ВІЗЬМІТЬ ДЕСЯТИНУ!

Економіка підтримає будь-який єдиний податок, який буде адмініструватися автоматично. Однак такий підхід податківці не народять. Ці люди не можуть спиляти гілляку, на якій так зручно сидять. А де опозиція? Що вона собі думає?

Наївне запитання: навіщо податки? Незважаючи на свій двадцятирічний досвід підприємницької діяльності, я, звичайно, дилетант у податкових «науках». Адже коли є податкова академія, то має бути й велика податкова наука.

Недавно вичитав: «Податки — первинна умова існування й діяльності держави». Це ж треба — первинна! Мабуть, вся багатотисячна армія податківців у це свято вірить або, щонайменше, робить такий вигляд.

Більше того, вона такою вірою «отруює» душі студентів цієї академії, стверджуючи, що вони будуть займатися такою благородною і необхідною державі справою.

Податки у державі мають наступні функції.

1. Фіскальна: наповнення бюджету держави — безумовно, головна функція.

2. Регуляторна: розподіл і стимулювання — безумовно, корупційно-стимулююча.

3. Контрольна: це функція структур, а не самих податків — безумовно, репресивна.

Здається, задоволення державної машини від виконання цих функцій зменшується у зворотному порядку.

Контролюючи процес сплати податків згідно з буквою неоднозначних законів та інструкцій, влада має неабиякі можливості, аби «законно» тиснути на своїх нелояльних політичних та бізнесових конкурентів.

Розподіляючи і стимулюючи потоки податкових фінансів, чиновники отримують не менше задоволення і зиску.

А от наповнення бюджету — найбільш неприємна та нелегка справа, коли доводиться розставатися і з деякою частиною власних доходів.

При цьому влада любить «вдосконалювати» та «реформувати» податкову систему, чи, принаймні, говорити про це. Вершиною такого «реформування», є, звичайно, проект Податкового кодексу, до якого надійшло 5,5 тисячі правок.

До речі, опозиційний проект кодексу, автором якого є народний депутат від фракції НУНС Микола Катеринчук, теж не передбачав докорінних спрощень та покращень. А поправка мала б бути лише одна: «Відхилити».

Що на заміну? А хоча б біблійна «десятина», розвинута політиком Геннадієм Балашовим в ідею 10-відсоткового єдиного податку з прибутку. В кінці 1990 років цей задум жваво обговорювався у пресі. Не пригадую жодного розумного заперечення з боку маститих економістів. На жаль, влада проігнорувала цю ідею.

Звичайно ж, податок мав би бути, можливо, не 10%, а 15-20%, і не з прибутку, а з доходу. Головна ж «родзинка» ідеї — порядок адміністрування. Податок має автоматично списуватися з будь-якого платежу банком, який проводить платіж, та переводитися на казначейські рахунки. І все! Можливо, ще якийсь річний звіт.

Таким чином, податкова база автоматично розширюється та оптимізується: під оподаткування потрапляють всі платежі в офшори та переведення коштів у готівку — конвертуйте на здоров’я! Готівкові розрахунки необхідно мінімізувати, як в усьому світі, та доручити нагляд за адмініструванням податків у цій сфері поліції.

При такому адмініструванні бюджет наповнюватиметься гарантовано та майже автоматично, про бюджетний дефіцит можна буде забути.

Регуляторні функції податків можна при необхідності здійснювати шляхом різних відшкодувань, компенсацій чи трансферів. Репресивні функції контролю відпадають самі собою, що, звичайно, дуже не сподобається владі та тисячам податківців. Зате це вітатимуть мільйони промисловців та підприємців.

Абсолютно впевнений: реальна економіка підтримає будь-який розумний стабільний єдиний податок, який буде адмініструватися автоматично. Саме такий або схожий радикальний підхід і мав би запропонувати новий Податковий кодекс, але ж він не може народитися у податківців.

Люди, які щиро вважають податки «первинною умовою існування держави», природно, не можуть самі пиляти гілляку, на якій так зручно сидять.

Все більше дивують наші «опозиції» та їхні тіньові уряди. Де вони? Що роблять? Що собі думають? Невже і справді вони настільки бездарні?

Викладена тут ідея Балашова, звичайно, потребує доопрацювання, але сама вона дієва і перспективна. Такий інструмент має сприяти розвитку економіки, бо «первинною умовою» ефективного існування держави є вільна праця її громадян.

Уже бачу співчуваючі, глузливі, а іноді й злі погляди та усмішки. Як і ви, я все добре розумію: жити можна і так, але мені, наприклад, соромно.

Як відомо, економіка — це наука про інтереси у господарюванні. Переконаний: не можна інтереси тисяч податківців ставити вище за інтереси мільйонів промисловців та підприємців — людей, на яких справді тримається держава.

Олександр Гнєдаш,
аналітик УП