А Гоголь все вірно написав

Після українського прокату фільму Бортка «Тарас Бульба» хіба що лінивий не помітив на екрані ідеологічні нашарування зовсім не властиві перу Миколи Васильовича і привнесені у цю тему новітніми «мулярами» великої Росії. Насправді Гоголь географічно розташував «русскую землю» не там, де бачить її зарозумілий режисер...

Насамперед звернімо увагу на мову Гоголя. Є мова літературного твору чи писаного документа. А є мова мислення автора цього твору. Ав­тор мислить мовним середовищем свого народу, а лексики іншомовної, як у Гоголя, не вистачає. Так наприк­лад, філологи встановили, що Єван­геліє від Іоана — праця людини, яка якщо не писала, то все-таки думала на арамейській мові. Місцями воно просто здається перекладом з цієї мови. Те саме стосується Гоголя. Його твори, особливо ран­ні, не тільки включають рясні українізми, а місцями просто є перекладами з українського мислення, в смислі словотвору і по­бу­до­ви речень.

Тому переклад «Тараса Бульби» на україномовний текст, наприклад пере­клад А. Хуторяна, багато в чому знімає наші незрозумілості, і ми побачимо, що козаки в україномовному тексті кажуть: Хай вічно квітне православна Руська зем­ля. Що це за Руська земля? Це наша Ук­раїна. М. Гоголь описує в «Тарасі Бульбі» часи Запорожжя до Хмельниччини, пері­од початку перших великих козацьких повстань. Повстань, які були репетиція­ми до визвольної війни 1648—1657 р. Це період, в який закладалися передумови до створення козацької нації. З кого ство­рення — з русинів, з руських людей, як власне і називали себе православні жи­телі України в 10—17 столітті, а на Закарпатті і до 20 століття включно . По­гляньте на Львів 16 століття, це тодішній центр воєводства Руського . Погляньте на сучасну карту: знаки старої самоназ­ви українців 10-20 віків міцно вкарбо­вані в нашу топоніміку. Ми бачимо на Буковині село Руське, зразу на Румунсь­кому кордоні. Глянемо на Львівщину -село Рава-Руська, поблизу по­льської мовної території. Поглянемо на За­карпат­тя: українські села на Карпатах, на тери­торії Словаччини: Руськівці, Руська -Волова, Руський Грабовець, Руський Роз­ток, і досі на місцевий лад назва руський вживається до українського населення словаками. Далі, вже в Україні, на кор­доні з угорським мовним масивом село Руська Долина, і так далі. А коли ми піднімемо документи часів Хмельниччини, то матимемо пряму мову гетьмана Богдана за що велась визвольна війна: «виб’ю з неволі ляд­ської увесь народ русь­кий, поможет мі тому вся чернь по Люблін і по Краков...» Так от за який руський народ гинуть козаки в повісті Тарас Буль­ба — не за велику Росію, і не погрішив Гоголь — правду написав. (тільки одну букву із слова русский треба забрати, що і дає український переклад).

Назва ж — українець оформилась остаточно у 19 ст. в умовах перебування народу в межах Російської імперії, де назва руський також була і самоназвою жителів власне Московської держави. То­му народжена боями козацька нація мала визначитись із новою самоназвою, яка чітко визначала б походження, відзна­чала руських — українців від руських — росіян. Спочатку в перший ряд вийшло слово «козак». Назва козак як самоназва була в Україні недовго не більш як півто­ра століття. Але це теж фіксує наша то­поніміка. Поглянемо на російське — ук­раїнський кордон, межі Слобожанщини, де самоуправні козацькі полки сусідили з російською мовною територією. Сум­щина, село Козаче на самому кордоні, а далі вже на російській території село Ко­зача Локня. Перше село фіксує межі Геть­манщини, друге межі колишнього Охтирського слобідського полку. На Харкі­вщині села Гуріїв Козачок і Козача Ло­пань, обидва чітко на кордоні і біля Хар­кова села Руская Лозова і Руські Тишки — це вже руський в значенні російський, так називали росіяни свої села, щоб відзначати їх від козацьких українських, ідемо далі — Вороніжчина, аж на ліво­бережжі Дону села Русская Буйловка і Русская Журавка чітко показують ро­сійсько-український мовний кордон, то була територія Острогозького слобідсь­кого полку. Але слово козак не стало новим етнонімом для українців. Воно не охоплювало землі, які були поза межа­ми козацького устрою, під Польщею і Австрією, а із скасуванням козацького устрою в Ро­сійській імперії воно втра­тило потенціал і на колишній Гетьман­щині і Слобожанщині, із забороною ко­зацького устрою на Україні назва «ко­зак» уже не могла продовжувати бути етнонімом і тоді на передній план вий­шло слово українець, яке і прийшло на заміну самоназві руський і потенці­альній самоназві козак. До піднесення територіального терміну українець до рівня самоназви нації найбільше рук доклали наші поети і письменники. В першу чергу слід назвати Тараса Шев­ченка, потім Івана Франка, завдяки відчуття ним, наряду з іншими галича­нами, ціліс­ності і єдності козацької Ук­раїни і Галичини, назва український витісняє в Галичині назву руський, ут­ворюючи на поч. 20 ст. єдине поле ет­нічної самоідентифікації українського народу.

Микола Руленко,
м. Кременчук
«Інформаційний бюлетень»