Світова фінансова криза і Україна

(Закінчення. Початок у попередньому номері)

Cвоя сорочка ближче до тіла... Фінансово-еко­но­мічний клімат рідних просторів нас хвилює більше, ніж температура тіла вгодованого Заходу.

Сказати, що українські фінанси співають романси означає не сказати нічо-го. Вони скоріше співають драматичні арії.

До останніх місяців грошово-валютний, фінансовий і в цілому економічний стан нашої держави відзначався стабільністю. Темпи зростання ВВП були одними з найбільших у Європі. Випромінювала стійкість наша кредитно-банківська система. Усі три державні банки — Національний, Ощадний банки та Ексімбанк, а також майже 200 комерційних з тисячма їхніми філіями (в одному Києві понад 2000) забезпечували прийнятні умови кредитування. а для вкладників — вигідні доходи. Ось як виглядали умови видачі кредитів на будівництво житла найпотужнішими комерційними банками, оскільки державні банки не мають права надавати кредити (див. таблицю).

Та ось прийшла вона, осінь 2008 року, яку ще довго пам’ятатимуть земляни, і хвилі світової фі­на­нсової кризи накрили Україну з головою. Чи ж виборсається бідолашна? Кілька років тому хвилі Індійського океану загубили життя чверті мільйона відпочиваючих. (Врятувалася серед них і родина 11-річної дівчинки з Великої Британії, яка пригадала слова учителя географії про страшенну небезпеку океану, коли він раптом відходить від берега. І батьки, схопивши дитину за руки, притьмом побігли у своє бунгало, а не за смертю, як це зробили інші, радісно побігши в море.

На думку західних експертів, серед постраждалих від кризи Україна посіла перше місце. Чому? Є декілька причин, проте всі діяли і продовжують діяти в одному, негативному напрямку. Передусім фінансова система країни й до осені 2008 р. відчувала значне напруження. Витрати на ліквідацію наслідків планетарної Чорнобильської трагедії, на будівництво стадіонів, готелів, летовищ, доріг з мостами до омріяного усіма чемпіонату Європи з футболу, на сплату щорічно зростаючої суми Росії за газ, на сплату породіллям 12,5-25-50 тисяч гривень усім без винятку мамам, включно з дамами-мільярдерками, на сплату гігантських пенсій цілому прошарку чиновників, що сягають 185 тисяч гривень на місяць, на ненаситні потреби владних корупціонерів.

По-друге, світова фіна­нсова криза призвела до різкого падіння цін на метал і хімічну продукцію — ці два кити нашого експорту. Наприклад ціна на тонну алюмінію зменшилася з 6000 до 2000 доларів, ціни на мінеральні добрива впали в середньому на 100 доларів за тонну. А це означає, що на єдиний український алюмінієвий завод в Запоріжжі можна повісити амбарний замок, бо сировину (боксити) везуть з Африки плюс величезна маса електроенергії для виплавки алюмінію роблять справу нерентабельною, а зниження цін на добрива знецінює продукцію наших хімічних заводів, особливо карбаміду та аміаку, а втім, цінове дно прийняло не тільки пестициди, а й низку інших товарів, зорієнтованих переважно на експорт, а не на власне, внутрішнє споживання. Взагалі через низьку купівельну спромож­ність переважної біль­шості міщан, а тим більше селян Україна має доволі обмежений вну­трі­шній ринок, що посилює і поглиблює економічну кри­зу. Маючи куций ВВП, Україна виявилася абсолютно нездатною протистояти ще одній кризі — грошовій.

Протягом років спів­відношення курсів іноземних валют та гривні (гривня теж валюта) було стабільним: 1 долар дорівнював 5 гривням 50 копійок. Раптом, з початку грудня, гривня почала падати в штопор, знецінившись майже вдвічі. Для Національного банку це виявилося повною несподіванкою, про це свідчить відсутність будь-яких заходів для запобігання цьому лиху. Як кажуть, тут і кіт не валявся. Але ж відомо, що хворобу краще попередити, аніж лікувати. За кілька тижнів грудня українці забрали з банків із 241 млрд грн 48 млрд. Для підтримки вітчизняної банківської системи Національний банк України витратив на фінансування двох державних і 92 комерційних банків 37 млрд грн, в тому числі скандально відомому «Промінвестбанку» 6 млрд і банку «Надра» 7 млрд грн. Та виникає питання, чому для населення зменшення курсу до кошика іноземних валют — долара, євро, фунта стерлінгів — спустошує його споживчий кошик, адже ми з вами сплачуємо за товар та послуги вітчизняними грошенятами? Справа в тім, що значну частину продовольчих товарів торгівля закуповує за кордоном, зрозуміло, не за гривні. Отож, щоби не торгувати собі у збиток, вона має всі законні підстави для подорожчання товарів у крамницях чи супермаркетах.

Уже згадувалося вище про зростаючу плату Росії за газ. Оскільки шприц з нафтовою голкою потроху виймають з її тіла, гігантський 600-мільярдний ста­білізаційний фонд почав опадати й скокожуватися, як шагренева шкіра. В цих умовах майже єдиний спосіб поліпшити справи — це ще підвищити ціну за свій газ для України, не допустити усунення так званого посередника — російсько-швейцарську фірму РосУкрЕнерго. Через нездатність своїх переговорників гідно обстоювати власні інтереси і можливості (газогін, прокачування тощо) на перетрактаціях, які завжди ведуться в метрополії, Україна, наче Лаокоон, знемагає від фінансових тенет, які обплутали її тіло.

