Політична кастрація

Можливо, це збіг обставин. Але саме напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні президент Польщі ввів у дію закон, що забороняє пропаганду і маніфестування комуністичної символіки в його країні. Конкретно — вийшов на вулицю з червоним прапором або навіть значком із зображенням тов. Леніна або Дзержинського — два роки відсидки!

А в Україні цього дня урочисто під дбайливою охороною міліцейського спецназу відкрили… відреставрований пам’ятник Леніну у Києві. А ось це не збіг. Це свідома акція, образно кажучи, плювок в обличчя не тільки всім жертвам Голодомору і мільйонам їхніх нащадків, а й незалежній демократичній Україні. Більшого блюзнірства годі було й вигадати.

Малоросійські комуністи не просто тріумфували. Як свідчить кореспондент УНІАН, двох добродіїв, які намагалися активно висловити свій протест проти цієї ганебної акції, прихильники лівої ідеї «перетворили на криваве місиво». Міліція не втручалася. Вона об’явилася вже тоді, коли жертв комуняцького самосуду треба було терміново відправляти до лікарні. Та замість цього їх спочатку повезли у райвідділ… оформлювати кримінальну справу проти них самих. А чого дивуватися? Адже один із заступників (і не останній) Міністра внутрішніх справ України — комуніст, призначений за квотою «червоної фракції» у Верховній Раді.

Але найганебніше не це, а те, що жоден із провідних політиків, котрі позиціонують себе як демократів, впритул не побачив шабашу червоних відьом і відьмаків на кістках мільйонів жертв Голодомору та інших більшовицьких репресій. У них, бачите, вибори! Хоча ні, один із тих, хто несе пряму відповідальність за подібні антинародні, антидержавні акції, таки покарав горезвісного київського мера, бо саме з мерської канцелярії вийшов дозвіл на вищезгаданий шабаш. Покарав страшно — не поздоровив з днем народження!

Та повернемося до справ польських. Водночас із законом про заборону пропаганди комуністичної символіки президент Качиньський підписав закон про запровадження хімічної кастрації як обов’язкового додаткового і, що головне, довічного покарання засудженим за педофілію, незалежно від того, який строк вони одержали. Це викликало схвальну підтримку польського суспільства, вихованого у масі своїй на принципах християнської моралі.

В Україні ідея про «обмеження злочинної дієздатності» педофілів, на жаль, перетворилась у чергову передвиборну страшилку. Бо цій звироднілій публіці в Україні й надалі фактично нічого не загрожує. Максимальне покарання — 5 років ОБМЕЖЕННЯ волі, себто — банальна підписка про невиїзд. Ну доведеться високопоставленому педофілу кілька років замість Таїланду і Мальдівів відпочивати у Форосі. Як правило — до наступної амністії. Днями навіть Перша особа держави визнала, що відповідну статтю в Кримінальному Кодексі України писали педофіли. Але далі визнання справа не йде. Більше того — єдине резонансне слідство по злочину цього типу ОФІЦІЙНО відклали на «після виборів». Погортайте на дозвіллі процесуальний кодекс: немає там такої підстави. І не було. Але ж бачите — що, у нас педофіл на педофілі сидить і педофілом поганяє? Хотілося б помилитися.

До певної міри аналогом польського закону про хімічну кастрацію можна вважати рішення Верховної Ради щодо заборони родинних кланів у державних органах. Рішення саме по собі мудре. І на часі. Бо крім олігархічних кланів в економіці ми спостерігаємо — і то масово — клани, кланчики і кланцюсики на всіх рівнях адміністративних структур. Колись серед чиновників царської Росії побутував цинічний жарт: ви мені дайте горобчика казенним коштом утримувати, а я біля нього і родину прогодую, і діткам вищу освіту дам. Часи пройшли, апетити зросли. На додачу до вищої освіти дітки покровителів горобчиків одержують усе — від наворочених іномарок до депутатських мандатів.

Останнє повідомлення з хроніки минулого тижня: «Розкішні іномарки студентів-мажорів стали причиною постійних транспортних заторів біля Інституту міжнародних відносин Київського Університету на вулиці Мельникова». Доїздилися!

В.Н.