрос Іван Голубець почав скидати бомби у воду. Він загинув смертю хоробрих. Посмертно був удостоєний звання Героя.

Головна надія героїчного гарнізону Севастополя була на Кримський фронт, війська якого, а це — 44-а, 47-а і 51-а окрема та Приморська армії, до початку квітня нараховували 308 тис. чоловік, набагато більше, ніж війська 11-ї армії Манштейна. Для координації їх дій ставка ВГК створила Головне командування Північно-Кавказького напряму, яке очолив С. Будьонний. Йому підлягали Кримський фронт, Севастопольський оборонний район та Чорноморський флот. Але Будьонний та його оточення не мали необхідного досвіду для реорганізації управління військами. Манштейн не дрімав і підготував план розгрому наших військ в районі Керчі під назвою «Полювання на дрохв». Німецький воєначальник планував розгромити наші війська і не дати їм можливості евакуюватися через Керченську протоку. Для головного удару було обрано узбережжя Феодосійської затоки, саме слабке місце в нашій обороні. Крім того, війська Кримського фронту не мали ешелонованої оборони, належних укріплень, надійного зв’язку. Цим і скористався Манштейн, який завдав відволікаючого удару на півдні Кримського півострова, вздовж Чорного моря. А слідом за тим силами однієї танкової дивізії, котра вдарила фактично вздовж фронту, пробив і пропоров всю лінію нашої оборони аж до Азовського узбережжя включно, відкривши шлях своїм піхотним дивізіям. Протягом десяти днів, з 8 по 18 травня, п’ять піхотних і одна танкова дивізія досягли своєї мети.

Про те, як невміло були організовані дії радянських військ, свідчив К. Симонов: «Все завязло в грязи, танки не шли, пушки застряли где-то сзади, машины тоже. Снаряды подносили на руках, людей на передовой было бессмысленно много. Ни раньше, ни позже я не видел такого количества людей, убитых не в бою, не в атаке, а при систематических артналетах... Кругом не было ни окопов, ни щелей — ничего. Все происходило на голом, грязном, абсолютно открытом со всех сторон поле. Трупы утопали в грязи...». І далі: «Слева и справа от дороги, на сколько хватал глаз, тянулось огромное грязное поле, истоптанное так, словно по нему долго ходил скот. На этом грязном поле... с бесчисленными мелкими минными воронками лежали трупы. Редко на войне я видел такое большое количество трупов... Это были румынские минные поля. Сначала, убегая с первой линии обороны, на эти собственные минные поля нарвались румыны. А потом, очевидно, на них нарвались и наши... Они бежали так густо, что на каждого человека, наступившего на мину и разорванного в клочья, приходилось еще по нескольку трупов, пораженных осколками...»

Розгром Кримського фронту був повний. К. Тіппельскірх писав: «Победители взяли в плен 150 тыс. чел., захватили... 255 танков и 323 самолета».

В згаданій книжці «Великая Отечественная без грифа секретно» є такі цифри про безповоротні втрати Кримського фронту за період з 28.01.42 по 08.05.42.: 15 тисяч 265 офіцерів, 29 тис. 993 сержанти, 149 тис. 459 солдатів, а всього 194 тисячі 807 чол. Тобто, безповоротні втрати Кримського фронту з 8 по 19 травня взагалі відсутні, для того, щоб не показувати справжні величезні втрати цього фронту. Більш об’єктивною є книга, написана ще за часів Хрущова, коли було відкрито доступ до всіх архівів, а саме: «Великая Отечественная война Советского Союза 1941—45. Краткая история». Там сказано: «В течение мая Крымский фронт потерял более 176 тыс. чел.» Ця цифра більш-менш підтверджується начальником Генерального Штабу Німеччини генерал-полковником Ф.Гальдером у своєму «Щоденнику»: «Обстановка: Керченскую операцию следует считать законченной. 150 тыс. пленных и большие трофеи».

Катастрофа Кримського фронту згадана в окремому наказі ставки.

Так, в згаданій книзі «Великая Отечественная война» йдеться про спеціальний наказ Ставки, де говориться: «...Командование его не сумело организовать взаимодействие между армиями и между наземными и воздушными силами. Утратив возможность управлять войсками при помощи проводной связи, командование фронта и армий, их штабы не смогли использовать радио и другие средства связи... Отдавая приказы, командование не знало действительной обстановки на фронте. Командующий генерал Д.Т.Козлов и член Военного совета дивизионный комиссар Ф.А.Шаманин в критические дни операции вместо конкретного руководства войсками тратили время на многочисленные и бесплодные заседания Военного совета. Большая вина на поражении в Крыму лежит на представителе Ставки армейском комиссаре I ранга Л.З.Мехлисе, который не справился со своими обязанностями. Он грубо вмешивался в функции командующего фронтом; подменял его, ставил войскам задания без учета конкретной боевой обстановки. За допущенные ошибки Ставка сняла Мехлиса с поста заместителя Наркома обороны и начальника Главного политического управления Красной Армии и понизила его в воинском звании. Козлов и Шаманин также были сняты с занимаемых постов и понижены в званиях».

Отже, Кримський фронт перестав існувати за 10 днів. Один із головних винуватців катастрофи Л. Мехліс, доповідні якого, за словами генерала Штеменка, були «чорні, як ніч», прибувши до Сталіна, ледь переступивши поріг кабінету, впав на коліна і, обливаючись сльозами, лаяв себе останніми словами. Після паузи, Сталін сказав: «Не варто так побиватись. На війні всяке буває». За іншою версією, коли Мехліс переступив поріг кабінету Сталіна, почув: «Будь ти проклятий». І вождь вийшов із кабінету.

Невелика частина розбитих вщент радянських військ перебралась в каменоломні Аджимушкая. Підземний гарнізон очолив полковник П. Ягунов. Настала черга Севастополя. Манштейн, отримавши від Гітлера Лівадійський палац в подарунок, почав готувати війська до останнього штурму Севастополя.

Віктор Король, доктор історичних наук

(Закінчення буде)