Дивна справа, світові ціни на всі види сировини зменшилися: на чорні метали удвічі, на кольорові метали та нафту — утричі, на мінеральні добрива — учетверо, і тільки за газ (за газ!) Росія править вищу, аніж у минулі роки, ціну. Схоже, вона намагається поцілити двох зайців — поповнити власну калитку і, одночасно, вибити ще кілька зубів українцям. Автократична Росія, за твердженням їхніх же інтелектуалів, швидко наближається до тоталітаризму.

Опинившись серед трійці країн, які найбільше постраждали від удару світової фінансової кризи — Ісландії, яка взагалі оголосила власний дефолт, Пакистану і нашої держави, Україна звернулася до західних донорів з проханням про термінову допомогу розміром у 14 млрд. На диво, Міжнародний валютний фонд (МВФ) не тільки пристав на це, а й зголосився надати 16,4 млрд, а це становить більше половини теперішніх золотовалютних резервів України. Побоюючись можливих проблем з її розрахунками з Росією за газ, що може призвести до скорочення його поставок до старої (Західної) Європи, адже левова частка російського газу йде туди нашими теренами, практично вирішене питання про додатковий новорічний «подарунок» Україні від Європейського Союзу в розмірі 1,8 млрд дол.

Ці немалі гроші підуть різними напрямками, але головні з них два — бан­ківська система і секторальної економіки. Розбалансованість першої пов’язана з недовірою населення до банків, які то повертають вкладені людьми гроші, то відмовляються це робити. Щоб банки біль­ше не нагадували пастки, аби люди не боялися, що з крахом банку вони не спіймали облизня, суму гарантованого повернення вкладу наразі збільшено втричі — до 150 тис. грн. До речі, Росія, яка пильнує за кожним кроком норовливої південно-західної сусідки, одразу ж зробила те саме, піднявши цю суму з 250 тис. руб. до 750 тис. руб., тобто за валютним курсом ті ж 150 тис. грн. У США гарантія банківського вкладу 250 тис. дол.

Та найбільша частина допомоги МВФ ти ЄС піде в народне господарство, адже матеріальні блага виробляються не в банках чи в парламентах, а в галузях виробничої сфери. Важка, військова та легка промисловість, транспорт, особливо залізничний, сільське господарство — усюди питання впирається в гроші. Це ж ринкова, а не планова економіка, де фінансовий бік справи практично не мав значення. Приплив мільярдів доларів у реальну економіку дасть можливість модер­нізувати виробництво, оновити вкрай застарілі основні фонди, придбати новітнє обладнання, верстати, інструменти тощо.

Та всі ці вкрай потрібні заходи не дадуть значного ефекту, якщо влада не потурбується про поліп­шен­ня життя трудівників, не вгамує надмірні апетити крутих українців, не наведе лад з нормою експлуатації людей. Ось наочний приклад. За останні чотири роки працівники двох гірничо-збагачувальних комбінатів на Дніпропетровщині — Центральному та Північному — одержали заробітної плати 1 мільярд 330 млн грн, а їхні хазяї — 3 мільярди 270 млн (газета «Україна молода»), 16 грудня 2008 р., с. 6). Це не ринковий цивілізований капіталізм, а дикий. Працелюбна українська нація заслуговує нормального рівня життя не лишень для олігархів, а й для всіх працюючих: робітників, ІТП, службовців, медиків, освітян, селян. Без пристойної заробітної платні чекати напруженої праці доведеться ad calendas graecas (до грецьких календ), як казали стародавні римляни.

Українці наразі почуваються дуже невпевнено і тривожно. Привид безробіття і злиднів не кращий за привид комунізму, що марився К. Марксу. У час такої форс-мажорної ситуації психологічна підтримка населення набуває не меншого значення, аніж матеріальна. Замість недолугих оракулів, які з усіх телевізійних каналів пророкують апокаліпсис, керівники держави мали б заспокоїти націю, розповісти не про розбрат між собою, який тільки дратує людей, а про заходи щодо протидії наступу кризи. Так, як це зробив свого часу Франклін Делано Рузвельт. Обраний президентом США у розпал світової кризи і відчаю народу у перший вівторок після першого понеділка в листопаді високосного 1932 року, як вимагає їхня Конституція, він так розпочав перше радіозвернення до нації (телевізії щ не було): «Американці! Ви не повинні боятися нічого окрім страху». Разом із цими словами, які вже заспокоїли народ, він виголосив про заходи подолання кризи — широкі громад­ські роботи, закупівлі у фермерів свійських тварин і зерна, запровадження премій за недозасів (!), яка нараховується й нині, реформа банківської системи тощо. Щосуботи Ф. Рузвельт вів по радіо розмови з країною «біля коминка». І за рік його перебування у владі криза у США, а відтак у світі, вщухла.

***
Україна з її висококваліфікованим робітничим класом, повним нових ідей науково-технічним персоналом, неперевершеними у світі хліборобами, а також корисними копалинами й найродючішими ґрун­тами, твердо й непохитно обстоюючи національні інтереси, здатна зупинити розкручування спіралі грошово-кредитної, фінансової та економічної кризи.

Георгій Оганян, доктор економічних наук