Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ВУВУЗЕЛА — це зброя

Як правило, наше вухо сприймає звуки, що мають частоту від 20 до 20 тисяч герц (коливань в секунду). Звуки, що мають меншу частоту, — інфразвуки, і звуки з більшою частотою — ультразвуки, ми не чуємо. Але якщо ми їх не чуємо, це ще не означає, що їх немає, або що вони на нас ніяк не впливають.

Існує величезна кіль­кість прямих свідчень дії інфразвуку на людину, та і на інших живих істот.

Адже ми, люди, є тілами, що коливаються з інфразвуковою частотою. Насправді, наші легені працюють з частотою 0,3-0,5 Гц, серце б’ється трохи частішим, з частотою близько 1 Гц, резонансна частота серця — 5-7 Гц. Резонансні частоти мозку, шлунку, печінки — 4-9 Гц.  Наш мозок коливається з декількома різними частотами, залежними від виду діяльності в даний момент. Наприклад, дельта-ритм сплячої людини — 0,3-4 Гц, а альфа-ритм безсонної людини — 9-13 Гц.  І якщо на мозок, що коливається, накладаються коливання дуже близької частоти, то відбувається збій роботи мозку, що може призвести навіть до галюцинацій.

Інфразвук може викликати у людей не тільки неприємні відчуття, але і численні зміни в центральній нервовій, серцево-судинній і дихальній системах, вестибулярному аналізаторі. Наприклад, звук з частотою 12 герц може викликати сильні напади морської хвороби і запаморочення.

Власне, а що таке морська хвороба, як не наша реакція на хитання з резонансною частотою?

Іноді виникає так званий страх невизначеності. Не звичайний страх, а стан незнаходження небезпеки, сила страху експоненціально зростає в часі і закінчується нервовим зривом. Інфразвук частотою 7-12 Гц і інтенсивністю 60-120 дБ викликає таку реакцію у 10 % випробовуваних. Можлива і інша реакція — заціпеніння, каталепсичний синдром. На тлі збудженого стану нервової системи чоловік легше піддається навіюванню.

Через те і посилюється панічний стан людей під час бомбардування або канонади.

Ще сильніший інфразвук може викликати міокардиальний синдром. Тони серця приглушаються, знижується сила і частота серцевих скорочень. Така дія характерна для інфразвуку інтенсивністю більше 150 дБ, да і то, якщо звучить достатньо довго, скажімо, не меншого 10 хвилин.

З проблеми інфразвукової дії виникло багато навколонаукових спекуляцій. Говорять, що якось в Австралії від дії інфразвуку, що генерується устаткуванням фабрики, загинули курчата на довколиш­ній фермі. Якщо гинуть курчата, то можуть гинути і люди? У численних статтях на цю тему безапеляційно затверджується, що так, можуть. Чи так?

Звукова дія характеризується двома параметрами: частотою і інтенсивністю. З частотою ми небагато розібралися, тепер спробуємо з’ясувати, якій інтенсивності повинен бути звук, щоб вплинути на людину.

Інтенсивність звуку вимірюється в децибелах (дБ). Дійсно небезпечні дії починаються з 120 дБ, що травмують, — з 130 дБ. Коливання такої потужності викликають дзвін у вухах, нудоту, погіршення зору, страх. Інфразвук сильніше 130 дБ порушує травлення і розумову діяльність, викликає сла­бкість, сліпоту і навіть паралізує. Сильніший інфра­звук можливо і зупинить серце... Але максимальні рівні низькочастотних акустичних коливань від промислових і транспортних джерел не перевищують 100-110 дБ. Навіть при русі потягу метрополітену в тунелі інтенсивність інфразвуку складає 104-105 дБ. Гуркіт інтенсивністю 130 дБ видає реактивний двигун, а звук 150 дБ порівняємо з дією ударної хвилі. Для безперервної генерації таких звуків потрібні справді величезні потужності. І робити інфразвукову гармату, щоб вбивати людей — нераціонально. Є ефективніші методи.

