Ідеологія Донбасу

Погляд на два десятиліття останньої української незалежності з донбасівської глибинки показує, що населення Донбасу є носієм світогляду, що не співпадає з умовами існування незалежної української держави. Які ж ці умови?

Я прихильник наступного визначення — умовами існування національної держави є: наявність титульного етносу, як носія генофонду нації і основи для формування єдиної політичної нації; національна мова, домінуюча де-факто також і в міжособовому спілкуванні, як носій і оберігач національного інформаційного простору; домінуюча єдина національна церква (теологічна доктрина), як основа моральності і гарант єдності нації; історична правда про минуле національної держави, що є предметом гордості нації і  що забезпечує національну самосвідомість; національна економічна модель, що дозволяє розвивати якнайповніше в кіль­кісному і якісному відношенні, як самобутні національні території, так і місцеві господарські устрої, здатна гарантувати як вільний розвиток особи, так і виконання функцій держави.

У вищевикладеному визначенні достатнє слово «національний» замінити на «український» і ми уникнемо двозначності і перейдемо безпосередньо до предмету розгляду.

Термін нація багато хто конкретизує — етнічна або політична. Я вважаю, що на сучасному рівні розвитку людства це розподіл не правомірний, тобто нація — вона нація і є, етнічно-політична. А якщо одна складової не вистачає, то і нації немає. І ще: згідно словнику Ожегова «мировоззрение»  і «идеология»  мають однакове значення — система поглядів. У цьому сенсі вони тут і уживаються.

Інформації про світогляд мешканців Донбасу достатньо: результати виборчих кампаній за останні два десятиліття; програми місцевих кандидатів; запити місцевого електорату; і особливо, стандартні набори виборчого популізму за які голосують виборці Донбасу, як квінтесенцію ідеології населення території визначену «методом проб і помилок».

Результатом донбасівської ідеології було десятирічне існування «червоного поясу» (коли біль­шість виборців голосували за компартію), потім майже 100% голосування за партію місцевої політичної і промислової еліти, що забезпечило домінування в українському політикумі радянського партгоспактиву, що плавно замінюється «комсольцями», що поважчали, і респектабельними шахраями.

Хтось може сказати, що не тільки Донбас забезпечив формування нинішнього політикуму і стан справ в Україні і аналогічна ідеологія може бути властиве і іншим територіям. Але я живу в донбасівському місті і тут маю можливість спостерігати, аналізувати і намагатися розібратися з тими суспільними процесами, які відбуваються навколо мене.

Отже, ідеологія населення Донбасу визначається наступними постулатами:

• несприйяняття національної (української) самоідентифікації: мовляв, ми колишній радянський народ і нас розділили на різні держави;
• ігнорування національної (українського) мови: мовляв, ми колишній радянський народ і розмовляємо мовою міжнаціонального спілкування — російською і знаходимося в інформаційному просторі сусідньої держави, врешті-решт, ми на заробітки до Москви їздимо;
• відсутність само­ідентифікації в національній (українській) церкві, переважання  постатеїстичного світогляду, що не припускає критичну самооцінку індивідуума на основі християнської моралі;
• збочене і неповне уявлення про національну (українську) історію, що забезпечує відсутність національної самосвідомості;
• ностальгія за соціалістичною економічною моделлю, негативне сприйняття приватної власності на засоби виробництва і землю, позитивне сприйняття соціальних програм для населення як результату високого оподаткування господарської діяльності;
• відсутність демократичної традиції, нездатність до самоорганізації населення і участі в місцевому самоврядуванні, тоталітарність мислення.

Дозволю собі стверджувати, що менше ніж 100 років тому ідеологія населення даної території була кардинально іншою. Мої твердження грунтуються на відомостях, отриманих з розповідей моїх бабусь і дідусів (народження 1901-1904 рр.), які проживали на даній території.

