ІЛЮЗІЯ СТАБІЛЬНОСТІ

Перед початком війни у 1940 році мій батько возив «Люксторпедою» міністра оборони Тимошенка з генералами, що перевіряли готовність військ СРСР до війни з Німеччиною. Від батька уже багато років потому дізнався багато цікавого — того, що не пишуть у книжках. Отоді й зрозумів, що два хижаки — гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР — готувалися до небаченого протистояння заздалегідь. Спочатку Сталін хотів руками Рейху прибрати інших конкурентів і пер в Німеччину за безцінь ешелони з зерном і стратегічною сировиною, а Німеччина не заважала діям СРСР на Сході і у війні із Фінляндією. Такий собі європолітичний пас’янс... Гітлер переграв вусаня вчисту: в 1941 році німці повністю окупували Україну. Дехто думав, що його визволили. Даремно. Коричневі почали пропаганду, спрямовану на зтравлювання народів. Ширили міфи: євреї і цигани це народи, котрі живуть грабунком українців і поляків. Під цей галас почали євреїв зганяти в гетто, а потім знищувати. Пам’ятаю, як у нашу хату вночі з простріленим плечем прийшов сусід єврей Бенць (його живим присипали землею), як мати перев’язувала йому рану і з сестрою відвела у сусіднє с. Довгоноси, не зважаючи на смертельну загрозу сім’ї. І що прикро, — що у цій бійні, за дослідженнями Браяна Марк Грігга, у німецькій армії було 150 тис. євреїв.

Згодом фашисти взялися нищити населення тюрмами, розстрілами і створенням ворожнечі між етнічно близькими українцями і поляками. Останні напередодні трагічного 1939 немало зробили своєю пихою і дискримінаційною політикою, аби перетворити українців на ворогів. До цієї ганебної справи більш активно долучилися спецгрупи НКВС, які убивали поляків і палили маєтки від виглядом вояків УПА і убивали, топили людей у колодязях, палили навіть цілі села під виглядом вояків Армії Крайової. Цим добилися ворожнечі такого рівня, що УПА і Армія Крайова почали воювати між собою. Ворожнеча охопила навіть змішані родини. Люди як звірі кидалися одне на одного. Ця варварська робота цинічно завершилась операцією «Вісла». Поляків з України насильно переселили до Польщі, а українців з Польщі в Україну. Яка ж це була трагедія для людей: залишити хату, подвір’я, господарство — все те, що було близьким тобі і твоїм пращурам. А далі всіх українців чекало переселення у Сибір за таємним наказом Жукова і Берії за № 0078 від 22.06.44 р. Тільки завдяки безкомпромісній борні УПА цей план не здійснили, бо злякалися всеукраїнського повстання і реакції колишніх союзників.

Щоб збагнути глибину розбурханої спецслужбами ворожнечі між українцями і поляками, опишу тільки одне із жахіть, що спіткало нас в цей час. В березні 1944 року Ковель, після запеклих боїв, був оточений. Наша вулиця за один день переходила із рук в руки декілька разів. Убиті валялись через 10 — 20 м. Потім наказ — за темноти покинути домівки тому, що німці наступають з-під Бреста на прорив кільця, казали, що завтра буде пекло. Мама із 11-місячною сестричкою на руках, я 13-літній, сестра — 12 років і брат — 5 років з клунками рушили в біженці, здригаючись від вигляду мертвих. І яка доля! В с.Люблинець зустрічаємо Бенця у вій­ськовій формі. Він розповідає солдатам, що завдяки нашій матері він живий і попросив їх поділитися з нами хлібом, американською «тушонкою» і цукром з НЗ. Вони пішли на Ковель, а ми, обминаючи польські села через декілька днів змарнілі і голодні дістались хутора Люблятин. Мати наказала: якщо господарі говоритимуть польською, то нам усім слід теж розмовляти тільки польською. Коли ми спали у сінях на підлозі, зайшли повстанці Армії Крайової. Коли запитали хто то спить, господиня сказала, що полька з дітьми із Ковеля. Ранком почались пологи у доньки господині Ванди. Мама допомагала. Під вечір наварили картоплі і тут брат попросив картоплі українською. Господиня стала злою, викрикнула: «То ви українці?!» і пішла з хати. Ванда почала умовляти маму щоб збирала дітей і тікала на с. Ворону ровом, бо її мати пішла за поль­ськими бойовиками, щоб нас знищити, як убили її чоловіка-українця і 9-річного сина. Ванда збожеволіла, після війни ходила по місту й шукала своїх убитих дітей.

