Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

До булави треба голови

Шкода, що добряче призабута давня українська народна мудрість, винесена в заголовок коментарю. Будь-яка влада — від голови сільради і до Гаранта Конституції — вимагає, перш за все, розуму. Від того, хто цією владою обтяжений. І ще невідомо, де буває важче щодо інтелектуального напруження: у Києві на вулиці Банковій чи у маленьких Великих Колодах, П’ятихатках і Зачепилівках.

На жаль, замість влади часто-густо маємо глум над цим серйозним поняттям. Свіжий приклад: один із «незалежних» кандидатів у президенти, котрий рекламує себе як вселенського рятувальника і галактичного упорядника, днями одержав, що характерно, публічно недвозначний презент. А саме — живописне полотно під промовистою назвою «Петербурзькі сучки». Даруйте, але так в оригіналі. Той, хто знає політичні уподобання ощасливленого претендента на булаву, зрозуміє, що це навіть не натяк, а плювок межи очі. Особливо образливий тим, що цю картину вручили не в національно усвідомленому Гусятині, а в люмпенізованому і зросійщеному обласному центрі Придніпров’я.

Як повідомляє прес-служба згаданого політика, презент був із вдячністю прийнятий. А це ще раз доводить, що з почуттям смаку, а якщо ширше — здорового глузду у певної частини української еліти не все гаразд.

Ще одна народна мудрість: коня кують, а жаба ногу підставляє. На вельми розкрученому українському Інтернет-сайті штатна «обзірателька» довго і нудно захищає російську мову від… а до речі, від чого? У нас що — в місцях громадського користування за російське слово дають, вибачайте, в гризло? Чи на російську книгу і періодику існує заборона на взірець горезвісних «Емських указів»? Чи бідні батьки мусять вчити своїх чад рідній їм російській мові вдома, пошепки і при вимкненому світлі?

Не будемо далі повторювати відомі аргументи, бо у пані «обзірательки», здається, не вистачає сірих клітинок аби не лупати головою в мур, який вона сама ж і звела. Ми лише спробуємо внести свіжий акцент у цю, чесно кажучи, вже заяложену проблему.

Отже, кожна мова, яка є для конкретного громадянина держави рідною, має право на захист. І російська, звісно, теж. Та дозвольте запитати, пані і панове, яку, власне, російську мову активно наміряються захищати певні політики та їхні піарщики? Класичну російську літературну мову Тургенєва, Льва Толстого, Буніна? Але ж, вибачайте, цією мовою володіють і послуговуються у кращому разі кільканадцять фахівців кафедр російської філології кількох українських вузів. Так, ця мова потребує захисту. Але передусім в Росії, де з екранів ОРТ щодня лунає «в этой связИ» і т.ін.

Чи може йдеться про горезвісний колоніальний суржик, уособленням якого є майже міфологічна фігура Заслуженої працівниці залізничного транспорту СРСР тов. В.Сердючки? Навряд!

Як зазначив нещодавно в радіоінтерв’ю один із найкращих в Україні науковців-стилістів Анатолій Пономарів, те, що у нас називається «російською мовою», є насправді її південно-західним або ж «малоросійським» діалектом. Це справді унікальне культурологічне явище, що потребує вивчення, збереження і державної підтримки. Саме на цьому діалекті написані художні твори, що стали класичними для світової літератури — від «Малоросійських повістей» Гоголя до романів Булгакова і новел Бабеля. Власне представники саме цієї письменницької школи у першій половині ХХ століття фактично обновили класичну російську літературну мову.

Не будемо розвивати далі цей постулат. Зазначимо лише, що політизація такої складної і тонкої проблеми ставить під загрозу саме існування української версії російської мови. Приклади — поряд. У боротьбі з політичним русинством як одним із проявів сепаратизму, здається, остаточно загинув унікальний русинський діалект української мови. І це тоді, коли в італійському Трієсті, де цим діалектом послуговувалася недавно невеличка, на кільканадцять тисяч община нащадків переселенців з Закарпатської України, й досі існує відповідна кафедра у місцевому університеті, а малесеньке гроно русинських літераторів має потужну державну підтримку. Тож, як казав один із відомих політиків ХХ століття, «залишимо педагогіку педагогам». А мовну проблему — лінгвістам. Слово честі, буде краще!

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com