Навіщо вірним ленінцям роги лукавого?

У чорному савані ступили на нашу землю чи не найсумніші в її історії роковини — 75-річчя Великого геноциду. Світ вшановує пам’ять жертв вчиненого расистами в Україні Голодомору. Минулого місяця Європейський парламент визнав Голодомор 1932-33 років жахливим злочином проти українського народу й людства. Європейський парламент рішуче засуджує акт Голодомору як масове знищення, як грубе порушення прав людини й свободи.

А в Україні й надалі хочуть верховодити ті ж, прорасистськи налаштовані сили, які нехтують правами етнічних українців. Влада, наприклад, геть відкинула — що рівнозначно забороні — проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Міжнародного десятиріччя корінних народів світу — 1994—2004 рр. (резолюція 48\163). У парламенті України намагаються провести на пост уповноваженого Верховної Ради з прав людини й на інші державні пости осіб, які вперто не визнають Голодомор 1932-33 років актом зумисного масового знищення людей. Як і в геноцидні часи з боку компартії на адресу українців йде суцільний шквал кривди та глуздів...

То ж завжди при таких антиукраїнських акціях душу обпікає одне і те ж: чи вистачить у нас сили й розуму подібним стражданням запобігти? Чи вистачить у нас сміливості не допустити більше тієї антиукраїнської кадрової структури у вищих адміністративно-господарських, правових і масово-інформуючих органах, яка завжди є головною умовою знищення етнічних українців з метою завоювання їх простору й багатства?

Ситуація примушує ще і ще раз заглянути в минуле, за яке так кріпко дехто тримається й досі…

 

Геноцид у світлі рішень 42-го зїзду «оновленої» КПУ 1932-й. 1933-й. Голод. Жах. Дике безправ’я. Найродючіша у світі земля густо вкрита мерцями. По зчорнілих від мук селах шугають із наганами агенти політуправління. Вони ж інструктори, розпорядники, судді, вбивці…

Верхи вважали, що їм одним із викачкою у селян абсолютно всіх харчів за кодом «План хлібозаготівель» не впоратись, й тому постановами ЦК КП(б)У і РНК УРСР від 18 листопада 1932 року та 5 січня 1933 року відповідальність і вину за виконання цієї операції переклали під страхом смерті — «самых крайних мер партийного и государственного влияния» — на місцевий актив. А що такі постанови на ділі означали — може, для приміру, свідчити Дніпропетровська облпрокуратура таким фактом: «по 5 декабря 1932 года общее количество осужденных должностных лиц по колхозному сектору составляет 1062 чел., из них 59 чел. осуждено к расстрелу». Під цим документом від 6 грудня 1932 року підписалися: облпрокурор Кумпікевич, голова облсуду Румянцев, заворгінстру Горенштейн (партархів Дніпропетровського обкому КПУ, ф. 19, о.1, с. 494, ар. 44)…

Ще один із партдокументів, що забезпечували організацію Геноциду — постанова ЦК КП(б)У і РНК УРСР від 23 січня 1933 р.: «Немедленно принять в каждом районе решительные меры к недопущению массового выезда колхозников, исходя из разосланной по линини ГПУ директивы Балицкого! В случае выезда в другие районы они будут там арестованы. Принять меры к прекращению продажи билетов за пределы Украины крестьянам, не имеющих соответствующих удостоверений» (ПА ІП при ЦК КПУ, ф.1, о.16, С. 9, а.115-116).

І результати: «О положении по Киевской области за февраль 1933 г.: к-во голодающих семей — 26 525, в т.ч. взрослых — 93636, детей — 112199, больных — 15625, опухших — 47392. к-во умерших — 12501, случаев людоедства — 72, случаев трупоедства — 65» (Записка начальника Київського облвідділу ДПУ Розанова голові ДПУ УРСР Балицькому; ПА ІП при ЦК КПУ, ф.1, о.1, с. 2191, а. 96-97).