Ідеологія була така:

• Населення, в переважній більшості, українське, вважало себе українцями, і хоча знаходилося у складі Російської імперії, а пізніше, Радянській Росії,  відокремлювало себе від російської титульної нації, тобто мало чітку національну самоідентифікацію;
• Населення розмовляло українською мовою, що природно утримувало його в орбіті національного інформаційного простору. Ще до 1939 року всі школи в Кадіївці були українськими, а з наступного навчального року вже  вилучили українські під­ручники і завезли російською мовою. Так відбулася русифікація шкіл міста, без полеміки, ніхто нікого не питав. Батько мені розповідав, що  наряди на шахтах давалися українською мовою року аж до 1960-го. Відрізок часу від русифікації шкіл до витіснення української мови з виробничої сфери зайняв 20 років;
• Хоч і не було української помісної церкви, але населення мало в серці віру в Бога, що забезпечувало «моральный кодекс»  в поведінці і побуті (наприклад, наречені були цнотливими, що забезпечувало захист від ефекту телегонії при народженні дітей і народження здорового потомства; не було крадіжок — в обійстях не замикали дверей);
• Була жива національна історична пам’ять, оскільки передавалася з покоління в покоління, а не нав’язувалася в заідеологізованих учбових закладах;
• Ідеалом економічної моделі була наявність у власності землі або власної справи, оскільки таким чином забезпечувалася свобода особи і добробут сім’ї. Ніхто і поняття не мав про «общенародну» власність.

Сучасна ідеологія населення Донбасу перебуває в суперечності з умовами існування національної держави.

Діяльність представницького корпусу Донбасу (депутати всіх рівнів) за два десятиліття незалежності — лише підтверджує подані думки.

Зрозуміло, що така ідеологія — це державна ідеологія Радянського Союзу, яка, у свою чергу, є ідеологією комуністичної партії. У свою чергу комуністична ідеологія була орієнтована на специфічного носія — пролетаріат. Згідно словнику Ожегова «Пролетаризувати — позбавити засобів виробництва селян, дрібну буржуазію, перетворити на пролетарів». Згідно «Комуністичному маніфесту»  — «Пролетаріат не має ні власності, ні Батьківщини».  Отже з соціальною базою цієї ідеології, за станом на 1917 рік,  все зрозуміло: міський пролетаріат, безземельне селянство і люмпени — класика марксизму-ленінізму. Зараз соціальна база цієї ідеології включає ширший спектр — від олігарха до бомжа.

Будь-яка ідеологія повинна давати і конкретні результати, так би мовити, які можна «спробувати на дотик» . Тобто ідеологія суспільства, врешті-решт, і визначає якісні і кількісні показники цього суспільства. З кількісними нас знайомить статистична звітність Луганської і Донецької облдержадміністрацій. А я і візьму на себе сміливість перерахувати якісні показники донбасівського суспільства, розглядаючи їх в контексті викладених вище за частини 2-9:

• відсутній справедливий суд, прикладів — багато;
• діє прогресивне оподаткування, яке стримує приватну ініціативу і сприяє тіньовій економіці, обмежує свободу особи;
• стрижень держави — державні службовці і політичні діячі «зі здіб­ністю до рабського під­порядкування, зовсім не навчені мистецтву управління» ;
• відсутня національна християнська церква (та і ходить більшість в церкву у конктретних потребах — паски присвятити або дитя похрестити), в народі вихована неповага до Уряду і Президента, як національних інститутів;
• відсутнє громадянське суспільство — населення навіть не в змозі організувати суспільства співвласників багатоквартирних будинків, внаслідок чого, скажімо, 100-квартирний будинок при квартплаті в 50 грн., оплачує за рік Жеку 60 тис. грн (за 10 років — 600 тис. грн.), а ремонту житлового фонду не має, тобто зомбоване населення  добровільно віддає свої гроші ні за що, але палець об палець не ударить для поліпшення якості свого життя;
• у цьому ж контексті і причина безробіття — тисячами робітників відправляють в незаконні безкоштовні відпустки, а профспілки не діють, хоча робочі могли б переобрати керівників профспілок і примусити власників підприємств забезпечити і роботу і зарплату або відібрати підприємство (але для цього члени профспілки повинні перестати бути стадом);
• громадська думка приведена у стан повного розброду, бо є можливість висловлювати з усіх боків стільки суперечливих думок в перебігу такого тривалого часу, щоб народ остаточно втратив голову і дійшов висновку, що краще взагалі не мати ніякої думки в політичних питаннях;
• широке розповсюдження всіляких пороків;
• відсутність приватного товарного землеволодіння: немає достатнього  прошарку економічно незалежних людей;
• повна залежність життя і доль населення від роботи промислових під­приємств (а значить, від їх господарів);
• духовна примітив­ність і атеїстична приземленість населення (життя заради заробітку, розваг і сплати комунальних послуг);
• фізичне нездоров’я населення;
• повне безвір’я, щоб не було;
• в той же час легковір’я в питаннях легкої наживи («трасти»  і «піраміди»);
• відмова етнічних українців від рідної мови, даної Богом і закладеної в генах, веде до звиродніння нації (по суті, російськомовний українець — це ненормально);
• самоізоляція від європейської цивілізації (рух проти ЄС та НАТО).

