Хто придумав ВЧК-ОДПУ-НКВС-КДБ?

Не будемо тягнути кота за хвіст і відповімо одразу: це не Ленін з Троцьким і не Дзержинський з Менжинським та Петерсом придумали, створили і довели до завершеності структуру полі­тичної спецслужби, котра була чи не єдиною надійною опорою тоталітарного більшовицького режиму. Вони лише плагіатори. Хоча й, визнаємо чесно, талановиті.

Духовними батьками зловісної більшовицької охранки є… декабристи. Конкретно — один із керівників організації полковник Пестель. Варто нагадати, що псевдореволюційні змовники мали на території сучасної України достатньо сильні і розвинені конспіративні структури та лояльні їм вій­сь­кові підрозділи. Ще й досі на стінах будинків, площах і скверах міст незалежної України бовваніють меморіальні дошки, барельєфи, а то й пам’ятники. Один із таких шедеврів соцреалізму, до речі, прикрашає стіну Національного Банку України.

А між тим ми даремно іронізуємо на адресу навдивовижу точної характеристики, яку дав декабристам В.Ульянов-Ленін: «Страшенно далекі від народу». Архівні документи, котрі лише в останні роки стали доступні російським історикам, підтверджують цю тезу. Пестель і компанія не те що були страшенно далекі від народу, вони цього народу відверто боялися. А відтак основним вкладом директора підпільної Тульчинської управи (посада Пестеля в конспірації) в роботу ор­ганізації стала розробка до найдрібніших деталей положення, посадових обов’язків та штатної структури політичної поліції в майбутній революційній Росії — як єдиної опори вождів-диктаторів цієї майбутньої Росії. Характерно, що у Пестеля ця поліція називалася жандармерією. У своїй повсякденній роботі вона мала задіяти цілу армію секретних агентів — в усіх прошарках і групах суспільства.

Ще в перші роки радянської влади дехто з біль­шовиків-істориків зве­рнув увагу на дивовижну схожість Положення, розробленого Пестелем, і Доповіді про обов’язки і структуру політичної по­ліції в Росії авторства генерала Бенкендорфа. Перший шеф Окремого корпусу жандармів, не соромлячись передер у колеги Пестеля цілі абзаци. Щоправда, цю тему компартійні цензори одразу закрили, але правда вилізла назовні — вже в наші дні.

Отже, саме «титанічна робота революціонера Пестеля» дозволила царському режиму за лічені місяці створити справді потужну і ефективну полі­тичну спецслужбу, яку по­тім без зайвого галасу і скопіювали товариші Дзе­ржинський і компанія. Біль­ше того — десь невдовзі після Другої Світової війни Сталін демонстративно перевдягнув увесь апарат тодішнього МДБ у форму царських жандармів. Звісно, на погонах і петлицях замість двоголових орлів фігурували радянські герби, але то вже нюанси.

Єдине, чого не вдалося керівникам царських спецслужб за всю історію їх існування — то це довести штатний розклад до цифри, яку передбачав Пестель. А саме — 110 тисяч тільки жандармів, не рахуючи «сексотів». У 1826-му році центральний апарат Третього відділення, включно з генералом Бенкендорфом і його ад’ютантом, складав всього 18 чоловік. А напередодні Першої Світової війни, коли жандармські управління і відділення існували не лише в усіх губерніях та великих містах, а й на залізниці, в портах і військових гарнізонах, в окремому корпусі жандармів служило трохи менше 10 тисяч чоловік. З них офіцерів — одна тисяча, решта унтер-офіцери надстроковики і цивільні.

І тільки в більшовицькому СРСР жандармські заповіти революціонера Пестеля були не лише виконані, а й перевиконані. Але то вже окрема тема. Зазначимо лише, що в 1917-му році жоден із жандармських офіцерів не перейшов на службу у більшовицькі ЧК чи міліцію. Більшість із них загинула в чекістських підвалах та на фронтах громадянської війни. І їм, на відміну від декабристів, не перепало ані пам’ятників, ані меморіальних дошок.

В.Н.