Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЖИТИ, ЩОБ ТВОРИТИ

Олексій Іванюк не так рано, як би хотілося, прилучився до цеху вишуканих майстрів пензля. Хоча малювати починав ще змалечку, вважаючи, що вже тоді, як він каже, в ньому прокинувся художник від народу. Після школи — військова служба в місті Грозному, де малював не лише військову агітацію, а й для душі. Після армії працював на ливарно-механічному заводі, але тільки-но з’являлася віль­на хвилина, брався за олівець і фарби. Юнака помітив начальник художньо-оформлювальної майстерні і запросив працювати художником.

Це звучало, проте до майстерності ще було далеко, як до сонця, каже він, усміхаючись. А я не буду тут (всієї газетної площі номера не вистачить) переповідати, які колізії буття довелося пережити Іванюкові, щоб стати спра­вжнім художником.

Таки став — дякуючи Богові й своїм старанням.

До того ж, захопившись гончарством, нині Олексій більше малює, ніби надолужує втрачений колись час, бере участь у Всеукраїнських виставках і міжнародних вернісажах (Болгарія, США), влаштовує одна за одною персональні виставки (Полтава — Київ).

Сергій з дружиною Оксаною — активні учасники багатьох мистецьких заходів, зокрема пленеру «Літні зустрічі в садибі Марчука», результатом якого постала цікава виставка в залах Національного музею Тараса Шевченка в Києві під назвою «Феномен українського села»; у полтавському пленері «Гоголівськими місцями» та ін.

Знаковими стали нещодавні виставки Олексія в художньому салоні Полтави та «Мистецькому курені» в столиці, а також персональна виставка у Українському фонді культури. Прикметно, що родинну творчість Іванюків примножують сини — художник-кераміст Ігор і живописець Олексій-молодший.

Сюжети творів Олексія Іванюка-старшого прості та зрозумілі: смарагдові луки, тихі сільські вулички та дворища, хати під соломою, річечка або ставок — відчувається запах дитинства, тієї первозданної краси природи, що закарбувалася у пам’яті мистця навіки.

Олексій Іванюк продовжує кращі традиції українських художників-пейжажистів, зокрема, Сергія Васильківського, Миколи Глущенка, Сергія Шишка, Василя Забашти й інших знаних і шанованих митців. Його широкий і вільний пластозний мазок виявляє руку вправного живописця, котрий вибудовує простір картини на тонких співвідношеннях кольорів, згармонізованих у певному колориті.

Про це свідчить і щойно видрукуваний фотоальбом у серії «Художники Полтавщини». З нього ми й презентуємо деякі роботи Олексія Іванюка читачам «Персоналу плюс».

УДАЙ

За мотивами картини Олексія Іванюка
Не береги — вербова врода,
де човен човника гука,
і тихо хлюпає в городи
одвік преніжна ця ріка.

А ще ховається у лозах,
щоб не зурочили бува.
Мов юнка світла — втіха
й сльози — любові зроджує слова.

Олександр Кавуненко

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com