Хто воював в УПА?

Одним з найцікавіших етапів поширення УПА був перехід на бік українських повстанців і приєднання до спільної боротьби проти німців і більшовиків вояків з різних національних відділів, що існу­вали при німецькій армії і складались з колишніх полоне­них червоноармійців. Ці колишні бранці представляли майже всі поневолені народи СРСР. Звичайно, мотиви їх переходу у лави УПА були різними, але мета одною — мстити ворогам.

Відомо, що у лавах УПА боролися, окрім українців, також: азербайджанці, вірмени, грузини, представники тюркських народів (татари, уз­беки, чуваші). Не бракувало у лавах УПА біло­русів і навіть росіян, хоч ці народи не творили окремих національних відділів УПА. Траплялись теж представники інших національностей.

Таким чином, УПА, що ніяк не могла порозумітись з іншими українськими групами для спільної боротьби проти окупантів, знайшла спільну мову з пред­ставниками інших національнстей.

Мабуть, першими перебіжчиками до УПА були старі друзі-вороги українського народу — татари. Вони включились у від­діли УПА ще весною 1943 р. і не хотіли відокремлюватись в окремі відділи. Здається, не було відділу УПА, в якому не було б татарських бійців, головно кулеметчиків. Завзятущі вороги більшевиків, вони охоче вступали в бій з більшевицькими червоними партизанами.

У німецькій армії на Волині, крім числених татарських відділів, були національні відділи кавказців і козаків. Увагу ГК УПА привернув факт (ці відділи, здебільшого, були небоєздатним проти УПА) відсутності перебіжчиківдо УПА. Полонені пояснювали цей факт німецькою пропагандою, мовляв, УПА знущається з «батальйонців» і розстрілює їх. Це й було причи­ною, що ГК УПА видала в червні 1943 р. свій перший заклик до «батальйонців»-грузинів російською мовою. Успік цього звернення був надзвичайний; до відділів УПА зголосились грузини й представники інших закавказьких народів із зброєю в руках. Перебіжчики грузини й вірме­ни переклали заклики мовою своїх народів і вони були надруковані в Одесі, де були друкарні, що мали грузинсь­кий і вірменський шрифти. Крім цього, на місці видано заклик російською мовою до «армян й других народов Кавказа» (червень 1943 р.), а також до «узбеків, казахів, туркменів, башкирів, татарів, народів Урала, Волги й Сибиру, народів Азії» та до «русских».

Бійці національних «батальйонів» послухали закликів УПА й почали переходити до неї, спочатку індивідуально, а потім масово. У скорому часі при УПА створено націо­нальні відділи грузинів (к-ри Карло й Гогік), узбеків (к-р Шірмат), а також вірмен і північно-кавказьких народів. У липні 1943 р. національний відділ, що існував при загоні командира Крука в Крем’янеччині, відзначився в боях проти більшевицьких партизанів із з’єднання Михайлова в суразьких лісах коло с. Теремно. В складі цього відділу воювали грузини, вірмени і черкеси.

У липні й серпні 1943 р. УПА вела інтенсивну пропаганду серед козаків у німецькій армії. У липні видано листівку: «Кубанці, потомки запорізьких козаків», а також листівку до донських козаків. У перших днях серпня в УПА з’яви­лись перші козацькі перебіжчики, в більшій кількості, що звернулись до козаків з окремою листівкою: «Братья козаки». Ці листівки мали значний успіх: в УПА почали діяти кінно-козацькі сотні (дві), що дали також велику допомогу в формуванні українських кінних сотень УПА, які згідно з наказом ГК УПА з дня 31.8.1943 р. (інспектор кінноти — полк. К-ий) мали існувати при кожній групі УПА.

Тим часом кількість перебіжчиків з національних ба­тальйонів німецької армії до УПА постійно зростала. З цих перебіжчиків створено окремі національні відділи, що боролись під проводом своїх командирів і під своїми на­ціональними прапорами. Спочатку ці відділи були мішані, але у вересні 1943 р. вояки окремих національностей почали об’єднуватись в однорідні під національним огля­дом відділи (перші відокремились азербайджанці). Ці на­ціональні відділи виявили велику боєздатність як у бо­ротьбі проти німців, так і в боротьбі проти червоних пар­тизанів. Ось у серпні 1943 р. відділ УПА, що складався з грузинів, узбеків і росіян, знищив над р. Іквою, в Млинів-ському районі, великий відділ німців, що повертався з «пацифікації» українських сіл. Німці втратили в бою з цим національним відділом понад 60 вояків убитими. У кінці серпня 1943 р. азербайджанський відділ розгромив німців у Гощанському районі. У днях 29—30 жовтня до УПА перей­шов цілий азербайджанський батальйон із Здолбунова, що вже 31.10 мав великий бій у с. Гочівка Острізького району, в якому розгромив Острізького ляндвірта на чолі каральної експедиції складеної з німецьких літунів. Знов же в цьому ж часі азербайджанці й узбеки із загону к-ра Енея дуже успішно поборювали червоних партизанів, що із-за р. Случ, через Пустомитські ліси, намагалися про­никнути в ліси над р. Горинь і Стир.