А ось впливати на психіку, залякувати, вселяти, зомбувати — це цілком реально. Тому вувузели, які широко застосовуються на стадіонах Африки є по-суті зброєю психологічного впливу на суперників. Потужність звуку цих метрових дудок, які заважають і гравцям, і телеглядачам — 124 дБ. Це небезпечний больовий поріг. Як FIFA випустила це з виду під час визначення місця проведення чемпіонату незрозуміло. ТОму не дивно, що підлітки, що прибули на стадіон у більшості сидять в навушниках. Як грати в такій безсистемній какафонії взагалі не зрозуміло, адже футболісти цілеспрямовано спілкуються між собою під час гри. Крім того ними словесно керують тренери, які моделюють гру і під час матчу. Через вувузели втрачаються і співи болільників, їх голосова підтримка, без чого неможливо уявити сучасний футбол.

Вувузелами африканці колись лякали бабуїнів під час полювання. Отже, людям здавна було відомо, що певні звукові частоти викликають відчуття страху і паніку, інші — зупиняють серце. Частота ж між 7 і 8 герцами взагалі надзвичайно небезпечна. Теоретично, такий, достатньо могутній, звук може розірвати внутрішні органи. Так чи інакше, наукових передумов для створення звукової зброї було предостатньо.

Одними з перших додумалися використовувати звук як зброю масового ураження росіяни. Ще в 1904 р. вони запропонували передавати по радіохвилях звуки могутніх вибухів. Доповідь з докладним описом нової методики була покладена на стіл царю. Микола II відкинув цю зброю як дуже небезпечну для людства.

Спроби створити «ієрихонські труби», здатні руйнувати міста, знищувати або хоч би деморалізувати солдатів супротивника, почалися під час Другої Світової і продовжуються досіль.

Таємні досліди зі звуком тривали давно. Ходили чутки про таємничий прилад Feraliminal Lycant­hropizer, який завдяки підібраним інфразвуковим частотам стимулював в людях тваринні рефлекси, сексуальне хвилювання, і примушував забути про умовності. Такий звуковий наркотик не набув поширення і перейшов у ранг міфа. Легенди стверджують, що дія машини не тільки викликала бурхливі оргії, але і послужила причиною насильсьтв і навіть вбивств. Доказів цій і безлічі подібних історій — немає. Як немає і доказів аявності інфразвукової зброї, що руйнувала будівлі на величезних площах і навіть фортеці. Зокрема історичні події навколо руйнування Ієрихона, під час облоги, трактувалися Біблією і деякими істориками як результат дії звукової зброї.

А перші реальні спроби створити інфразвукову зброю зробили німці під час Другої Світової.  У 1940 році вони задумали підкинути англійцям безліч спеціальних копій грамплатівок із записами популярних виконавців, але з добавкою інфразвуку. План полягав в тому, щоб викликати у слухачів сум’яття, відчуття страху і інші психічні розлади. Німецькі стратеги випустили з уваги, що ніякі програвачі тих років не могли б ці частоти відтворити. Отже, платівки англійці слухали без всякої паніки.

Успішнішими були досліди нацистських учених щодо дії інфразвуку на предмети.

Австрійський дослідник доктор Циппермейер створив «Ураганне знаряддя» (Whirlwind Cannon). Воно повинне було моделювати вихори за рахунок вибухів в камері згорання і напряму ударних хвиль через спеціальні наконечники. Вихори ці повинні були збивати літаки.

Експерименти з маленьким прототипом звукової гармати тривали і в подальшому. За деякими даними, звукові «постріли» руйнували споруди з дошок на відстані близько 200 метрів. Але повномасштабний зразок виявився безпорадним на полі бою.

