Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

РЖИЩІВСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Скиньмо його, іродового сина! Нехай знає, що громада — великий чоловік…

(Іван Нечуй-Левицький, з повісті «Микола Джеря»)

 

Саме рентгеном влади просвічуються найтемніші плями душі.

(Олесь Воля, із книги «Піраміда духу»)

 

У місті до влади прийшли нині ті, що не так давно стріляли недопалки, а зараз роз’їжджають на «лексусах».

(З почутого у Ржищеві)

 

Чому упала скіфська баба

…Приїхавши до Ржищева, я здійснив невелику мандрівку центром цього прадавнього українського містечка, де майже одразу стрівся мені своєрідний музей просто неба. Тут -середохрестя Трипільської культури, й зримі образи тієї далекої, аж ніби маревної, доби дивляться на тебе. Збуджують уяву, хвилюють небуденними відчуттями. Вражають. А слідом за бентегою од усвідомлення тієї давньої пори, що ніби дихала поруч, — несподіванка: скіфська баба, котра з музейного постамента впала на асфальт. Можливо, од вітрів часу, а може, хтось із необачних перехожих вирішив зіпертися на неї. Всяке у житті буває.

«Ну, і на кого ти тепер схожа? — з гіркою усмішкою подумки звертався я до невдатливої баби. — І скільки лежиш тут, бідолашна?»

Напевно, спостерігши мою цікавість, спинився поруч випадковий перехожий-ржищівчанин.

— Їм зараз не до цього, — кивнув на лежачий експонат. — Дбають тільки про те, як би позалишатися в своїх кріслах. Будь-що. А ті крісла вже захиталися під ними. Чули про зібрання в будівельному технікумі? Сьогодні будемо знімати.

— Кого? — мимоволі вихопилося в мене, адже на ті збори я й приїхав.

— Мера та його… — тут співрозмовник зробив паузу, — не команду, а вибачте — банду.

Мені враз уявилося не зовсім безхмарне продовження цього погожого ранку. Запитав, чи передували зборам спроби порозумітися, зрештою, чи писала про це преса.

 — Знаю, що конфлікт триває давно, — відказав мій співрозмовник.

— А в чому його суть?

Хотілося ще до зборів довідатися про найголовніше, до того ж від людини незнайомої мені, а отже, неупередженої.

— Подробиць не знаю. А з того, що доводилося чути від знайомих і шанованих мною людей, то… — співрозмовник на хвильку замовк, ніби розмірковуючи, як точніше висловити свою думку. — Тільки-но до влади прийшов цей пан, дерибан розпочався з перших хвилин. Але наша міська газета про це не пише. Вона розповідає про успіхи нинішньої влади й критикує колишню…

Прізвище «цього пана» мій співрозмовник назвав уже в наступній фразі, воно ж фігурувало у відкритому листі керівників під­приємств та установ Ржищева з приводу ситуації, що склалася в місті, звучало затим у численних виступах на зборах: Ремез, міський голова.

 

Втрачений шанс

Віктора Анатолійовича, міського голову, а також депутатів міськради, у коридорі будівельного технікуму, де реєструвалися учасники зборів, я не побачив. Очевидно, владовці не вважали за потрібне використати таку нагоду порозумітися з тими, хто їх обирав.

Нагоду, як з’ясувалось, не першу й не унікальну.

— Впродовж останніх двох років, — зазначив у своєму вступному слові до зборів директор технікуму Іван Різниченко, — я неодноразово запрошував і голову міськради, й депутатів на зустріч з нашими людьми. А що вони відповідали?.. Відповідали: хто ви там дуже такі, їдьте сюди, тут говоритимемо. А коли я приїжджав на земельну комісію в міськраду, то ледве не виштовхували в спину. Ідіть. Ідіть куди хочете, ми вашу думку знаємо…

Іван Васильович називає факти, ситуації, імена чиновників, обурюється бездушним, а часом — просто жорстоким ставленням до громади й трудового колективу будівельного технікуму, який він очолює.

— Та хто кому, врешті, служить?!. — обурюється.

Й справді: часто у такому соціокультурному феномені, як влада, все виявляється поставленим з ніг на голову. Недарма кажуть, що вона відгороджує людину від природного життя. Покликана служити людям, проте часто паразитує на їхній довірі. Якщо друге зашкалює, то уривається терпець, і, за висловом Різниченка, сухі дрова, що тліли давно, врешті, спалахують.

Протестом.

«Голова краде наші гроші, а ми мовчимо», — ще в дев’ятнадцятому столітті мовив класик української літератури Іван Нечуй-Левицький устами свого героя Миколи Джері. Час минув, а людська натура змінилась? Та в усі часи, скажете ви, не вічно триває пора, коли думаєш, що все воно якось перетреться, перемнеться і так минеться.

Врешті з’являється новочасний і завважмо — реальний, а не літературний, Микола Джеря. Бо на його очах, використовуючи юридичну казуїстику й прогалини в законодавстві, нинішнє чиновне панство «краде» 206 гектарів землі, що належить технікумові, де Різниченко працює директором уже впродовж багатьох років.

