ВІДОДИТИ ПРАДВВНЄ ВІЧЕ

В редакцію газети надійшов лист від Ан. Васильченка, де автор пропонував цікавий варіант реформування владного апарату. Наш кореспондент взяв телефонне інтерв’ю у автора.

— Ось вже 18-й рік ми топчемося на одному й тому самому місці і з дивною періодичністю стикаємося з тими самими політичними кризами. З чого на Вашу думку необхідно розпочинати, щоб Україна нарешті відчула якісь переміни на краще?

— Необхідна нова філософія ставлення до України і до власного народу. Ми перш за все повинні зрозуміти, що у нас немає що ділити, що у нас одна держава і один народ. Не президент, не Верховна Рада і не Уряд повинні визначати долю країни, а люди.

Потрібно повністю поміняти модель державного управління - вона повинна бути прозорою і зрозумілою кожному пересічному громадянину. А не так як сьогодні, коли ніхто не знає з кого питати за провали. Опертися маємо не на приклад якоїсь західної держави, у нас є багатовіковий досвід своїх предків, як влаштувати державне життя, маємо йти власним шляхом державотворення.

Маю на увазі найдавнішу українську літературну та історичну пам’ятку «Влескнигу». Цитую: «У той давній час багато родів зібрали отці. Вони мали старших і Віча, деякі мали князів, яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди» (д. 33). «Так правили п’ятнадцять віків через Віче. А збиратися на нього і судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші Отці: всяк міг слово сказати і те було благом». Ось яка була стійка і надійна система правління - цілих п’ятнадцять віків протрималася! Між іншим, при Радянському Союзі теж існувало щось на зразок цього. В ролі Віче були депутати Верховної Ради СРСР, які представляли усі регіони, в т. ч. національні утворення, а в ролі старших було Політбюро ЦК Компартії. Щоправда, між предківським Віче і радянським є велика різниця. Радянська Верховна Рада зобов’язана була виконати просту місію - сказати те, що накаже партія, і проголосувати так, як вирішило Політбюро. Ніхто не мав права на власне слово. Тобто, як такого народовладдя, про що трубила партійна ідеологія, насправді не було. Але навіть в радянському варіанті Віче відігравало дуже важливу роль - об’єднуючу. На нього з’їжджалися люди з різних регіонів і національностей, два тижні вони сиділи поруч, жили в одних готелях і кімнатах, їли за одним столом, знайомилися, налагоджували зв’язки і співробітництво, випивали по чарці... Ніякі слова і обіцянки про єд­нання Сходу, Заходу і Пів­дня України, ніякі інтеграційні програми стільки не зроблять як зробить Віче.

— Хіба нинішня Верховна Рада України не може бути прообразом Віче?

— Навіть наближено. Зверніть увагу на цитату із Влескниги - „так правили наші Отці». Це не в родинному розумінні - отець-батько, а в титулі і народному визнанні. Це були очільники родів, волостей, обранні своєю громадою і наділені нею відповідними повноваженнями на вирішення не тільки місцевих питань, а й загальнодержавних. Нинішня ж Верховна Рада, втім як і Кабінет міністрів та Секретаріат Президента, більше схожі на касти, які лише змагаються між собою кому бути ближче до матеріальних благ і важелів впливу на потрібні інституції.

— Як мали б виглядати на закондавчому рівні ваші пропозиції?

Необхідно проявити політичну волю і провести одночасно вибори Президента, ВР, депутатів і голів обласних та райрад, голіів сіл та міст а також Ради старійшин. Знаю що це нелегко зробити.

Президент обирається, як це робтили предки, на 7 років, і не більше двох термінів. На вибори претендент на пост Президента йде в парі з майбутнім віце-президентом, який керуватиме урядом. Прем’єр-міністр від коаліції, як це існує зараз, це неминуче протистояння і конфронтація. Президент має бути керівником виконавчої влади і за неї відповідати безпосередньо.

Друге. Має бути створена Рада старійшин (чи Отців), її членом може бути людина не нижче 50-річного віку. Ця Рада має представляти всі регіони України — по три особи від областей та республіки Крим. Вона є вищою палатою, яка затверджує прийняті Верховною Радою закони і подає їх на підпис Президенту. В разі принципових розбіжностей Рада старійшин виносить питання на Віче. Третє. Верховна Рада обирається за партійними списками на чотири роки, вона займається виключно законотворчою діяльністю. Працює на постійній основі, як і Рада старійшин, до речі. Склад Верховної Ради не може перевищувати 200 осіб, вік депутатів від 18 до 60 років.

Тепер Віче. До його складу входять обрані на прямих виборах своїх громад голови сіл, міст, району, області, а також керівники найбільших і авторитетних громадських організацій та спілок. Збирається Віче раз на рік (у разі нагальної потреби може бути і позачергове скликання) пізньої осені на 10-15 днів для розгляду найважливіших, доленосних питань для країни. Як от: обрання голови Верховного суду і Генерального прокурора. Ця місія має належати не президентові, не Верховній Раді, а саме Вічу. На основі подань Президента і Верховної Ради кандидатури на ці посади вносить Рада старійшин. Конституційний суд скасовується, його функції виконує Верховний суд та саме Віче. Віче також може вирішувати питання адміністративного та територіального устрою, продажу землі, визначення складу Кабінету міні­стрів, штатів законодавчих та виконавчих органів влади, межу їхнього заробітку, оборонну стратегію країни тощо. Рішення приймаються не менше як 2/3 складу Віче, зміни до Конституції - не менш 3/4. Тільки Віче, а не президент, може оголосити про припинення повноваження Верховної Ради. Воно, а не Верховна Рада, також може припинити повноваження президента, якщо він не справляється зі своїми обов’язками, і навіть вимагати від Генпрокурора порушення кримінальної справи, якщо президент порушує закони. Віче з подачі Ради старійшин також встановлює (або скасовує) пільги для посадовців на період виконання ними відповідних обов’язків...