Руйнівний ефект неможливо було відтворити на великому віддаленні від гармати і окрім обслуговуючого персоналу установки, ніхто від її дій не постраждав. Таку установку виявили союзники в Хиллерслебені у квітні 1945 року. Можливо, що невдалий проект німців під­штовхнув американців до власних досліджень в цій області. Але тут у США були і інші мотиви. На початку 1960-х NASA провело багато дослідів дії інфразвуку на людину. Необхідно було перевірити, як вплине на астронавтів низькочастотний гуркіт двигунів ракети. Колишній експерт «Росавіакосмоса», полковник у відставці, доктор наук В.Синякін розповів, що учені виявили, що низькі звукові частоти від 0 до 100 герц, при силі звуку до 155 дБ проводять коливання стінок грудної клітки, збивають дихання, викликають головний біль і кашель. Далі людина впадає у стан божевільного буйства, аж до летального результату. Потім ці дослідження забрали «під себе» відповідні органи.

Подальші дослідження показали, що частота 19 герц — резонансна для очних яблук, і саме вона здатна не тільки викликати розлад зору, але і галюцинації. Так інженер Вік Тенді з Ковентрі містифікував колег привидом в своїй лабораторії. Видіння супроводжувалися відчуттям незручності. Виявилося, що це ефект дії звукового випромінювача, настроєного на 18,9 герца. Тенді припустив, що «мисливці за привидами» могли б отримати вигоду з дослідження інфразвуку в часто відвідуваних примарами місцях. Тим паче, що інфразвук може діяти не тільки на зір, але і на психіку, а також ворушити волоски на шкірі, створюючи відчуття віяння холоду.

Інфразвук в старих замках може генеруватися коридорами і вікнами, якщо швидкості протягів в них і геометричні параметри приміщень співпадають потрібним чином.

Учені вважають також, що природний інфразвук може стимулювати агресію і підсилювати тривожність. Можливо, що це пояснює зв’язок зростання числа психозів в певних місцевостях з природними явищами, на зразок Містралю (у долині Рони) або Сіроко (у Цукрі). Адже вітри теж можуть бути джерелом інфразвуку. Тут доречно пригадати і інфразвукову гіпотезу розгадки таємниці Бермудського трикутника, згідно якої хвилі генерують інфразвук, що викликає безумство екіпажа або навіть смерть людей, що приводить до загибелі некерованого судна або появи легенд про «летючих голландців» — невідомо чому залишених командою.

Проте все це не означає, що інфразвукову зброю легко створити. Занадто швидко розсіваються в просторі низькочастотні звукові хвилі, дуже швидко втрачають вони енергію, і до того ж їх важко спрямувати у потрібне місце. Від дії такої зброї більше страждав б бойовий розрахунок, аніж ворожі солдати. Так, були повідомлення про створення звукових рушниць і своєрідних «лазерів». Але поки йдеться лише про ультразвук. Для інфразвуку таке завдання дуже складне.

Недавно учені припустили, що тигри використовують 18-герцеве ревіння безпосередньо перед нападом, щоб приголомшити жертву. Спокуса повторити природний патент в металі дуже велика, щоб не спробувати подібне з ворожим солдатом. Попри всі провали у минулому.

Перш ніж потрапити в мозок і далі в свідомість (про природу якого ніхто не має анінайменшого поняття) звукові хвилі трансформуються в електричні сигнали: коливання барабанної перетинки викликають вібрації механічної частини слухових рецепторів людини, а ті у свою чергу трансформуються в електричні імпульси слухових нейронів. Проте можливий і зворотний процес, коли певні групи нейронів (так звана зона Брока) починають вібрувати під дією зовнішнього електромагнітного імпульсу, порушуючи в структурах мозку ледве уловимі механічні коливання (звичайно це 3-4 резонансних частоти в діапазоні 2,0... 6,0 кГц). Проте наскільки б слабкими вони не були, ці коливання чудово уловлюються звуковловлюючими нейронами слухового нерва і чоловік як би чує «звук». Тобто ілюзію «звуку сирени» можна отримати за допомогою обробки мозку людини спеціально підібраними електромагнітними імпульсами. Тож давньогрецький міф про спробу зомбування моряків сиренами знаходить наукове підтвердження...

