Як реформувати суспільство

Науковий переклад з грецької і французької мов слово «демократія» означає владу народу, активну і рівноправну участь всіх громадян в управлінні діяльністю державних ор­ганів влади всіх рівнів, передбачає однакове для всіх право не тільки обирати, а й бути обраними до влади.

Сьогоднішня ж наша демократія звужена лише до надання можливості кожному громадянину голосувати на виборах. Вона не гарантує кожній достойній, але не багатій людині, яка не входить в клани, потрапити у виборчі пар­тійні списки та бюлетені, а відтак у владу. Вся система виборів влаштована так, що ми змушені обирати не кращих із кращих представників народу, а менше зло із варіантів, запропонованих правлячими кланами.

Конкретний громадянин чи партія, будь вони найкращими, ніколи не оберуться, якщо не мають значних коштів і не входять в кланову обойму. Відомі і розцінки за кожне місце у виборчих списках, а також за посади у всіх гілках влади. Затрачені кошти потім «відбиваються» багаторазово через механізм корупції.

Навіщо ж тоді говорити про наявність демократії в державі? При таких абсурдних обставинах логічно було б відмінити вибори взагалі. Простіше, менш затратно і вигідніше для держави повернути забуту манархічну практику продажу владних посад на аукціонах. Виручені кошти йшли б в бюджет країни, а не в кишені «слуг» народу!

Очевидно, що корупція сягнула захмарних політичних висот, це робить неможливим її викорінення і на нижчих поверхах суспільства. Варто кланам «протягти» у Верховну Раду і Кабмін своїх людей, як весь народ України, правоохоронна система, всі низові структури держави і суспільства, включаючи органи місцевого самоврядування, стають повністю залежними від них і не можуть протистояти їх призначенцям.

Ворогом демократії і соціальної справедливості є узурпація ними права підбору і розстановки кадрів державної служби. Набір держслужбовців, хоча і ведеться формально конкурсним способом, але фактично все вирішують кланові, родинні і корупційні зв’язки. Користуючись недоліками прийнятого «під себе» Закону України «Про державну службу», клани «садять» на посади тільки своїх, як правило, малопридатних для роботи людей, і не допускають сторонніх, якими б достойниками вони не були. Керуючись власними інтересами, клани не зважають, що розвиток держави і суспільства в най­більшій мірі залежить від ефективності підбору і роз­становки кадрів. Їм байдуже, що всяка несправедливість у вирішенні кадрових питань створює соціальну напругу, викликає у недооцінених обурення, відчай, апатію і бажання емігрувати.

Отже, найстрашніше для демократії, народу і найкраще для кланів — те, що останні одержали кадровий механізм необмеженої корупційної влади, що дозволяє в умовах залежності від них Президента, Верховної Ради, Кабміну, партій, судів і ЗМІ вирішувати будь-які питання в будь-яких інстанціях на власну користь.

Нечувано корупційна, могутня влада кланів, відсутність реальної демократії в державі і партіях стали можливими тому, що сьогодні олігархічні клани надають партіям кошти на фінансування їх діяльності, на вибори. А хто платить, той замовляє музику. Потім олігархи через владний механізм забирають з державної казни, тобто з народу, набагато більше, ніж дали. Тому дешевше і ефективніше фінансувати парламентські партії з державної казни, без посередників-олігархів, як це робиться, наприклад, в Німеччині. Це буде коштувати в кінцевому підсумку набагато дешевше для суспільства, дозволить звільнитися від диктату кланів, демократизувати як самі партії, так і суспільство в цілому, перемогти корупцію.

Сьогодні за пропор­ційної системи виборів із закритими списками лідер партії, як потяг, може шляхом відповідного формування виборчих партійних списків провести в депутати небезпечних, відразливих для виборців і, взагалі, нікчемних, непридатних для владної діяльності людей. Лише тому, що во­ни є партійними інвесторами, чиїмось родичами, друзями. Такі «народні обранці» особисто не відповідають перед виборцями, не звітуються за свою ді­яль­ність, їх не можна від­кликати навіть теоретично.

Оптимальною є система пропорційних виборів з відкритими списками, яка поєднує переваги пропорційної і мажоритарної системи виборів депута­тів. Партії виставляють і підтримують найбільш ефе­ктивних своїх членів-кандитатів в депутати в кожному мажоритарному виборчому окрузі. Вибор­ці оцінюють конкуруючі між собою передвиборні програми, обіцянки, авторитет, результати попередньої діяльності пар­тій і їх конкретних представників та наділяють мандатами народної довіри найбільш достойних.

Обрані таким чином депутати проходять подвійне (партійне і електоральне) сито контролю на авторитет, довіру і професійну придатність, а отже, заслуговують повноцінного демократичного, а не імперативного мандату. Їх місце в партії і парламенті визначається не рішенням лідера партії, фракції, а кількістю набраних в окрузі голосів виборців. Вони підзвітні виборцям на округах, створюють в парламенті партійні фракції і коаліції, які формують Уряд та опозицію, чим досягається структуризація, а значить, ефективність, командна робота парламенту, відповідальність перед виборцями партій і окремих депутатів за свою діяльність.