Але не дивлячись на ці і сотні тисяч інших документів, теперішня, вже «оновлена і модернізована» КПУ, — повторює все ту ж, «а ля тридцяті роки» тираду: «Цинично эксплуатируя тему «голодомор» и «геноцид украинского народа», фальсифицируя отечественную историю, спекулируя на ее «проблемных» страницах, прославляя мазеп, шухевичей, бандеровцев, разворачивая тотальное наступление на русский язык и культуру, они прибегают к клевете и угрозам в адрес Компартии, требуют ее запрета, разрушают памятники советской эпохи, организуют позорные кампании переименования улиц, площадей, населенных пунктов, устраивают выставки тенденциозно подобранных документов. С этой целью создан так называемый «Институт национальной памяти», к этому приобщается Служба безопасности Украины. Это все — проявление фашизма!» (із матеріалів 42-го зїзду КПУ, червень 2008).

Звісно, така тарабарщина не допоможе КПУ стати оновленою. Не буде вона і застереженням вчиненню расистами лихоліть в Україні. Й тому з приводу цієї страшної теми треба ще не раз тверезо заглядати у «проблемні» сторінки історії, до того ж у супровіді «вчення марксизму-ленінізму» та фактології. Не будемо «прославлять мазеп, шухевичей, бандеровцев». Розкриваючи причини Геноциду в Україні, одночасно нагадаємо, як Ленін і його ватаги потрошили Росію в цілому, знищуючи також ні в чому не винних носіїв російської мови і культури…

 

Згідно з «науковим комунізмом»

Залишити орну землю у власності аборигенів-селян комуністичні реконсруктори світу і не збиралися. Наприклад, складений Марксом і Енгельсом 1848 року «Маніфест» вимагав, кажучи його цитатами, «деспотичного втручання» у земельну власніть, ведення сільського господарства «за спільним планом», «заснування промислових армій, особливо у землеробстві», «зосередження виробництва в руках асоціації індивидів» тощо.

 А майже через 70 років закинутий — таємно від Антанти — у Росію Генштабом Німеччини диверсант Ленін, втілюючи у реальність ідеї глобалістів Маркса і Енгельса, своїм декретом від 26 жовтня 1917 року про землю заявив, що «вся земля, по ее отчуждению, поступает в общенародный земельный фонд», «все надра земли, а также леса и воды переходят в исключительное пользование государства».

«Общенародный земельный фонд» — звучить праведно, але все залежить від того, яка «асоціація індивидів «исключительно пользуется государством», а отже і земельним фондом. Отож, у більшовицькій Росії (СРСР) сталося так, як диктував марксистський «Маніфест»: вся державна влада шляхом насильства («деспотичного втручання») «зосередилась у руках» антинародної, майже цілком інородної «асоціації індивидів», яка, ховаючись за терміном «соціалістична держава», окупувала весь земельний фонд, надра, ліси та води. Ленінсько-троцкістська хунта і не думала ощасливлювати робітників і селян. Вона виношувала іншу мету: після знищення під видом «класової боротьби» будь-якого націоналістичного опору корінного населення перейти десь так років через 15-20 (звісно, якщо не завадять зовнішні сили) до другого етапу Збройного Жовтневого Перевороту — офіційного закріплення за «індивидами» народного багатства, скажімо, методою езопівської «приватизації«…

Як же «асоціація індивидів» (цебто комуністичний уряд) збиралась відчужувати орні землі у селянства — селянства, яке завжди було щирим виразником хазяйновитості та найвищої форми патріотизму — націоналізму, і яке саме через це К. Маркс зоологічно ненавидів, обзивав його в листах до свого друга Фріда Енгельса «купою гною», «йолопами», знаходив, що «у будові голови німецького селянина є щось мавпяче», а «русинські (українські — В.М.) селяни заскніло обмежені»? Яку подальшу долю віщувала селянам-аборигенам ця хунта-асоціація»?

