ТИЖНІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Кожний православний християнин повинен відчувати свою нерозривну причетність до Церкви з усім багатством її багатовікового літургійного досвіду. У богослужбовому житті Церкви церковні свята, період Великого Посту й інші святкові дні сприймаються як явище нового досвіду релігійного буття і відновлення людського духу, як реальність передчуття нових життєвих основ існування людини в єдності з Богом. Богослужіння Церкви адресоване в першу чергу православній громадськості. Це не таємне схоластичне богослов’я, не моралізаторство, це плід життя з Богом через Євхаристію — Причастя Святих Тіла і Крові Христа Спасителя.

Якщо сучасна людина хоче познайомитися з віровченням Православ’я, їй потрібно лише узяти і уважно проаналізувати добове, недільне і річне коло богослужіння Церкви і церковні свята. Православна Церква надає виняткового значення церковному богослужінню як молитовному пізнанню догматичних істин християнства. Lex orandi lex est credendi («Закон молитви є законом віри») — на цих словах, як на фундаменті духовного життя розвивається богословська думка. Більше того, богослужіння Церкви є щоденною духовною школою Богопізнання. Кожна церковна служба, кожне молитовне звернення до Бога може стати для нас зустріччю з Творцем і дотиком до повноти справжнього Буття. Особлива любов християнина до таїнств Церкви, до богослужіння, церковної поезії, іконографії актуалізує усі богословські моменти Православ’я.

Краса і урочистість богослужіння складаються не в зовнішніх обрядових моментах церковного життя, а в явищі богословського змісту, справжньої Христової Істини. Саме цим пояснюється наша увага до періоду Великого Посту. Кожнен тиждень Великого Посту несе у собі подвійний зміст: історичне і богословське наповнення.

Так, у першу неділю Великого Посту Церква святкує Торжество Православ’я (21 лютого), згадуючи подолання історичного явища іконоборства у 843 році в Константинополі та повернення вшанування ікон, як живого свідчення втілення Бога у людську природу і освячення матеріального світу. Захист ікон був захистом віри у втілення Христа, оскільки іконоборство було однією із форм заперечення реальності історичної події втілення Бога. Християнська ікона за своїм значенням є богослов’ям у фарбах. Що у Святому Письмі та у житіях святих зображено за допомогою друкованих літер, те на іконі зображене за допомогою різних фарб. Для православних християн ікона не є ідолом, що підміняє собою невидимого Бога. Ікона — це символ і знак присутності Живого Бога «тут і зараз»: у Церкві, у нашому домі, а відтак, і у нашому реальному житті.

Другій тиждень Великого Посту (28 лютого) присвячений пам’яті святителя Григорія Палами, який підкреслював реальну можливість пізнання Бога не через абстрактні філософські роздуми, а через явлення реальної енергії благодаті Святого Духа (Фаворське нетварне світло) усьому людству у досвіді духовного життя. І в цьому та прірва, яка лежить між Одкровенням Божим і усіма досягненнями світської філософської та психологічної думки: Бог філософів залишається абстрактною інтелектуальною формулою, неживим філософським поняттям, тоді як Бог Новозавітного Одкровення — живий, близький й особистісний. Він не лише відкривається очам релігійної віри і чистого серця, Христос Сам Себе дає усьому людству у Таїнстві Євхаристії.

Третього тижня Великого Посту Хрестопоклонну (7 березня) Церква вшановує Хрест Христа Спасителя не як ганебне знаряддя вбивства, а як реальну животворчу силу Творця Всесвіту, як прапор перемоги над смертю, зневірою та відчаєм. Сила Хреста — це знищення сили та влади демонів і сатанинської навали. Православна Церква вірує, що у святому хресті присутня енергія Христа, і тому християни не тільки зображають хрест і розміщують у храмах, квартирах, офісах нарівні з іконами, вони також носять хрест на грудях, хрестяться хресним знаменням, благословляють хрестом одне одного.

Четвертий тиждень Великого Посту (14 березня) присвячений пам’яті преподобного Івана Лествичника, який написав богословські твори, присвячені духовній боротьбі, християнському аскетизму та подвижництву. Саме актуальність духовного, а не лише тілесного подвигу набирає особливої ваги у період Великого Посту — духовно-морального сходження до вершин Воскресіння та оновлення серця, розуму і душі. Піст не може бути голодомором. Бо голодує і хвора людина на діабет та захворювання шлунку, і східні йоги, і ув’язнена людина, і навіть просто жебрак. Ніде у службах Великого Посту не мовиться лише про піст виключно тілесний. Навпаки підкреслюється: «Постимося, браття, тілесно, постимося і духовно». Піст тільки тоді має релігійний зміст, коли він поєднується з богослужінням, молитвами, богословськими роздумами, читанням Святого Письма та книг святих отців.

П’ятого тижня Великого Посту (21 березня) Православна Церква вшановує преподобну Марію Єгипетську. В житті цієї святої християнство бачить не лише ідею аскетизму, але й найдосконаліший його приклад. Спогад про її життя під час Посту має додати бадьорості і натхнення усім православним християнам у їх духовній боротьбі на шляху Богопізнання.

Роль богослужіння Православної Церкви полягає не в тому, щоб нав’язати людському розуму певну догматичну чи канонічну істину, яку людина без зустручі Бога в своєму серці не здатна збагнути. А в тому, щоб дати людству можливість жити і зростати у Духові Святому, Який наповнює буття християнина силою та радістю. Важливо щоб людина, торкаючись церковного життя, зуміла сприйняти і пережити досвід святих апостолів та святих, які жили та спілкувалися з Живим Богом, а не будували своє житя на фундаменті філософських спекуляцій та маніпулятивних ідеологій.

Саме тому від початку свого існування Церква використовувала всі можливі засоби, щоб вберегти церковне буття від небезпеки перетворення на абстрактну інтелектуальну систему метафізики чи кодекс правил, заборон й обмежень. Сучасний світ, ігноруючи молитовний і богослужбовий досвід християнства, руйнує досвід спасіння, що його безпосередньо переживає Церква. У сучасних поглядах на релігію Христос, на жаль, постає лише як проповідник моралі, або як абстрактна «езотерична» ідея безплотного Бога. В обох поглядах немає повноти богословського пізнання. Православна Церква, виступаючи проти цих недовершених та хибних поглядів, прагне зберегти вчення, що Христос Спаситель — це Боголюдина та Живий Творець Всесвіту, Який і сьогодні спасає увесь світ, кожну людину.