Подібна система формування парламенту є в розвинутих демократичних країнах, наприклад в Англії. Оскільки теорією і світовою практикою доведено, що вибори і формування влади повинні здійснюватися на партійній основі, то забезпечити і демократичне право кожного громадянина бути обраним у вла­ду, і якісний склад вла­дних структур можна лише за умови демократизації самих партій. Кожен пар­тієць згідно статуту повинен мати гарантоване право на самовисування і чесну конкурентну боро­ть­бу за входження в ке­рівні партійні органи, за крісло керівника партії, за місце у виборчих списках від партій, що є в усіх демократичних державах світу. Без цього не було б особистого успіху у Рузвельта, Черчілля, Тетчер, Обами... Без демократичного конкурентне середовище партії неминуче гинуть, про що свідчить історія КПРС.

Вважаю, що всі діючі партії і їх статути потрібно перереєструвати, оскільки вони претендують на управління державою, яка законодавчо задекларувала себе демократичною. Без справжньої партійної демократії не може бути, навіть теоретично, справжньої державної демократії і суспільного прогресу.

Очевидно, що виникне гостра необхідність в об’єк­тивній оцінці кадрів після проведення справжньої демократизації партій, влади і суспільства в цілому.

Слід зауважити, що ще до прийняття вищевикладеної нової системи виборів і демократизації пар­тій необхідно вже сьогодні, у важкий перехідний період, невідкладно обмежити термін депутатства і президентства однією каденцією підряд. Цим кладеться край приватизації влади окремими кланами та особами, змусить до конструктивної спів­праці всіх гілок влади та окремих обранців під загрозою дострокового припинення їх повноважень без права наступного їх обрання. Одночасно такий захід розширить можливість інших осіб і партій потрапити до влади і позитивно проявити себе там.

Досвід виборчих кампаній в Україні неспростовно свідчить про неефе­ктивність технології їх проведення. Вона не міс­тить захисту від участі у виборах некваліфікованих претендентів. Законних під­став для відмови у реєстрації таких горе-кандидатів на обрання на найвищі державні посади немає і вони успішно цим користуються. Хоч як ди­в­но, але колишнього судимого згідно закону не можна взяти в солдати (немає довіри, оскільки доросла людина не змінює свою суть), а на посаду Президента такий громадянин претендувати може.

Проходженню у владу недостойних кандидатів сприяє також відсутність вимог на рівні Закону України до змісту передвиборчих програм. Як наслі­док, вони не містять під­твер­джених обов’язковими власними розрахунками і, бажано, незалежними експертами програмних обіцянок, які б переконливо свідчили про мо­ж­ли­вість задекларованих позитивних змін в задоволенні найважливіших, перш за все потреб виборців: забезпечення роботою, зарплатою, житлом, комунальними послугами, транспортом, охороною здоров’я, освітою то­що.

Величезним недоліком є неможливість дострокового відкликання обраних недолугих «слуг» народу, від­сутність будь-якої їх відповідальності (політичної, економічної, кримінальної) за обман виборців, злодійство, корупцію, некомпетентність тощо.

Зробити свій вибір виборцям ускладнює від­сутність серйозного порівняльного аналізу обіцянок претендентів, а також шоу-бізнесовий, пропагандистський і тривалий характер проведення виборчої кампанії. Не випадково більшість основних телевізійних каналів знаходяться у власності олігархічних кланів.

В таких умовах гарантується «зірковість», а отже, перемога у виборах не кращому з кращих професіоналів, які мало говорять, зате добре працюють, а імпозантним пустодзвонам. А головне, хто спроможний оплатити тривалу роботу великої команди помічників, численних публікацій, зустрічей з виборцями тощо.

Зазначимо і такий важливий недолік, як незахищеність від фальсифікацій результатів виборів. Сталінський при­нцип «не важливо, як голосують, важливо, як рахують» реалізувався безліч раз, і не тільки в нас.

Давно назріла необ­хід­ність позбавитися недо­лі­ків діючих виборчих процедур шляхом:

— державного фінансування виборчої компанії кожного кандидата в міні­мально необхідних розмірах. Якщо є дефіцит державних коштів, то фі­нан­сування слід надавати па­рламентським партіям, ін­шим — за жеребкуванням;

— надання дозволу тільки фізичним особам-громадянам України вносити через банківську систему власні кошти у виборчий фонд будь-якого кандидата, обмеживши одноразовий внесок незначною сумою (наприклад, 100 грн.). Надходження цих коштів і їх використання підлягає суворому контролю з боку від­повідних виборчих комісій і громадськості;

— максимального обмеження до технологічно можливого, однакового для кожного кандидата, рівня вартості і терміну проведення виборчої компанії, часу виступів кандидатів і політичної реклами на телебаченні;

— введення обов’язкових кваліфікаційних та медичних вимог до учасників виборчих перегонів і формалізованих процедур перевірки кандидатів щодо цих вимог;