На Віче мають головувати (по черзі один рік) керівники Країв (областей). Перелік питань на його розгляд формується за результатами роботи Верховної Ради, Президента, а вносить їх Рада старійшин. Тобто, повинно бути як прописано у Влескнизі: спочатку вирішували отці, а тоді виносили питання на Віче «так Віче рішило вслід за отцями» (д. 32). До речі, знаєте, від чого назвали Вічем це найвище зібрання Отців наші предки?

Гадаю, від того, що на нього раз на рік збиралися представники всіх родів сказати у вічі отцям та князям, що вони думають про їхнє керування державою. Тут вони мали право сказати все, але коли розставлені всі крапки над «і», прийняті відповідні рішення, всі суворо підкорялися їм, бо так вирішило найвище зібрання. Віче - це досить дієвий І ефективний народний контроль за владою. Якщо, наприклад, якийсь голова села чи міста непогано веде справи на селі чи в місті, але голосує на Вічі не так як цього хотіла громада, йому це буде враховано під час наступних виборів голови. Вічова модель - це не декларативне, а реальне вклю­чення людей в управління державою, створення справді громадського суспільства в Україні. Актуальність і необхідність Вічевого устрою, до речі, підтверджують ряд неофіційних, чи які їх називали нелегальних з’їздів голів місцевих рад в Сівер­ськодонецьку, Запоріжжі, через які здійснювалася спроба донести до керівництва країни певну думку.

— Можна сказати, що з верхнім ешелоном влади розібралися. А як з владою на місцях, яка роль має бути відведена районним і обласним держадміністраціям?

— Головну роль на місцях мають виконувати ті, хто отримав довіру на виборах у своїй громаді - голова, рада і виконавчий комітет, створений цією радою. Адміністрації лікві­довуються, президент мо­же мати на місцях свого представника з діловодом, юристом і шофером для нагляду за дотримання законності на означеній території. Голови і ради оби­раються також терміном на чотири роки. Як члени Віче, вони беруть участь у його роботі за рахунок місцевого бюджету. Ця місія дуже відповідальна, щоб залежати від держбюджету. З держбюджету може фінансуватися канцелярія Віча, яка працює на постійній основі, але знову ж таки з дуже обмеженим штатом. Ми повинні вчитися правильно використовувати не тільки кошти (що особливо важливо в нинішній кризовий час), а й інтелектуальний ресурс. Витрачати його на сидіння в кабінетах — злочин.

— Як щодо адміністративно-територіальною реформою, про яку говорять у владних коридорах давно?

— Це добре, що вони лише говорять, бо якби ще й зробили, зникла б не тільки велика кількість сільських та районних органів влади, а й села та райони, це був непоправний удар по всій Україні і по нашій державності. Модель управління, яку пропоную я, навпаки підвищує статус місцевої влади, з кожним голосом тепер треба буде рахуватися на Віче. За цією моделлю, по суті, врівноважується авторитет і відповідальність як центральних так і місцевих органів влади. Значно зростають шанси не лише до механічного виживання села і району, а й на їх розвиток, бо в голови села і члена Віча з’являться важелі на ділі щось робити для громади, він не чекатиме, коли в результаті адмінреформи ліквідують його посаду, а буде працювати. Ми таким чином рятуємо Україну від майбутніх катаклізмів.

— У всіх чиновницьких ешалонах закріпилася і процвітає корупція. Чи можна подолати це зло?

— Побороти корупцію такими методами, як це робиться у нас неможливо. Я б пропонував починати боротися найперше з каналами корупції. Модель Вічевого управління уже ліквідовує ряд таких каналів - рай- і облдержадміністрації, Кабінет міністрів і Конституційний суд, вдвічі зменшується кількість депутатів, а отже і апаратів. А це не тільки економія багатомільйонних сум на утримання, це значне зменшення тих, хто прикриває злочинні схеми. Через Віче народ також отримає можливість впливати на Генерального прокурора і Генерального суддю. В разі, якщо вони не справляються зі своїми правозахисними обов’язками, на черговому Віче їх можна буде звіль­нити з посади і ніякий суд не допоможе їм утриматися на ній, бо рішення Віче може бути скасованим лише... самим Віче наступного разу. Окрім того, ця модель змусить громадян бути більш відповідальними та перебірливими на виборах претендентів на ті чи інші посади. Думаю, значно менше потраплятиме на них охочих легкої наживи. За такої моделі державної влади взагалі повинні змінитися пріоритети і цінності, тобто, у нас з’явиться шанс створити якісно нове суспільство.

Необхідно небагато - президентська воля. Зумів же наш президент довести світові факт геноциду проти України на початку 1930-х років і провести на належному рівні відзначення 75-х роковин голодомору, гадаю, зуміє також знайти необхідні важелі і для проведення виборів на всіх рівнях і ввести Вічеве управління.

— Але чи захоче президент такої великої країни раптом стати нижче Віче?

— По-перше, наш президент не схожий на самодержця. По-друге, він не раз сам заявляв про необхідність народного контролю за владою.