Конституції Орлика – 300 років

«Він знехтував всім, що було йому найдо­рожчого на світі, знех­тував і самим життям — аби піднести, свою віт­чизну і визволити її з московського ярма...»

Ці слова, сказані про нашо­го земляка Івана Мазепу, на­лежать людині, ім’я якої три­валий час замовчувалось в радянській історичній науці. Гетьман — емігрант Пилип Орлик продовжив справу Іва­на Мазепи, присвятив їй все своє лиття. Пилип Орлик по­сідає особливе місце серед ук­раїнських гетьманів. Як по­слідовний борець за ідею не­залежності України і автор незвичайної угоди гетьмана з козаками, яка в історії діста­ла назву першої Конституції Української держави.

В особі Пилипа Орлика бу­ли поєднані ідеї, які сьогодні набувають актуальності — по­будови незалежної та демо­кратичної Української держа­ви.

По-різному можна оцінювати спосіб, яким Орлик сподівав­ся досягти своєї мети, який полягав в утворенні військо­вої коаліції «західноєвропей­ських держав проти Росії, з допомогою якої можна було б визволити Україну. Оціню­ючи спроби Виговського, Ма­зепи та інших гетьманів ство­рити незалежну державу, він прийшов до висновку, що влас­ними силами українському на­роду не під силу було здобути незалежність. І тому Орлик був глибоко переконаний, що без чужоземної допомоги Ук­раїні не визволитися з-під Ро­сійської імперії ні за його ча­су, в період більшої національ­ної свідомості, ні тим більше, в майбутньому, коли Москва остаточно вб’є національну сві­домість в українському наро­ді, зрусифікує його дощенту.

Так, по-різному можна ста­витись до питання про визво­лення України міжнародним шляхом, особливо оцінюючи його з сучасних позицій. Але як показує історичний досвід, можливо, в той період він міг би стати реальністю для Ук­раїни. Тим більше, що при­клади визволення інших дер­жав також підтверджують це. Міжнародним шляхом при­йшли до самостійності Болга­рія, Сербія, Румунія та інші держави. Та і в наш час спо­сіб міжнародної дипломатич­ної допомоги відіграв велике значення в світовому житті. Не без дипломатичної міжна­родної допомоги здобули свою незалежність республіки При­балтики, в тому числі і Україна.

Після смерті Мазепи, на про­тивагу ставленику Петра — гетьману Івану Скоропадсько­му, виникає питання вибору нового гетьмана. 5 квітня 1710 року в Бендерах на альтерна­тивній основі гетьманом було вибрано Пилипа Орлика. Ця подія пов’язана також з при­йняттям першої Конституції України «Акти і Конституція прав і вольностей Запорізько­го війська — 16 квітня 1710 р.».

Конституція складається з вступу та 16 статей. У всту­пі були викладені причини, чо­му Україна розриває з Мос­ковщиною: «Коли український народ визволився з-під поль­ського панування, він, як рів­ний до рівного, прилучився до Московщини, заключивши з нею угоду, котрою мали регу­лювати відносини двох само­стійних держав. Однак не так склалося, як жадалось. Вже зараз, після смерті блажен­ної пам’яті Богдана Хмель­ницького, Московщина вияви­ла справжні свої заміри, про­буючи, різними приводами на­кинути на «народ віль­ний, ко­зацький» невільниче ярмо. Це підкорення чим далі ставало все жорсткішим. Зрештою, ко­ли Московщина зібралась на­віть саме ім’я українське зітерти з лиця землі, тоді з метою відновлення старих прав та вольностей України Мазепа пішов на союз зі Швецією».

В перших статтях говори­ться, що після визволення Ук­раїни з «невільного ярма Мос­ковського» гетьман має і по­винен визнати православну ві­ру за пануючу.

Далі йдеться про кордони України і внутрішній устрій. Кордон між Польщею, примі­ром, повинен проходити по р. Случ. Україна визнається самостійною і ні від кого не залежною державою.

Коли буде укладений мир з Московщиною, російський цар повинен буде повернути всіх полонених українців і компенсувати всі збитки й шкоди, котрі наробило на Вкраїні московське військо.

Запорізькому Низовому вій­ську повертаються давні осе­лі — Трахтемирів, Кодак, Кенеберда, Переволочна, землі над Ворсклою і форти, побу­довані Москвою, будуть знесені.

Щодо внутрішнього устрою Української держави, то він має базуватись на демокра­тичних засадах. В зв’язку з тим, що під впливам москов­ських самодержців україн­ські гетьмани перейняли дух деспотизму, узаконили собі право, «так хочу, так повелі­ваю». Всі поточні справи гетьман повинен вирішувати разом з Радою генеральної старшини, виборними полков­никами і сотниками, розумни­ми радниками з кожного пол­ку та послами від Запорізь­кої Січі.

Генеральна Рада повинна була збиратися тричі на рік: Різдво, Великдень і Покрову. Між радами управлятиме гетьман з генеральною стар­шиною. Генеральна старшина повинна шанувати свого вож­дя, але коли у вчинках геть­мана буде вбачено що-небудь: «противного правам і вольностям військовим вредительного і отчизні некорисного», тоді старшина повинна зроби­ти йому догану.

Справи про кривду гетьма­нові та провини старшини су­дить не гетьман, а генераль­ний суд.

Державний скарб за Кон­ституцією П. Орлика відділя­ється від гетьманського і передається в підпорядкування генерального підскарбія, яко­му підлягають полкові під­скарбії. Генеральний та пол­кові підскарбії вибираються.

Всі урядовці повинні вибира­тись вільними голосами.

Козацькі вдови і осиротілі козацькі діти звільняються від всяких податків.

Після визволення окрема ко­місія повинна була провести ревізію державних земель, яки­ми користується старшина, а також переглянути повинності. За Києвом та іншими містами залишаються всі їх вольності.

В кінці договору (ст. 16) йдеться про те, що гетьман повинен дбати про сиріт та неімущих людей.

Хоч і не вдалось Україні жити на основі Конституції Пилипа Орлика, вона є яскравим свідченням давніх демократичних традицій українського народу, суспільно-політична думка якого створила не тільки першу в Європі, а й першу в світі Конституцію, яка випередила Конституцію США на 77 років (прийнята 17 ве­ресня 1787 р.).

І знову ми плекаємо надію, що нова Конституція України вбере в себе все те краще, що було створено українським на­родом за його багатовікову, багатостраждальну історію, в тому числі й окремі положен­ня Конституції Пилипа Ор­лика.

Григорій КУРИЛЕНКО,
докторант МАУП