Після кризи

Спостерігаючи за антикризовими діями влади, відчуваєш розгубленість, невпевненість та безпорадність. Чому виникає це відчуття? Що не так?

Чому антикризові дії будь-якої влади можуть виявитися неадекватними?

Відчуття невпевненості виникає через відсутність розуміння владою в публічних поясненнях глибинних причин світової кризи, непереконливість прогнозів її тривання та закінчення, неспроможність описати світ після кризи.

Це відчуття виникає через однакову безпорадність як нинішніх економічних лідерів світу — США, ЄС та Японії, — так і тих, хто прагне стати новими лідерами — Китаю, Індії, Росії, Бразилії; як влад окремих країн, так і наддержавних інститутів.

Ми спробуємо дати онтологічний аналіз цієї ситуації. Щодо кризи існує два фундаментальних уявлення, від яких залежить антикризова політика будь-якої країни та будь-якого наддержавного інституту. Ці два фундаментальні уявлення визначають загальні підходи до антикризових дій.

Перше уявлення. Світ після кризи трохи змі­ниться, зміни матимуть локальний та поверхневий характер, але основні фундаментальні характеристики світу лишаться незмінними. Після кризи світ поступово так чи інакше повернеться в докризовий стан. Це уявлення ми назвемо «ностальгічним».

Друге уявлення. Світ після кризи принципово зміниться, зміни матимуть глобальний та глибинний характер, основні його характеристики стануть не просто іншими, вони будуть формулюватися в нових теоретичних підходах. Після кризи світ ніколи вже не повернеться в докризовий стан. Це уявлення ми назвемо «інноваційним».

В переліку уявлень відсутнє таке, що світ після кризи взагалі не зміниться, бо вже навіть зараз ми явно спостерігаємо зміни, які вже не можна відіграти назад.

Проблема полягає у тому, що більшість держав, об’єднань держав та наддержавних інститутів дотримується «ностальгічного» уявлення, і вони в принципі психологічно не готові покласти «інноваційне» уявлення в основу будь-якого, хоча б гіпотетичного, обговорення інноваційних підходів, не кажучи вже про застосування цих інноваційних підходів на практиці.

Всі антикризові дії всередині «ностальгічного» уявлення спрямовані на те, щоб повернути докризову ситуацію якомога скоріше. З цього виходять всі спроби будь-якої влади відтворити докризові економічні системи, відновити докризові способи господарювання та управління. Навколо цього крутяться публічні пояснення владою своїх дій, оскільки це найпростіше — пояснювати, як ми повернемося в ситуацію, що була до кризи, яка всім нам дуже добра знайома.

Всі спроби кого б то не було запропонувати владі будь-які інновації в ситуації кризи наштовхуються не просто на емоційне обурення влади «це заважає нам робити реальні кроки покращення ситуації» — вони наштовхуються на фундаментальне «ностальгічне» уявлення влади.

Представники «ностальгічного» уявлення не можуть сприйняти жодних інновацій, бо це б зруйнувало їх фундаментальне уявлення про Велике Повернення В Минуле. Вони пропонують наступний компроміс: «Інноваційні підходи потрібні, але давайте спочатку повернемося в докризову ситуацію, а потім, маючи ресурси докризової ситуації, будемо здійснювати інноваційні кроки».

Всі заклики до того, що криза це найкращий час для тих змін, які ми давно хотіли здійснити, але не могли собі дозволити тривалого періоду невизначеності — залишаються не почутими.

Чому їх не чують? Їх не чують, бо дуже рідко буває так, що представники наявної влади готові відмовитися від своїх уявлень, зробити доволі болісний злам всередині свого бачення світу і стати спроможними сприймати нові підходи. Отже, частіше за все, інноваційні підходи потребують нових людей біля влади.

Таким чином, ми виходимо з вами на більш глибоке розуміння суті нинішньої кризи.

Якщо в попередній роботі «Криза надспоживання» ми намагалися зрозуміти кризу за глибинною причиною її походження, то тепер ми намагаємося зрозуміти кризу за способом антикризових дій.

«Ностальгічне» уявлення і є другою фундаментальною причиною кризи, в якому світова криза виступає вже як криза переживання ностальгії за минулим та неспроможності до інновацій, тобто криза «неінноваційної ностальгії».