Чорну справу робили не тільки політики, одурманені імперським чадом, а й запроданці різних націй, що наживалися на крові і грабунку. Є і вина народів, що допустили до влади пройдисвітів, піддалися обіцянкам про «світле майбутнє».

Один хижак у 1945 році капітулював. Керманичі за злочини були повішені, розстріляні, інші кінчали життя в тюрмах чи під чужими іменами, як пацюки, чекаючи розплати, тому, що політик з імперськими амбіціями — це поєднання злодійкуватого грабіжника і бандита у великому масштабі. Адже діє Космічний Закон Бумеранга — усе повертається підсиленим до свого початку. Зробив добро — воно повертається до людей підсиленим добром, зробив зло — воно повертається до тебе або дітей твоїх підсиленим злом!

Після перемоги багатьох солдатів і офіцерів Сталін загнав в ГУЛАГ, щоб не розносили правду про нормальне життя людей в Європі. СРСР кидав і наших хлопців на смерть і каліцтво на Кубу, Корею, В’єтнам, Афганістан, Сирію, і народні гроші — комуністичним партіям, щоб сіяли смуту. І що? Правда жила за межами СРСР і він розвалився без зайвих зітхань, попри 12 мільйонний загін КПРС. Учені з АН СРСР передбачали розпад СРСР в 1974-75 рр. з загибеллю в братовбивчій війні до 12 млн. чоловік. Розтягнувся розпад завдяки тюменській нафті, котру кинули на зовнішній ринок за безцінь.

Росія воювала у своїй історії 635 років, завоювала 22 млн. кв. км території, а результат: відставання на 80-100 років від цивілізованого світу, злидні, каліки і кожна шоста жінка без чоловіка. Тільки українців, за даними політолога В. Трембицького, в період між 1654 -1914 рр. загинуло в імперських війнах біля 15 млн. чоловік, а за період з 1918 по 1946 роки голодоморами, ГУЛАГом і війнами знищено понад 29 млн. українців. Якщо народ хоче увійти в склад імперії, то до такого повороту треба готуватися, бо імперії не можуть існувати без жертвоприношень. Відомий всьому світові вчений-соціолог дисидент П.Сорокін свій російській щоденник закінчив словами: «Жорстокість, ненависть і несправедливість не можуть і ніколи не зуміють створити нічого вічного ні в інтелектуальному, ні в моральному, ні в матеріальному сенсах».     

Отже, потрібно вчитися у Швеції, Фінляндії і Японії, де зрозуміли, що загарбанням чужих земель наживеш тільки ворога і всю енергію направили на створення заможного демократичного життя. Сьогодні тіль­ки нерозумна людина бу­де віддавати життя за імперські інтереси, застосовувати чи давати команду застосувати зброю проти народу в чужих інтересах. Віддавати життя можна тільки за родину і Батьківщину. Принагідно згадати І. Клейнера, що писав: «Націоналізм, що позбавлений шовінізму, расизму є ніщо інше як патріотизм, природний стан для кожної нормальної людини». Любити і шанувати родину, Батьківщину, поважати інших значить бути націоналістом, патріотом своєї держави, значить бути справжньою людиною. У нас же навмисно змішують такі поняття, як націоналізм і шовінізм, перетворивши перше на лайку.