Відповідь, хоч ще глибоко законспіровану, давали ті ж фундатори комуністичного уряду. Ф. Енгельс, наприклад, тлумачив, що «обробіток землі у великих масштабах із застосуванням машин є правилом і все більше стає єдиним можливим методом сільськогосподарського виробництва. Отож, селянин у наші дні, як видно, приречений на загибель» («Соч. К. Маркса і Ф. Енгельса», т. 38, с. 265).

Поки марксисти не були при владі, то вважалось, що вислів теоретиків комунізму «загибель селянства» має образний зміст: загибель селянства як класу, а не їх самих. Але після 1917 року людство переконалось у тому, що марксисти по-расистськи пророкували загибель селянам фізичну. Саме такої загибелі вимагали декрети й накази так званого «вождя світового пролетаріату», соціал-демократа, засновника РСДРП Леніна: «применять вооруженную силу в случае оказания противодействия отбиранию хлеба или иных продовольственных продуктов», «мешочников (селян, які продавали своє збіжжя — В.М.) расстреливать на месте преступления» і т.п. Провокуючи голод та громадянську війну, Ленін відверто заявляв, що ліквідація всіма методами у селян харчів «в ряде хлебных губерний (Симбирск, Саратов, Воронеж и т.п.), может помочь нам нейтрализовать в гражданской войне наибольшее число крестьян» («Декреты советской власти», т. П, с. 265; т. Ш, с. 78, с. 564).

Для інтермафії, частина якої у кількості понад 700 осіб, у т.ч. й Ленін весною 1917 року нелегально прибула у супроводі німецького військового командуваня і на кошти іноземних спонсорів (в першу чергу імперського банку Німеччини) до Росії, головними девізами і паролями була п’ятикутна зірка (символ світової держави) і слово «комунізм». І ця символіка зовсім не віщувала «світлого майбутнього», бо непрохані інтеркомуністи мали завдання: перетворити державу Росію, у т.ч. й Україну у базу сировинних і дешевих трудових ресурсів для найбільш впливових країн світу. Кажучи латиною, перетворити у «communis resurgo» — спільні ресурси. Це, поправді, і послужило виникненню понять «комуністична партія», «комуністична країна». «комуністична ідеологія» і т.п.

Ясна річ, щоб захопити без армії, як такої ці сировинні й трудові ресурси, ватаги комінтернівців вдалися до вже не раз випробуваної багатьма узурпаторами стратегії і тактики: глибокої конспірації, введення громадкості в оману, фінансової диверсії, розрухи економіки, нечуваної дорожнечі, масового зубожіння, вчинення громадянської війни, штучного голоду і т.п. Слово «совєцкій» вже із самого початку виникнення стало синонімом слів «злиденний» і «безправний». Злидні створювалися штучно. Ленін знав, що злидні мусять бути обов’язковим елементом насильницької влади, що шлях до здійснення його задуму — підкорення народу і привласнення його багатств — лежить через голодні шлунки народу («масс»), а вчинити штучний масовий голод можна абсолютною монополією на продовольство. Ленін був переконаний, що абсолютна продовольча монополія озлобить населення окупованої країни аж до тваринних інстин­ктів, зцькує до самознищення народи, нації, класи, що тактика голоду дасть можливість безперешкодно привласнити всі запаси золота, заводи, багаті сировиною регіони і, нарешті, оволодіти найціннішим, що має народ — його родючою землею.

Про продовольчу монополію Ленін казав, що «Это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов Конвента и его гильотины. Гильотина только запугивает, только сламывает активное сопротивление, нам этого мало. Нам этого мало» («Соч.», т. 36, с. 269); «распределяя хлеб, мы будем господствовать над всеми областями труда» (там же, стор. 449).

А подивіться, як по-сатанинськи і професійно використовував Ленін голодомори: «Именно теперь, и только теперь, когда в голодных местностях едят людей и на дорогах валяються сотни, если не тысячи трупов, мы можем, (и поэтому должны) провести изъятие церковных ценностей с самой бешенной и беспощадной энергией, не останавливаясь перед подавлением какого угодно сопротивления» (із надтаємного листа Леніна окремим членам ЦК від 19 березня 1922 року; див. журнал «Известия ЦК КПСС», № 4 за 1990 р.).