Отже відбувається зіткнення двох онтологічних уявлень, зіткнення двох реальностей, що на них засновані. Результатом такого зіткнення будуть процеси, що описані нами в роботі «Світ змінюється».  Якщо ми не знайдемо спосіб змінити фундаментальні уявлення влади хоча б в більшості провідних країн світу, то ми матимемо три взаємопов’язані процеси — «Велику Паніку Урядів», «Загальну Маргіналізацію Населення» та «Глобальний Відкат Світу До Локалізацї».

Якщо ви прибічник «ностальгічного» уявлення, вас чекає фрустрація і депресія. Якщо ви прибічник «інноваційного» уявлення, почніть з інновацій в собі, в своїй сім’ї, в своїй корпорації, в своєму місті.

Яким був світ до кризи та які ознаки руху до Нового Світу?

Давайте опишемо людський світ, яким він був до кризи з точки зору економіки та політики. Звичайно ми не збираємося описувати цей світу у всій його різноманітності. Але є знову ж таки фундаментальні речі, які його вже тривалий час визначають.

Економічний світ досі тримався на чотирьох засновках, які можуть змінитися:

1. Рівноправними економічними суб’єктами світової економіки є корпорації та держави. Ці два типи суб’єктів, хоч і є принципово різними, впродовж ХХ століття майже втратили різницю — корпорації стали діяти як держави, а держави як корпорації.

Транснаціональні корпорації мають політичний світовий вплив, в той час як держави здійснюють економічну діяльність (беруть кредити, продають частину своїх активів, стають банкрутами і т.д.) Дуже багато транснаціональних корпорацій у світі є більш потужними і впливовими, ніж безліч держав.

В ситуації кризи структура економічної суб’єктності руйнується — ні уряди, ні корпорації не можуть більше приймати рішень, які би вели до виходу з кризи.

Отже змінюється структура економічної суб’єктності — замість держав та корпорацій будуть утворюватися локуси державно-корпоративних об’єднань, що являтимуть собою острівки виживання як опорні зони Нового Світу.

2. Динамічна індексація на основі економічних теорій дозволяє спостерігати, прогнозувати та корегувати економічні процеси в світі. Біржевих індексів є більше двох тисяч, але найбільше нам відомі такі — Доу-Джонса, Ніккей та НАСДАК.

Індекс Доу-Джонса — середньозважене значення цін на акції так званих промислових компаній США. Хоча багато компаній, які в цьому ідексі обчислюються, вже не є промисловими, він все ще є основною характеристикою стану промисловості США. Індекс Ніккей є основною характеристикою середньозваженого значення цін на акції відповідно 225, 300 або всіх компаній Японії.

НАСДАК (NASDAQ, National Association of Securities Dealers Automated Quotation) — фондова біржа та однойменний індекс, який показує значення цін на акції високотехнологічних компаній.

Ці та інші динамічні індекси — це ніби середня температура по лікарні: якщо вона падає, то лікарня в цілому ніби видужує (хоча середня температура по лікарні може впасти за рахунок одного чи двох людей, які просто померли). Тобто в ситуації кризи ці та інші індекси не можуть бути основою моніторингу та корекції світу, бо він змінюється.

Отже потрібні принципово інші індекси для опису принципово інших процесів. Мало того, сучасні економічні теорії переважно побудовані в однорівневих онтологіях, в той час як потрібні дво- та більше- рівневі онтології економічних теорій.

3. Існували основна (долар) та резервна (євро) світові валюти. Курси долара та євро досить довго були стабільними. Ситуація кризи принципово змінює цю обставину — зокрема через бажання нових держав стати лідерами і запропонувати інші основну та резервну валюти. Отже створення єдиної світової валюти може бути одним з основних рушіїв Нового Світу.

4. Домінування відносин виробництва до другої половини ХХ століття визначало боротьбу за виробничі ресурси і відповідно такими були світові війни ХХ століття.

З другої половини ХХ століття поступово стають домінуючими відносини споживання, тобто на перший план виходять не мотивації капіталу, а мотивації споживача продуктів.