Визнаючи той факт, що дана ідеологія знаходиться в інформаційному просторі Росії і де-факто створює російський анклав на де-юре українській території. Сучасна Росія всупереч довготривалим власним національним інтересам, продовжує грати відведену нею роль «знищувача національних релігій, урядів...»  і підтримує певну напругу.

Про те, що Росія проводить і внутрішню і зовнішню політику всупереч власним національним інтересам, говорить очевидний факт. Володіючи колосальними природними ресурсами, вона, за достатком населення, знаходиться на задвірках європейської цивілізації. Порівняйте тільки рівень життя росіян з рівнем життя у Польщі, Фінляндії, Прибалтиці. Фінни вийшли з імперії 90 років тому, то поляки — 25, а прибалти — 18. Їх добробут вищий, що довше у них триває незалежність!  Феодальні арабські князівства Персидської затоки, володіючи тільки нафтою (навіть води не мають), за 50 років підняли свій рівень життя до перших позицій в світі. Що ж Росія, володіючи всім, чим тільки можна володіти, платить шахтарям пенсії на рівні 100 доларів! Логічно припустити, що Росія з 1917 року і до теперішнього часу — домінує на євроазійському просторі не як національний політичний проект, а як продовження і розвиток певної «світової революційної змови» . Тобто працює не на себе, а використовується певними міжнародними центрами для підтримки напруги.

Ідеологія Донбасу перебуває під впливом цієї глобальної ролі нашого північного сусіди. Цей район випадає з європейського християнського інформаційного простору. Понад те, система, спущена зверху, вже оволоділа свідомістю простих людей і приводиться в дію ними самими.

Тобто тут не йдеться про свободу вибору і про відповідальність за своє життя і долю, з метою  максимальної самореалізації. Але ж повнота життя розкривається тільки в умовах свободи! Людині властиво прагнення до свободи, відчуття особистої гідності, нехай навіть егоїстичні інтереси. Ці особливості людини поширюються і на «колективне Я», на головну форму колективної ідентифікації — націю.

Ось цій суті християнства позбавлена ідеологія Донбасу і носії цієї ідеології не самореалізуються. Як результат, у людей спотворено саме поняття сенсу життя.

Очевидно, існуюча ідеологія Донбасу забезпечує досягнення суспільством нижньої точки падіння соціально-економічного стану, після досягнення якої повинні початися вимушені зміни світогляду і зміна якісних показників буття.

На мій погляд, свобода вибору і самовідповідальність кожної окремої людини залежить від неї самої.

Ну, наприклад, свобода в комунальній реформі почне виявлятися шляхом формування суспільств співвласників багатоквартирних будинків, як початкової стадії реформи економіки і створення органів самоорганізації населення, як реального народовладдя замість влади рад. Якщо ці процеси підуть, це і буде показником того, що нижча точка падіння пройдена.

Ці процеси визначать :

• як реального власника житлового фонду і землі громади, так і участь населення в ухваленні рішень;
• запрацює новий капітал, який зараз поглинається «чорними дірками»  Жеківської системи;
• з’явиться принципово новий ринок комунальних послуг, нові суб’єкти економічних відносин а значить і нові робочі місця;
• висуватимуться активісти з народу для ротації влади на місцевому рівні; а далі вже наступить черга переформатувати державу.

Ігор Орел, Громадська організація «Вибір» м.Стаханов
(Лист подано зі скороченнями)