Ласий шматок, що в око впав мерові й депутатам. І владного чиновництва, котре не так давно пересіло з возів на «лексуси», не зупиняє навіть протест прокурора. «Для них це так, Фільчина грамота», — хвилюючись, каже з трибуни зборів Іван Семенович. І яке, мовляв, для них діло, що це — основне джерело надходження коштів, необхідних для існування технікуму.

 

«За зраду не прощають…»

То що: нехай загине, «упаде», як та скіфська баба у центрі Ржищева, і цей навчальний заклад, один із найстаріших і найвідоміших у будівельній галузі?

Так і виходить — за логікою «батьків міста» й подій, які розгорнулися навколо Ржищівського будівельного технікуму.

А прикро. Бо скільки вже істинно справжніх цінностей людського життя — моральних і матеріальних — пішло в небуття. Немало — за ці вісімнадцять років української незалежності, коли, здавалось, уже ніхто й ніщо не може завадити берегти й примножувати паростки нового, які роблять честь тому чи іншому краю на вітчизняних теренах. А втім, що казати: навіть такий могутній колись економічний потенціал України розтринькали. І хто це здійснював? Звісно ж, не ті, хто створював його десятиліттями, ціною зусиль багатьох поколінь…

І що? Втрачаємо державу, дедалі частіше озираємося на інших, на чергові гранти, які невідомо де зникають. Хоча й відомо. Бо тим, що при владі — добре. Існує така лиховісна властивість її, і не лише місцевої: ні за що не відповідати.

Навіть найдорожче в людських взаєминах часто відкидається нею як непотріб. Такі, наприклад, святі й світлі почуття, як товариськість, дружба. У нашому випадку — колись майже, або й без «майже», — дружні взаємини Різниченка з нинішнім мером, котрий, сказати б, виріс із технікумівської шинелі.

— Ти ж маєш право вето, Вітю, — так, ніби й не з трибуни, звертався до Ремеза Різниченко. — Ще не пізно…

Він і зараз, у залі, де зібралися понад двісті працівників технікуму, не полишав надії, що прокинеться в Ремезові те, що колись єднало їх, коли вони працювали пліч-о-пліч. (Один, Іван Різниченко, був тоді заступником директора з господарської частини, а інший, Віктор Ремез, — завідуючий майстернею). Нагадував епізоди, як непросто розбудовували колись навчальне господарство, де й нинішній мер грав не останню скрипку.

— Ми разом йшли, створювали навчасну базу. Ти, як ніхто, знаєш, що я три роки гумових чобіт не знімав! — казав Різниченко. Апелював до почуттів. Совістив:

— Вітю, якщо ти з людьми, з громадою, то в тебе є шанс сказати: я помилився. За помилки друзів прощають, за зраду — ніколи…

Проте які тут сантименти? «Вітя», тепер Ржищівський міський голова Віктор Анатолійович Ремез, здавалось, незворушно сидів за столом президії зборів.

А до мікрофона один за одним підходили ржищівчани, мовили про щоразу нові факти бездіяльності й зловживань мера та керованої ним команди.

Втім, чи керованої? Мовив же і Різниченко, й затим виступаючі, що мер став жертвою, своєрідним заложником своїх депутатів.

Пряма мова:

— Тебе підломив під себе отой десяток депутатів, і на 99 відсотків у цьому пререконаний не лише я, а й чимало присутніх у цьому залі.

Здавалось би, ще одна можливість порозумітися з громадою, але міський голова не почув цього душевного імпульсу назустріч йому. Чи зробив вигляд, що не почув.

 

Була б то Ялта

на Дніпрі…

Директор Ржищівського БТІ Анатолій Зубков
з-поміж іншого навів також чимало фактів зловживань депутатами від «більшості» при розподілу земельних ділянок під приватну власність. Ці та інші по­дібні дії, наголосив він, призвели до втрати довіри виборців до міської ради та голови міста зокрема.

— Я корінний ржищівчанин, — шанобливо звертався до громади Анатолій Олексійович, — 60 років прожив на цій благословенній і рідній мені землі. Боляче тепер дивитися на те, як занепало наше місто. І, переконаний, не тільки мені. А причина цього, на мій погляд, в тому, що в депутати потрапили люди випадкові, які не вболівають за долю Ржищева. Якби до міськради обиралися, як раніше, за мажоритарним принципом, то вони б навряд чи опинились у депутатській залі.

Я хотів би, щоб наше місто на Дніпрі було чистим, охайним, красивим, і щоб ним можна було пишатися. Бо коли говориш, що ти живеш коло Дніпра, то чимало хто по-доброму заздрить тобі. Кажуть із захватом: «Та це ж там маленька Ялта!»

Можливо, але ця Ялта така забрьохана. Наприклад, місто Буча має такий самий статус, як і Ржищів. Але вона за три роки, навіть за два, завдяки новій команді мера та депутатам, зробилася ну просто райським містечком. А чому у нас так не можна зробити?..