Диктат споживчих мотивацій стає основою будь-якої економіки, споживання стає основною характеристикою стилів життя, споживчі характеристики стають основою науки та мистецтва. Отже економічні теорії, базовані на відносинах виробництва, мають бути принципово переглянуті — в основу економіки мають бути покладені, перш за все, відносини споживання.

Політичний світ теж тримався на чотирьох засновках, які можуть змінитися:

1. В світі були країни-лідери, які визначають політику всього світу — США, ЄС, велика вісімка. Структура лідерства під час кризи поступово змінюється. На останній зустрічі G-20 — «велика вісімка» вже стала «великою двадцяткою». Вже з’явилися заяви потенційних лідерів про бажання замінити нинішніх.

2. Основою спостереження, прогнозування та корекції дій інших політичних суб’єктів політики є геополітика.

Тут ми бачимо принциповий конфлікт  з економічними засновками: геополітика є основою діяльності держав, але корпорації, які діють як порівнювані з державами економічні суб’єкти, перетворюються також на політичних суб’єктів. При цьому корпорації створюють новий світ — «мережевий, інфраструктурний світ», який описується вже не геополітикою, а так званою інфраполітикою.

3. Основою політичної діяльності та статусної політичної комунікації є економіко- чи військово-політичні  об’єднання країн за ознакою спільної діяльності — СОТ, НАТО, Велика 8-ка чи 20-ка (G-8 чи G-20), ОПЕК, НАФТА, СНД і т.д.

Ці об’єднання виникли в світі глобальної економіки для захисту інтересів різних груп країн. Оскільки змінюється структура лідерства, буде змінюватися і структура локальних об’єднань.

4. У державної та корпоративної економічної політики з’являється серйозний конкурент, який з 80-90-х років ХХ століття починає вести власну політику — Рекламно-Маркетинговий Комплекс (РМК або «ремаркет»).

Державна політика, намагаючись конкурувати з Ремаркетом, стає медіа-політикою, тобто основним середовищем її існування стають мас-медіа, в основному — телебачення. Ситуація досягає наочності, коли в телевізійному політичному ток-шоу виступ президента країни переривають рекламою.

Отже тепер не економічна політика держави мотивує населення на дії, а Рекламно-Маркетинговий Комплекс, з яким державна чи окрема корпоративна політика вже не може конкурувати.

Як би це вам не здавалося дивним, але допоки існує нинішній зміст реклами та нинішні дії маркетингу, нас з вами все ще намагаються повернути у Старий Світ. Нам не уникнути цензури змісту реклами та обмеження маркетингу як спеціальних дії по просуванню товару на ринок, що пов’язані зі зміною споживчих мотивацій, (не плутати з маркетинговими дослідженнями, які такими діями не є) — аж до повної заборони реклами та маркетингу як видів діяльності.

Поки реклама та маркетинг продовжують намагатися розкрутити наново «маховик надспоживання», криза буде повторюватися.

Отже старий світ вже не може існувати і повернення до нього неможливе. Світ змінюється, і ми дуже обережно показуємо зміни, що створюють Новий Світ.

Що робити, щоб опинитись в післякризовому світі?

Коли ставлять питання «що робити», не завжди хочуть почути на нього відповідь. Іноді, навпаки, хочуть почути, що «нічого робити не потрібно, бо все вже і так робиться.»

Тому до виникнення усвідомлення явної, прямої та безпосередньої загрози, будь-які відповіді «що робити» сенсу не мають. Отже консультації невчасні — консультації даремні. Тому ми зробимо ряд лише загальних зауважень щодо ситуації, в якій ми опинилися, та щодо персональних підходів до виходу з неї.

Чому населення не довіряє Нацбанку і ринок валюти лихоманить? Чому банки не хочуть видавати кредити бізнесменам, які Нацбанк видав їм? Чому бізнесмени звільняють працівників та згортають виробництво? Чому на споживчому ринку товарів довгострокового використання триває  ажіотаж?

Відповідь на все одна — в країні немає більш важливішого ресурсу, ніж гроші. Цей ресурс — антикризова стратегія, що втілюється з позиції стратегічної управлінської компетенції, яка робить публічний прогноз, дозволяє зберегти контроль над ситуацією та дає адекватні відповіді на виклики, що виникають.