Незважаючи на збіль­шення кількости перебіжчиків в УПА, ГК УПА ні на одну хвилину не припиняла своєї про­паганди серед бійців національних батальйонів. У верес­ні видано заклики до грузинів і «синів Туркменії», а також до «добровольців». Інша листівка зверталась до «казахів, башкирів, калмиків й удмуртів». У жовтні проголошено звернення до вірменів, узбецьких «аскерів» і до таджиків. У листопаді —до «кубанців, славних правнуків запорізьких лицарів», до азербайджанців і до горців. Крім існуючих уже листівок грузинською і вірменською мовами, з’яви­лась ще листівка до узбеків тюркською мовою. Усі ці листівки зверталися до героїчного минулого окремих народів, до їх визвольної боротьби проти великодержавних шовіністів й пояснювали їм, що гітлерівським імперіалістам цілком далеке й чуже їх визволення. Тому УПА закликала ці народи не вмирати за імперіялістичні пляни Гітлера й не давати себе використовувати в боротьбі Німеччини проти визвольних рухів європейських народів, поневолених Гітлером, але із зброєю в руках переходити на бік УПА, щоб разом боротися проти гітлерівських і сталінських імперіялістів, найлютіших ворогів волелюб­них народів, ворогів демократії і поступу.

Наслідком цієї пропаґандистської кампанії, а також спільної боротьби поневолених народів у лавах УПА і даль­шим етапом на шляху зміцнення вузлів справжньої дружби поміж поневоленими народами була перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи й Азії, що була скли­кана за ініціативою УПА й відбулася 21—22.ХІ.1943 р. на території, зайнятій УПА. В роботах цієї Конференції узя­ли участь окрім українських делегатів (5 осіб) делегації: грузинська — 6 осіб, вірменська — 4 особи, осетинська — 2 особи, казахська — 1 особа, черкеська — 1 особа, азер­байджанська — 6 осіб, кабардинська — 1 особа, татар­ська — 4 особи, чувашська — 1 особа, башкирська — 1 особа, білоруська — 2 особи, узбекська — 5 осіб, разом 39 делеґатів. Неофіційно брав участь в Конференції ген. Тарас Чупринка.

Конференція виробила ряд політичних і практично-організаційних постанов, спрямованих на поширення спільної боротьби поневолених народів СРСР і ухвалила також звернення до всіх народів Східньої Європи й Азії, в якому вичерпно з’ясовано політичне становище по­нево­лених народів, завдання, що стоять перед ними, й перспективи спільної боротьби.

Велику політичну роботу провела УПА й серед на­родів союзників та сателітів Німеччини: італійців, угорців, румунів, а також тих французів, бельгійців, голландців, сербів, хорватів, чехів, словаків, литовців, що їх силоміць загнано до німецької армії або на воєнні роботи. Реаль­ним наслідком цієї роботи бу­ли численні факти, що воя­ки цих народів відмовлялись від боротьби проти УПА, а то й активно виступали проти німців. Багато представ­ників цих народів боролись в лавах УПА. До речі, не бра­кувало в УПА й німців, що віддавали для УПА свої здібності й уміння, а інколи і життя.

Послідовна політична робота УПА серед союзників Німеччини довела до факту, що німці були змушені відкликати мадярські відділи з фронту проти УПА (1943 р.). Рік пізніше, в Карпатах, командування 6-ї мадярської армії заключило з УПА договір про перемир’я й нейтралітет, що був затверджений Головною командою мадярської армії. Також з Головною командою румунської армії ГК УПА вела переговори, які, одначе, закінчилися невдачею, бо румуни настирливо вимагали від ГК УПА декларації про зречення українських претензій до Буковини й Бессарабії.

Напередодні повороту Червоної армії на Волинь при УПА існувало 15 різних національних відділів. Коли ж повернулись біль­шовики, за винятком од­ного азербайджанського відділу (к-р Чавлі), не зрадив УПА ні один національний відділ. До речі, азербайджанці вклю­чились в ЧА й пішли в її рядах громити німців і на шкоду УПА не діяли. Інші ж відділи залишились, і в рядах УПА воювали проти загонів НКВД і МГБ. У бою під Гурбами національні відділи боролись проти большевиків під про­водом свого к-ра Яструба, і на них була звернена головна атака ворога. Кілька днів піз­ніше, у великому бою від­ділів УПА з НКВД в с. Залізниця (Крем’янеччина), взяли участь і визначились знову національні відділи к-ра Яструба (29.IV.1944 р.). Вони продовжували боротись і тільки після закінчення війни в Европі ГК УПА в порозумінні з окреми­ми командами відділів надала можливість розпорядитися їх долею самостійно.

Під час останньої світової війни не було таких умов, щоб спільна боротьба поневолених народів в лавах УПА могла закінчитись тривким успіхом. Проте ідея спільної боротьби поневолених народів, що наро­дилась ще в епоху Великої Революції 1917 р. і скріпилася під час останньої війни в огні безпосередньої боротьби цих народів проти імперіалістів, спочатку гітлерів­ських, а потім сталінських, вмерти вже не могла. Проте під тиском негативних зовнішніх обставин перемога була відкладена на кілька десятиліть. Але справедливість та історична закономірність все одно зрештою востержествовала...

Анатолій ТРУБАЙЧУК,
історик