Щоб «с бешенной и беспощадной энергией» поставити на коліна народи, Ленін цілеспрямовано і раціонально поєднував голодомор із терором. «Суд, — наголошував він, — должен не устранять террор, а обосновать и узаконить его принципиально» (т. 45, стор. 190); «Сомнительных (повсталих проти свавілля ленінської гвардії селян Пензенської і Орловської губерній — В.М.) запереть в контрационный лагерь и провести беспощадный массовый террор» (т. 54. стор. 265).

Так, так, все це започатковано на нашій землі Леніном — і громадянська війна, і голодомор, і розруха, і масовий терор, і концтабори… Саме з ініціативи Леніна було видано цілу низку расистсько-сатанинських декретів — про продовольчу диктатуру (1917), про монополію на тканини (1918), про червоний терор (1918), про революційні трибунали (1918), розкозачування (1919)… Саме Ленін започаткував інститути «концлагерей», «заложников», «продотрядов», «заградотрядов», «ревтрибуналов», «железной (несамовито караючої — В.М.) дивизии» й ін.

Окрилені ленінськими кривавими декретами, комінтернівці вдалися до систематичного знищення населення. І найчастіше жертвами були хлібороби. Ще за життя і керівництва Леніна в Україні загинуло біля 4-х мільйонів, у селах Центральної Росії — понад 6 мільйонів, козацтва на Дону і Кубані до березня 1923 р. було втрачено більше 3-х мільйонів. Дійшло до того, що у боротьбі з козацтвом один із підручних-воєначальників Леніна комуніст Й. Якір видав наказ «О процентном уничтожении мужского населения»: «В тылу наших войск, — говориться у ньому, — и впредь будут разгораться восстания, если не будут приняты меры, в корне прессекающие даже мысль возникновения такового. Эти меры: полное уничтожение всех поднявших восстание, расстрел на месте всех имеющих оружие и даже процентное уничтожение мужского населения. Никаких переговоров с восставшими быть не должно» (цей документ у Центральному державному архіві радянської армії — ЦГАСА — ф. 60/100, оп. 1, с. 26, ар. 252). До речі, маючи такі ось заслуги перед компартією, комуніст Й. Якір у 1924—34 рр. займав пост командуючого військами Українського військового округу і був одним із головних режисерів і виконавцім Великого голодомору в Україні.

Основним приводом до знищення селян була конфіскація хліба. Майже весь конфіскований хліб влада відправляла за кордон. Лише за Берестейським договором «Внешторг» повинен був відправити у Німеччину 500 мільйонів пудів зерна. Зерно здебільшого зсипали за колючий дріт просто неба. При відсутності вагонів воно гнило. Так, наприклад, у 1919 році лише в одній Курській губернії на залізничних станціях зогнило 1380 тисяч пудів хліба, до якого через озброєну охорону вмираючим від голоду не вдавалось навіть підійти… Повсюдно такі приклади були в Україні.

І як не дивно, на тлі таких страхіть Ленін вважав себе демократом, гордився тим, що був засновником і лідером соціал-демократичної партії — РСДРП. А в тім, дивуватись тут нічому, Ленін мав рацію. Адже складовими слова «демократія» можуть бути не лише «демос» і «кратос», а й «демон» і «кратос». В останньому варіанті демократія означає владу диявола, сатани, тобто злої сили, яка — за християнською міфологією — коїть розруху, злидні, смерть та розпусту. Запроваджуючи ідеї марксистсько-ленінської соціал-демократії, комінтернівці втілювали у життя демократію саме в другому варіанті.

