Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КОНЯ КУЮТЬ…

Почнемо з інформації, котру деякі українські ЗМІ чи то зопалу, чи то з надмірного почуття гумору подали під рубрикою «Культура». Луганські комуністи оголосили відкритий конкурс на написання нового тексту Гімну України. Саме тексту, бо музика пропонується стара — гімну УРСР.

Звісно, можна пожартувати, що полку «гімнярів» (безсмертний вислів письменника Степана Пушика) прибуло. Можна подискутувати з аргументацією ініціаторів заміни одного з головних символів незалежної держави. Приміром, заловити їх на брехні. Вони стверджують, що жодна держава, крім України і Польщі, не має у своїй головній пісні згадки про смерть. Товариство, зазирніть до «вікіпедії», де вивішено гімн панславістського руху «Гей, слов’яни!», що й досі є державним гімном в деяких країнах, зокрема в тій же Сербії. Цитуємо: «З нами Бог, а хто не з нами, той помре ганебно!»

Але дискутувати з нашими комуністами — то все одно, що гасити пожежу бензином. Собі дорожче! Тут справа не в дефініції розуміння сенсу державних чи національних символів. Тут, на наш погляд, ситуація складніша, ніж намагання купки параноїків зліпити бодай на власному городі такий собі маленький «есесесерчик», у якому вони особисто почувались комфортно і затишно. То набагато ширша тенденція, котра притаманна не лише Україні.

На превеликий жаль усі ми, особливо ті, кому за 30, виросли зі сталінської шинелі. А відтак у нас — від звичайного двірника і аж до-до-до… ну, ви самі розумієте — є одна спадкова вада: ще в середині 90-х хтось дотепно сформулював її як підсвідоме (чи свідоме) прагнення «вперед до назаду!». У дуже спрощеній версії це виглядає так: коли радянський народ нагодували розвиненим соціалізмом так, що він попер навіть через вуха, людям захтілося не просто свободи, а такої, як на Заході. Де 48 сортів самої лише вареної ковбаси можна купити у будь-яку пору доби, на кожному розі і — головне! — без черги. Відтак гасло «Вперед, до перемоги комунізму!» охоче замінили на «Вперед, до побудови капіталізму без черг і дефіцитів!». І саме в цьому була сутність усіх революцій у Східній Європі та Середній Азії на зламі 80-90-х рр. минулого століття.

Однак, невдовзі з’ясувалося, що отой клятий капіталізм вимагає від людини певних якостей, яким радянська сім’я і школа не навчила. Незабутній академік Микола Амосов ще на початку 80-х років навів безжалісну статистику: лише один із десяти радянських людей готовий жити по-людському в умовах ринкової економіки та класичної демократії. Решта ладні або жебрати, або помирати з голоду, чекаючи за звичкою, що держава прийде і щось їм дасть. Звісно, на халяву. Відтак маятник суспільних настроїв хитнувсь у зворотний бік, себто ліворуч.

І це, як ми вже зазначали, притаманно не лише Україні. Наші сусіди по колишньому Варшавському пакту вже по кілька разів міняли посеред переправи своїх «лівих» на «правих», а потім знову на «лівих». Але що характерно: ніхто з них не міняв при цьому державних гімнів. Поляки як співали 200 років «Єще Польська…» так і далі співають, а чехи хоч і розділилися зі словаками, але й надалі обожнюють «Мій рідний краю…» і співають його натхненно і незалежно від політичної орієнтації.

Так, можна без черги купити оту кляту ковбасу. Та що там ковбасу — автомобіль найпрестижнішої марки, суперстерео з домашнім кінотеатром, квартиру нарешті! Але це чомусь не втішає. І ви знаєте, чому. А головне — Європа виявилася «неправильною». Не тим раєм, як ми собі її уявляли за совкових часів. Вона насправді прагматична, раціональна, цинічна, самолюбива, нестерпна до всього, що зазіхає на її комфорт! А горезвісна європейська демократія часто-густо є джерелом безбідного життя для професійних пройдисвітів і хвацьких «меншин», що встановлюють таку диктатуру, якій і Сталін позаздрив би. Здається, першим це зрозумів Леонід Данилович. Можливо, саме за це ми влаштували йому Майдан. А пожитку? Тепер от лунають заклики до Антимайдану. Поки що переписують гімни і перейменовують вулиці. Але більшовики починали саме з цього. Громадянська війна була потому.

Допоможе? Ні! За великим рахунком навіть найзатятіші «нові ліві» не агітуватимуть за те, щоб закордонний паспорт видавали лише через комісії в парткомах, та й то виключно на строк поїздки, щоб водночас вимкнулись усі зарубіжні телеканали, а головне — з магазинів зник отой колишній дефіцит. Тож стовідсоткове повернення в минуле нереальне. А от щодо власного шляху до добробуту, то тут давно вже пора не лементувати, не заламувати руки і не відмінювати зопалу все, що було «до нас». А сісти всім разом і добряче подумати.

А щодо «гімнярів» — знаєте, як у народі кажуть? Коня кують, а жаба ногу підставляє.

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com