На цьому принципі засновані, зокрема, деякі види психотронної зброї електромагнітної природи. Про цю зброю учені почали говорити ще на початку 20-го століття, але незабаром тема була закрита. Наприклад, в середині 1960-х років американський журнал «Ньюсуїк» помістив на своїх сторінках звіт про медичне дослідження однієї жінки, що «чула» вібрації змінного струму в своїй квартирі. Упродовж кількох років вона скаржилася домовласникам на «шум, що здіймають сусіди», проте перевірки виявили, що шуму насправді не було. Жінку відправили до психіатрів, де її почали «лікувати», поки раптом цим не зацікавився один із співробітників Каліфорнійського університету К. Уїські. Дослідним шляхом було виявлено, що насправді жінка просто була незвичайно сенситивною людиною, здатною «чути» електромагнітні поля. Природно, Уїські тут же припустив, що потенційно «чути» електромагнітне поле здатна будь-яка людина. Інформація про цю подію згодом була строго засекречена. Очевидно її швидко прибрали до рук спейслужби. Дещо пізніше, в 1970-х роках минулого століття, до теми повернулися інші американські дослідники, низка експериментів довели, що дійсно люди здатні сприймати звукові повідомлення, що несуть радіохвилі. Вони придумали для них навіть спеціальний термін — «радіозвук». Дослідним шляхом було встановлено, що за сприйняття «радіозвуку» відповідають скроневі частини мозку, чутливість яких співставна з чутливістю могутнього радіоприймача — потрібно підібрати тільки відповідні частоти (425, 1310, 2982 мегагерц). Згідно відчуттям випробовуваних джерело звуку розташовується у них або безпосередньо в мозку, або «над головою», причому сприйняття радіозвуку краще в тихому, звукоізольованому приміщенні. А далі вже все в руках експериментатора: включити в голові випробовуваного «сирену», або «внутрішній голос».

Доречно зауважити, першими дослідниками радіозвуку (хоч і під іншим терміном) були професор Л. Васильев, що займався проблемою ще в 1926-му і один із співробітників Рентгенівського інституту Кримського народного комісаріату охорони здоров’я Б. Михайлівський, основні відкриття якого припали на 1935-й рік. Обидва учених, як і багато інших, були арештовані НКВД і подальша доля їх невідома.

Фізичні носії звуку (атмосфера) і радіозвуку («вакуум») різні, проте точка їх застосування (чутливі нейрони слухової кори головного мозку) швидше за все одна і та ж, до того ж відомий фізикам ефект модуляції (накладення одного сигналу на іншій) дозволяє комбінувати дії (звукове і електромагнітне), підсилюючи або маскуючи один одного. Сучасні ж засоби комунікації (телебачення, радіо, інтернет і мобільний зв’язок) відкривають справді страшні можливості для маніпуляцій величезними масами людей.

Прикладом цікавої комбінації звукових і електромагнітних дій, є осоружні (як правило) для сприйняття, але вельми нав’язливі мелодії, що з незрозумілих причин «застряють» в голові у радіослухача або телеглядача, який потім ненавмисно починає повторювати їх про себе. Психологи їх називають «звуковими черв’яками» або «інфекційними звуками», які використовуються для привертання уваги до чого-небудь, для розсіювання уваги перед чим-небудь або для збудження в нервовій системі невмотивованого роздратування. Прикладом таких «звукових черв’яків» є заставки деяких радіостанцій (наприклад «Відлуння Москви»), акустичний супровід рекламних блоків і так далі. Але це вже окрема тема.

За матеріалами інтернет-сайтів підготував
Андрій ГУСЄВ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com