 

«Отдадим даже три четверти пшеницы»

Ленінська компартія — незаперечний проектувальник і виконроб систематичних геноцидів. За її проектами, чорноземні райони повинні були звільнятися від селянства (читай ще: туземців) відповідно до підписаної Леніним, Бонч-Бруєвичем 23 листопада 1920 року постанови Раднаркому «Об использовании багатств обширных областей России для всего мирового хозяйства». Це декрет про лісові, гірничі та продовольчі (земельні) концесії (слово «концесія» походить від латинського слова concessio і означає договір, дозвіл на право експлуатації іноземцями надр, лісів, орних земель, підприємств; текст цього декрету поміщений в Х1 томі «Декретов советской власти», а чимало матеріалів з приводу концесій — у 42, 43 томах творів Леніна).

«В настоящее время, — вказується у постанові РНК від 23 листопада 1920 року, — советское правительство располагает целым рядом конкретных предложений о предоставлении концессиям права по разработке лесных и земельных богатств России (каковы, например, предоставлять свободные пахотные земли для тракторной обработки (тут і скрізь виділено мною — В.М.), так и по организации отдельных предприятий промышленности».

Документи Леніна про концесії свідчать, що він і його «раднарком» діяли проти народів Росіїї, України та інших регіонів злочинно. Ця «асоціація індивидів» вважала, що при застосуванні «тракторной обработки» чим менше буде мешкати на чорноземах корінного населення — тим більше вдасться продати за кордон зерна та інших сільгосппродуктів. З точки зору такої расистської рентабельності ведення господарства було передбачено, що при впровадженні на чорноземах інтенсивної механізації кожен ліквідований мільйон людей (як «зайвих» споживачів ресурсів) дасть можливість щороку звідси вилучати як мінімум на мільйон тонн продукції більше. Окрім цього, при звільненні чорноземних територій від корінного населення передбачалось вилучити голодом, високими цінами на харчі й непомірними податкам велику кількість золота та інших коштовностей, а масовим переселенням селян забезпечити рабською працею лісові та гірничі концесії. Вчорашні хлібороби змушені будуть заготовляти на експорт ліс, добувати золото, мідь, чорні метали, рити канали, прокладати залізниці, будувати заводи…

Кого бентежить доля України, бажано детальніше ознайомитися з ленінськими концесіями. Тут вдовольнимось лише цитатами, як ось цими: «Для восстановления всемирного хазяйства надо использовать русское сырье» (т. 42, с.69); «Дальше, отдельные концессии. Три миллиона десятин в одной европейской части России. Из них в бывшей области Войска Донского свыше 800 000 десятин. Советских хазяйств и скота нет. По реке Уралу целые станицы разорены. Пустуют великолепные целинные земли. Если мы отдадим даже три четверти выращенной пшеницы, мы получим одну четверть. Нужно усилить наш транспорт, и мы можем выговорить, чтобы тракторы доставлялись дешевле» (там же, с. 83). Отак про розорені козацькі станиці Ленін заявляв восени 1920 року, а всього рік тому — у 1919-му він благословляв всі геноцидні акції, бо «насущной задачей» було «полное, быстрое и решительное уничтожение казачества, как особой экономической группы, разрушение его зозяйственных устоев» (із директиви Донбюро від 8 квітня 1919 р.)..

У своїй доповіді від 21 грудня 1920 року Ленін ненароком розкрив і таємниці причин знищення мільйонів козацьких селян на Дону і Кубані: «В совхозах Донской области до 800 000 тысяч десятин, обработать которые мы не можем, а некоторые капиталистические государства, в том числе и нуждающиеся до зарезу в продовольствии — Австрия, Германия, Богемия могли бы пустить их в ход и иметь в летнюю кампанию превосходную пшеницу» (там же, с. 112).

 

«Тракторная обработка земли» як супровід геноциду

Ленін та його плем’я грандіозну ліквідацію аборигенів чорноземних регіонів з метою зробити «свободными пахотные земли для тракторной обработки», щоб «отдать три четверти выращенной пшеницы» за кордон запрограмували на період інтенсивного застосування у сільському господарстві механізації — тобто після спорудження цілої низки заводів по випуску сільськогосподарських машин.