При розвалі СРСР, дякувати Богу, прогноз сибірських учених не відбувся. В Румунії Чаушеску і його прибічники за вироком Народного трибуналу були розстріляні, багатьох було розстріляно і посаджено у тюрми в Болгарії і інших країнах соцтабору. Але процес триває. Якщо аналізувати соціально-економічний стан, то Україна нині дуже далека від толерантності заможних країн ЄС. Чудовий грунт для ворожих спецслужб. Тільки і всього: роздмухуй багаття, перекручуй, фальсифікуй, бреши межи очі. Здається деструктив давно взяв гору над здоровим глуздом і розсудливістю. Замість розбудови з сусідами справжніх добросусідських відносин, на засадах Гельсінських угод, допустили можливість темним силам розпалювати міжнаціональну ворожнечу так, як це робили у 40-х роках. Сьогодні колотять суспільство наданням російській мові статусу другої державної. Хоч, за опитування, більшість населення вже давно прийняла українську мову і вона поступово прижилася навіть в російськомовних регіонах. В усякому разі їй тут давно не дивуються, а навіть охоче підтримують у спілкуванні. Може, підвищення престижу української мови не дає спокою ворогам держави? Адже державна мова — категорія економічна, вона забезпечує зростання добробуту громадян і злагоди у суспільстві і повинна бути одна в державі, це не протирічить знанню людиною інших мов. Це підказав народам Бог — все інше від лукавого, і це повинен знати кожний справжній християнин. Нагадаю, що громадянства Ізраїлю не отримаєш, будь хоч двічі євреєм, поки не вивчиш іврит.

В Україні 1199 російськомовних шкіл на утримані держави, чого немає ні в одній країні світу, у книгарнях до 90% російськомовних видань. А що зробила на своїй території Росія для українців? Варто б новій владі спитати про це, а не роздмухувати міф про «суцільну українізацію». Якщо В.Янукович людина діла, то нехай примусить президента Росії відкрити з десяток українських шкіл на Кубані, або в Уренгої. Кому потрібно, щоб українці усюди почувалися як у гетто?!

Нині твориться супротив відновленню історичної правди по відношенню до українських звитяжців С.Бандери та Р. Шухевича, паплюжать усі незалежницькі українські військові рухи. Дивно, що це підтримують місцеві шовіністи. Вони не розуміють, що принижують мільйони людей, для яких ці провідники позаяк були і є героями. За вказівкою з-за кордону призначають на міністерські посади українофобів, що розпалювали міжнаціональну ворожнечу в багатотисячних виданнях. Хіба такі особи можуть виконати передвиборні обіцянки Президента В.Януковича про об’єднання українського суспільства і створення політичної стабільності? Останні закулісні домовленості з РФ про базування ЧРФ, а також т.зв. ратифікація угоди в парламенті, демонструють повне нехтування урядом і президентом громадської думки, опінії парламенту, опозиції. Якщо ситуація в економіці була справді такою трагічною, що вимагала подовження оренди бази в Севастополі, то чому президент не виступив з розлогою заявою на телебаченні, не запропонував широкого обговорення у парламенті цієї проблеми? Сказав би так: «Зрозумійте мене, люди, щоб не потонути, треба віддати частину суверенітету...» А як все брутально було зроблено. Нас знову принизили.

Звернімо увагу на слова президента Чехії В.Гавела: «Суспільство — це загадковий багатоликий звір із прихованими можливостями, і вкрай необачно вірити тій личині, яку воно має наразі, і вважати, що це його єдине, справжнє обличчя. Ніхто з нас не знає, які можливості причаїлися в думках людей».

Щоб повернути повагу людей до влади, потрібно не тихою сапою лобіювати бізнес спонсорів партії і не вішати борги на шию населення, а запровадити верховенство права, поставити на чільне місце право людини бути заможним, захищеним. На жаль, останні тенденції поки що не дають нам надії. Хоча у влади завжди є можливість змінитися...

Юрій ЖУК, 
доктор тех. наук