— введення стандартної і обов’язкової для всіх кандидатів головної частини їх передвиборної програми, номенклатура і зміст показників якої чітко і всебічно відображають основні інтереси виборців, а кількісні характеристики передвиборних обіцянок — ступінь і етапність їх задоволення. Скласти задля зручності аналізу виборцями зведену оціночну таблицю обіцянок претендентів з усіх зазначених вище показників обов’язкової стандартної частини їх програм;

— забезпечення друку і доведення до виборчих дільниць вищевказаних програм, зведеної оціночної таблиці та автобіографій кандидатів за державний кошт, що буде базою для порівняльної об’єк­­­тивної оцінки конкуруючих кандидатів на ста­дії передвиборчої гонки і результатів практичної ді­яльності перможця вже після виборів;

— введення поетапних регулярних звітів парламентських партій і народних обранців перед виборцями щодо виконання програми їх дій, чіткої і невід­воротної процедури дострокового відкликання обраних та встановлення їх конкретної матеріальної, кримінальної та політичної відповідальності за невиконання передвиборних обіцянок і неналежне виконання посадових обов’язків, включаючи злодійство і корупцію. Народ — господар повинен мати змогу вигнати свого «слугу», як тільки виявиться його обман, неспромож­ність і недолугість;

— введення електронної технології голосування і підрахунку голосів, яка б не тільки багаторазово пришвидшила процес голосування, але й виключала фальсифікації. Сучасний рівень інформаційних технологій дозволяє це зробити. Вже давно вирішені всі технічні і технологічні питання для електронної ідентифікації кожної людини по відбитку пальця, за власним підписом тощо. Така технологія голосування дала б також змогу частіше проводити референдуми, як це регулярно робиться в Шве­­йцарії, що демократизує суспільство до ідеального рівня, оскільки гарантує особисту участь населення у вирішенні найголовніших проблем власної країни без посередників-депутатів, які неминуче викривляють волю народу, керуючись власними інтересами. На цю розробку можна одержати грант від багатьох фондів, що займаються розвитком науки і демократії. Назріла потреба зайнятися створенням такої технології європей­ським структурам і навіть ООН за ті величезні кошти, що неефективно витрачаються сьогодні на спостерігачів на виборах та боротьбу з наслідками дій недемократично обраної влади авторитарних країн.

Усвідомивши, що у «слуг» народу домінують власні інтереси, логічно негайно провести адекватне реформування судової гілки влади з метою гарантованого покарання і запобігання злочинів. Це надзвичайно прискорить демократизацію суспільства і партій та розвиток суспільства.

Сьогодні вже очевидно, що будь-які закони, включаючи Конституцію, не виконуються в умовах неефективної судової системи, залежної від Верховної Ра­ди України, Президента, Кабінету Міністрів України та інших інстанцій. Законодавча та виконавча влади її формують і фінансують, а отже, фактично контролюють. Тому недоречно навіть говорити про не­за­лежність судів. Згідно ст. 5 Конституції України «єдиним джерелом влади є народ». Отже, незалеж­ність судової гілки влади забезпечується лише формуванням її шляхом прямих всенародних виборів. Тіль­ки тоді суди будуть гарантом і механізмом примусу виконання Конституції та законів України.

Діюча Конституція України визначає Президента держави гарантом дотримання Конституції України, прав і свобод людини. Але він може виконувати цю функцію ли­ше через суди, які сьогодні залежні від інших гілок влади і конкретних посадовців.

Залежність судової гілки влади ускладнюється відсутністю самостійного національного Бюро розслідувань, незалежної прокуратури, чим і пояснюється нерозкриття спра­­­ви вбивства Гонгадзе, отруєння Ющенка, високий рівень корупції, майже відкриті незаконні оборудки з бюджетними коштами, державною власністю, землею, рейдерство та вакханалія у судових рі­шеннях.

Незалежна судова влада без будь-яких перевиборів давно б очистила всі гілки влади від неадекватних слуг народу, посадила бандитів та корупціонерів в тюрми. Вона б забезпечила невідворотність покарань за злочини і тим попереджала б правопорушення та гарантувала законам, а не особистостям, головну роль в управлінні державою.

Нагальність виборної судової системи детермінується також відсутністю в Україні високого рівня політичної і правової культури, моралі, патріотизму та механізму невідворотної відповідальності суддів за упередженість та некомпетентність.

Підвищення ефективності судів через вибор­ність неминуче приведе до посилення впливу “че­твертої” гілки влади — засобів масової інформації (ЗМІ), без яких неможливі демократичні і суспільство і партії. Нині корумповані посадовці, владні структури відкрито грабують державу, не реагуючи на викривальні виступи ЗМІ.

В таких умовах навіть ЗМІ не можуть виконувати свою органічну функцію суспільного санітара, контролера дій партій і політиків.

Суспільне телебачення мусить відображати інтереси суспільства в цілому і бути базою потужної незалежної «четвертої» гілки влади, що детермінує незалежне від інших гілок влади обрання народом її керівників.

 

Марина Бойкова