Звичайно, враховувались й інші умови забезпечення такої акції: недопущення розколу у більшовицькій партії, збереження родоплемінної кадрової структури у керівництві та каральних органах, функціонування тих же, ленінських декретів і настанов про землю, концесії, продовольство, революційні трибунали, червоний терор, розкозачування, розкуркулення, примусову працю, про пресу і, звичайно, дотримання конспірації. З метою недопущення роз’яснення населенню справжніх намірів расистів, недопущення навіть найменшої організації людей на боротьбу за порятунок, недопущення випливу інформації світовій громадкості, передачі її наступним поколінням служба ВЧК-ГПУ-НКВС скрупульозно знищувала інтелігенцію, духовенство, суворо охороняла кордони.

Отож, закладені Леніном умови для виконання планів темних сил, які прикривались всілякими псевдонімами-кодами — «соціал-демократи», »комуністи», «більшовики», «соціалізм», «комунізм» і т.п. — верховенствували і в 30-ті роки.

В кінці 20-х розпочалася індустріалізація. У 1929 році вступив у дію Гомельський завод по випуску машинних молотарок та сортувалок; у 1930 — Сталінградський тракторний, Ростовський по випуску комбайнів, тракторів, тракторних плугів, тракторних сівалок та сінокосилок, Ташкентський по випуску тракторних сівалок та культиваторів. У 1931 році — запрацювали Харківський тракторний, Московський автомобільний та Саратовський комбайновий заводи. У 1932 вступили у дію Челябинський тракторний, Горківський автомобільний…

А ще була перспектива: мітилось у найближчі роки завершити будівництво інших заводів по виробництву сільськогосподарських машин — Володимирського, Алтайського, Кишинівського, Липецького, Мінського.

Темпи механізації сільського господарства у роки першої п’ятирічки були дійсно вражаючими. Число МТС зросло із 158 у 1930 році до 2446 у 1932 році. На весну 1932 було підготовлено понад 200 тисяч трактористів та механізаторів. На 1932 рік порівняно з 1928 механізація оранки збільшилась у 19 разів, механізація сівби зернових — у 100 разів, механізація збирання зернових — у 50 разів.. Питома вага механічних двигунів помножилась за якихось два роки — 31-32 — у 5,5 раза…

Ось тут і приступили більшовики до втілення великої ідеї комунізму — операції по фізичній ліквідації у найбільш родючих, чорноземних районах сільського населення за кодовою назвою «План хлібозаготівель».

Могутнє відгалуження комінтернівського «соціал-демократичного єдиного фронту», яке носило назву «більшовики», нищило в комуністичній (спільній) зоні «СРСР» споконвічних хліборобів як «ворогів народу», «клас сільської буржуазвї», «саботажників», «мішочників», «»куркулів», «підкуркульників», як «зайвих» при «тракторной обработке» споживачів продукції аби тільки за кордон «отдать три четверти выращенной пшеницы» — і не менше!

У 1932-33 роках механізм втілення ідей марксизму-ленінінзму заганяв у могили-траншеї хліборобів мільйонами. Зволікали до них мертвих і напівмертвих, і вони довго лишались незакритими, бо люди гинули щоденно, бо нікому було день у день копати і закривати могили…

 

Ленін: «Сталин и Троцкий — два выдающихся вождя»

Всякий геноцид — це результат вчинків расистів. Не бачити расизму у марксизмі-ленінізмі, у діяннях комуністів під час Великого геноциду на чорноземах 1932-33 роках — це те ж саме, що не помітити його у гітлерівських фашистів. Добре відомо, що для здійснення своїх намірів по знищенню того чи іншого роду людського расисти під різними, навіть і формально «гуманими» вивісками створюють свою соціальну теорію, партії, диктатуру, режим, юриспруденцію, каральні органи, пресу, мистецтво тощо.