Допоки з позиції стратегічної управлінської компетенції не будуть дані чіткі відповіді на декілька питань, ситуація буде тільки погіршуватися, а неадекватність влади тільки наростатиме.

Ось ці питання. Скільки триватиме криза, коли буде її пік, коли вона завершиться?

Скільки триватиме післякризова рецесія? Які будуть індикативні показники на кожному етапі кризи, що дозволяють бачити управлінську компетенцію уряду: рівень наповнення бюджету, рівень виплат бюджетникам, граничні курси валюти до гривні, рівень безробіття, рівень неплатежів по ЖКГ, рівень зростання цін на основні продукти харчування?

Які будуть етапи кризи, які прогнозовані показники запропонованих індексів на кожному етапі? Які дії уряду будуть на кожному з етапів? Чого уряд чекає від населення на кожному етапі?

Незважаючи на те, що відповіді на ці питання з точки зору експертної компетенції не є складними, стратегічна компетенція уряду відсутня. Уряд пояснює свої хаотичні дії щодо кризи чим завгодно, тільки не відсутністю антикризової стратегії.

В ситуації кризи не можна діяти шляхом вирішення проблем по мірі їх надходження, бо вони надходять швидше, ніж вирішуються. В ситуації кризи потрібно діяти асиметрично, рішуче, на випередження, маючи довгостроковий прогноз та стратегію дій.

Чим раніше розробляється антикризова стратегія, тим більше ресурсів може бути використано на її впровадження. Розробка антикризової стратегії дозволяє уряду вперше подолати кризу теоретично.

Публічна презентація антикризової стратегії урядом дозволяє подолати кризу в уяві населення про майбутнє та повернути довіру до уряду. Жорстке дотримання урядом своєї стратегії протягом часу її втілення дозволяє вийти з кризи найменш болісно.

Те, що досі пропонується урядом, президентом та парламентом — стратегією не є, на стратегію не схоже, і основою чи елементом стратегії бути не може.

Якщо все-таки антикризова стратегія не буде розроблена та втілена, нас чекає наступне:

1) повна ізоляція країни і прининення будь-якої зовнішньо-економічної діяльності;

2) повне припинення продажу будь-якої іноземної готівкової валюти всередині країни — буде проводитися тільки купівля валюти у населення;

3) тією чи іншою мірою стихійна структурна реформа економіки;

4) гіперінфляція до стану неспроможності повернути взяті за кордоном кредити, тобто економічне банкрутство держави як зовнішньоекономічного суб’єкта;

5) внутрішній дефолт — неплатежі зарплат бюджетникам та пенсій; 6) глибоке ешелоноване безробіття;

7) повна руйнація металургії аж до неможливості відновити її після кризи;

8) інфраструктурний колапс міст як основного життєвого середовища;

9) продовження урядом спроб діяти в режимі «ностальгії» аж до виникнення стану повної неадекватності його дій та зникнення центральної влади як такої;

10) реклама та маркетинг продовжуватимуть намагатися повернути споживчі мотивації людей в стані депресії, травмуючи їх свідомість;

11) народні бунти, війна, розкол країни.

Не сподівайтеся на владу. Якщо довгострокової стратегії немає в уряді, це ще не значить, що її не повинно бути у приватної компанії чи у будь-якої людини. Може так статися, що у нас будуть можливі лише корпоративні чи особисті антикризові стратегії.

В такому разі чесніше сказати — виживайте, хто як може.

Якщо ви все ще не маєте власної довгострокової антикризової стратегії, то ви вибрали дуже довгий, непевний та болючий шлях виходу з кризи.

Якщо ви хочете діяти нестратегічно, то вас змусять дотримуватися чужої стратегії.

Якщо ваша стратегія — не робити нічого, сподіваючись, що воно само якось розсмокчеться, то ви будете ресурсом чужих дій.

Якщо ваша стратегія — реагувати на ситуацію хаотично, як це зараз робить влада, то я щиро бажаю вам тільки удачі, бо успіху в такій діяльності за визначенням бути не може.

 

Сергій Дацюк, корпорація стратегічного консалтингу «Гардарика»