 

«Хтось когось

не почув…»

Своє слово в обговоренні відкритого листа мовив також директор ТОВ «Порто-флот» О. Є. Овсієнко. Він розповів, зокрема, про те, що його підприємство, хоч і перебуває на міському терені, але в бюджет Ржищева гроші не перераховує. Бо депутати від «більшості» не надають погодження на розробку проекту добування річкового піску для потреб підприємства. Його доводиться брати за п’ять кілометрів від Ржищева, а тому кошти в місто не надходять. А надходять натомість до бюджету Кагарлицького району.

Директор фермерського господарства М.В. Біляков розповів про блокування міською владою роботи його підприємства. Водночас повідомив громаду про факти передачі земельної ділянки під посіви вівса міською радою одному з приватних підприємств. При цьому ніякого договору оренди (близько 70 га) не існує. А відтак і в бюджет міста не поступає ні копійки.

Заводові «Радіатор-2006» необхідно було тільки погодити проект для прокладання лінії електропередач 10 кВТ до підприємства та виділення в тимчасове користування землі для будівництва кабельної траси. І що? Штучно заблоковано депутатами «більшості». А міський голова, технічно грамотна людина, навіть пальцем не поворухнув, щоб вирішити це питання. Мало того, в інтерв’ю газеті «Ржищів», коментуючи ситуацію, назвав його «дуже важким». Хоча, на думку громади, воно не варте виїденого яйця. Відтак завод другий рік не може нарощувати потужності. А отже, створювати нові робочі місця, збільшувати надходження до міського бюджету коштів, так необхідних для розвитку міста.

Керівники навчальних закладів міста В. О. Матвієнко, В. О. Гордієнко також навели факти порушень законодавства України міською владою. Як і попередні виступаючі, вони зазначили, що під­тримують вимогу щодо дострокового припинення повноважень депутатів міської ради та міського голови. Ця ж думка звучала і в слові багатьох інших виступаючих, її ж записано в рішенні, майже одностайно прийнятому учасниками зібрання.

Понад дві години тривали збори, більше десятка представників громади мали можливість висловити своє бачення й оцінку міської влади. Не переконаний, що громада, сказавши багато з того, що вона думає про владу, відчула полегкість. Більше того, ризикну стверджувати, що справедливо критикувати владу важче й відповідальніше, ніж бути поганим владовцем: критик бореться, щоб влада стала кращою; владовець же ані про що інше не піклується, аби лише якнайдовше протриматися в керівному кріслі.

Цього, власне, й не приховував міський голова, коли вийшов перед очі громади.

- Я розумію, що ви хочете знімати депутатський корпус, знімати мене, — сказав Ремез. — Це ваше право. Але ні я, ні, наскільки я знаю, депутатський корпус не хоче складати повноваження просто так. Ми підемо по судах, і що ви виграєте?

— Здається тут хтось когось не почув, — поглянувши на Ремеза, відреагував на це Різниченко.

А коли збори закінчилися, Ремез підійшов до мене і сказав, що рада керівників підприємств і установ міста, яка ініціювала збори, не зареєстрована. А отже, мовляв, рішення їх нелігітимне.

На що Анатолій Зубков резонно зауважив, що це якраз міськрада мала зробити одразу з моменту подання, але так і не зробила.

Отже, протистояння триватиме. І про перебіг цього досить жорсткого і принципового — з боку Ржищівської громади — протистояння маємо намір розповісти на шпальтах газети.

Олександр Даринець,

Ржищів Київської області

 

Рішення загальних зборів представників громади міста Ржищева, а також мешканців вулиці Воровського та трудового колективу Ржищівського будівельного технікуму.

Заслухавши інформацію щодо змісту відкритого листа та виступи щодо діяльності міської ради та міського голови, ми, учасники зборів, вирішили:

1. Підтримати вимоги, вказані у відкритому листі щодо дострокового припинення повноважень депутатів міської ради та міського голови.

2. Направити голові Верховної ради України, голові облдержадміністрації, голові обласної ради листи з проханням вивчити стан справ у місті, перевірити факти зловживань міською владою та вжиття необхідних заходів.

3. Головам політичних партій, депутати від яких представлені у Ржищівській міській раді, направити листи щодо діяльності цих депутатів та реагування на їх діяльність як таку, що дискредитує відповідну політичну силу в очах виборців.

4. Запропонувати керівникам підприємств та установ м. Ржишева провести збори колективів, де обговорити відкритий лист керівників підприємств та установ міста щодо діяльності депутатів міської ради та міського голови.

5. Запропонувати депутатам міської ради та голові міста добровільно скласти повноваження як такими, що втратили довіру громади.

6. В разі відмови від добровільного складання повноважень депутатами міської ради та міським головою з метою унеможливлення розбазарювання земельних ресурсів та занепаду міста залишаємо за собою право діяти в межах чинного законодавства, в тому числі блокування роботи органів міського управління.

7. Затвердити список ініціативної групи з питання проведення референдуму щодо дострокового припинення повноважень депутатів міської ради, міського голови та збору підписів на підтримку проведення референдуму.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com