Неважко переконатися, що расистами були і вожді-комуністи. У свїй час вони заявляли про це навіть досить таки відверто. Наприклад, ідеологічний наставник Маркса і Енгельса соціаліст Мойсей Гес у 1862 році кинув гасло: «Перш за все — расова боротьба, боротьба класова — другорядна!». Таких же позицій дотримувались Маркс і Енгельс. Вони проповідували проти «старого світу лише один засіб — революційний тероризм», ділили народи на «революційні» й «нереволюційні», ненавиділи слов’янство, і, як правило, відносили його в ранг «контрреволюційних»: «У найближчій світовій війні з лиця землі зникнуть не тільки реакційні класи та династії, а й цілі реакційні народи, і це також буде прогресом» ; «німці завоювали словянську землю в інтересах цивілізації» («Соч. М.-Э.», т. 6, с. 187, 287).

Пізніще «вчителі пролетаріату» замаскували свій расизм так званою теорією «загостренням класової боротьби в міру дальшої розбудови соціалізму». Майстерно це робив не стільки Сталін, як нас чомусь довго запевняли, скільки Ленін: «Именно после свержения буржуазии классовая борьба принимает самые резкие формы» (т. 38, с. 351); «Уничтожение классов — дело долгой, трудной и упорной классовой борьбы, которая после свержения власти капитала, после разрушения буржуазного государства, после установления диктатуры пролетариата не исчезает, а только меняет формы, становясь во многих отношениях еще ожесточеннее» (т.38, с. 386-387); «Диктатура пролетариата означает не прекращение классовой борьбы, а продолжение ее в новой форме и новыми орудиями» (т.44, с. 10) і т.д.

Нема нічого дивного у тому, що Ленін зметикував таке «вчення», адже щоб знищити його хунті десятки мільйонів людей потрібно було багато часу, багато «новых форм и новых орудий». На практиці все це проявилось у реальні гори трупів, моря сліз та крові.

То не Ленін, то Сталін у всьому винен! — продовжують і понині заявляти різних мастей мафіозі, аби виправдати свого вождя-ідола, аби відвернути нашу увагу від справжніх причин мору на нашій землі, аби за спиною «цапа відпущення» Сталіна приховати найжахливіше, що було і залишається суттю ідеології марксизму-ленінізму — РАСИЗМ.

Вводячи в оману людей, всілякі екстрадемократичні мас-медіа, не кажучи вже про ті, котрі і понині причепурюють свої газети портретами Леніна та червоними — ленінсько-гітлерівськими — прапорами, раз у раз оперують одними і тими ж висловами: «сталінські концтабори» , «сталінські репресії», «сталінський голодомор, а бува ще більше замасковано і абстрактно, як от «тоталітарний режим». Інформатори все подають так, ніби не було троцкістсько-ленінських голодоморів, терору, концтаборів, ніби їх інститути започаткував не Ленін, а лише Сталін, і, мовляв, не було б ката Сталіна, то був би на нашій землі рай.

А в той же час чимало документів свідчать про те, що Сталін для Леніна був великим авторитетом, він не раз рекомендував його на високі державні і пар­тійні посади. Рекомендуючи, скажімо, Сталіна на посаду голови наркома національностей, Ленін сказав: «Я думаю, и Преображенский не мог бы назвать другой кандидатуры, кроме товарища Сталина» (т. 45, с. 122). Навіть у відомому листі до зїзду від 25 грудня 1922 року Ленін про Сталіна і Троцького сказав, що це «два выдающихся вождя современного ЦК». Лист цей написаний, як сказано у ньому, «с точки зрения предупреждения от раскола ЦК» і «с точки зрения взаимоотношений Сталина и Троцкого». А те, що Сталін до народу ставився жорстоко, що він, як свідчить його телеграма у раднарком 1918 року, організував на Північному Кавказі «открытый массовый систематический террор», то це Леніна зовсім не турбувало. Більше того, часто-густо Ленін сам вимагав від Сталіна проведення репресій та терору. Ось, для приміру, телеграма Леніна у Харків від 16 лютого 1920 року: «Пригрозите расстрелом тому неряхе, который, заведуя связью, не умеет дать вам хорошего усилителя и добиться полной исправности телефонной связи со мной» (т. 51, с.13).

Чи випадково ленінська ватага доручила пост генсека Сталіну? Чи випадково у 1932-33 роках умертвили понад 7 міль­йонів українців?

Ні, не випадково.

 

«Не призводить отпуска хлеба детям, а также женщинам с детьми»

Як не дивно, але й сьогодні кажуть, що «Сталін хотів голодом загнати селян у колгоспи». Але скажімо: кого ж можна було заганяти у колгоспи там, де села вимерли повністю, що й нікому було хоронити померлих? Про яке заганяння у колгосп може йти мова, якщо на чорноземах за два роки знищили понад 7 мільйонів дійсних і потенційних колгоспників; якщо згідно з постановою ВЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року за кілька колосків чи картоплин розстрілювали, починаючи із 12-річного віку голодних дітей? Якщо тих же колгоспників, які хоч трохи були працездатними висилали як рабів на об’єкти концесій — у Карелію, до Печори, на Урал, Таймир, Колиму? Якщо голодом відправляли на той світ навіть і ті сімї, які вступили до колгоспу ще у 1925-28 роках і виробляли щороку по 800 -1000 трудоднів? Якщо нищили і тих селян-українців, які були членами комнезамів, ВЛКСМ та КП(б)У?

Тут інтермафія парттитулами нехтувала, бо головним завданням у неї було: ліквідувати селянина аборигена, який всупереч новому комуніс-порядку, всупереч ленінському декрету «об использовании багатств России для мирового хазяйства» проживав на найкращих чорноземах. Тутешніх селян заходились нищити так, як колись нищили в Америці корінних мешканців ацтеків та інків.

Як коней замінювали машинами, заощаджуючи при цьому зерно, яке треба було б їм відпустити на фураж, отак само маркстистсько-ленінська соціал-демократія (читай: влада диявола) застосовувала це правило до людей. «Пересмотреть контингент потребителей в совхозах, сократить расходы на питание и корм скота», — вимагав директивний лист ЦК КП(б)У та РНК УРСР від 17 лютого 1932 року.

До сільського контингенту, який мав право отримувати їжу, відносили, як видно із документів, сімї червоноармійців, трактористів, механізаторів та гробокопів. А ще, аби якось поновити працездатність, постановою Політбюро ЦК ВКП(б) від 16 травня 1932 року відпускались харчі «для общественного питания кохозников, работающих на обработке свеклы», тобто там, де без ручної праці не можна було обійтись. Звісно, жалюгідну їжу у сезон бурякопроривання давали не з гуманних проявів, а як живому тяглу. Та й яка могла бути гуманість у тих, хто, скажімо, знімав скальпи з американських андійців або умертвляв українських дітей? Адже у той час, коли у Києві селяни з надією врятувати від голодної смерті залишали дітей по сотні в день, постановою бюро Київського обкому КП(б)У від 7 квітня 1933 року було видано ось таке розпорядження: «Пункт 12. Считать необходимым не производить отпуска хлеба детям моложе 14 лет, а также женщинам с детьми».

У Києві, як і в інших містах, на вокзалі, на вулицях, біля крамниць,що торгували харчами — скрізь трупи. Їх спецслужба звозила у яри та балки, що були на околицях міста. Туди ж звозили і тих, кого замучили до смерті у катівнях НКВС.

Виправдовування, що Сталін голодомором хотів «розкуркулити» селян, теж видумка. Як свідчить радянська статистика, розкуркулення було в основному завершене ще на 1 червня 1930 року: у 450 із 583 районів України, тобто на 76 відсотків. Вже на початок 1932 року розкуркулювати не було кого — по селах суцільна злиденність…

 

Мор «с коммунистическим приветом»

У підготовці та здійсненні геноциду чітко простежується створення комуністичною владою ширми-ілюзії про буцімто «національне та духовне відродження». Ця ширма необхідна була для появлення у населення довіри до влади, приспання громадської пильності, породження у суспільстві думки про гуманні наміри нового ладу. Цинічно генеральний секретар КП(б)У Каганович свою доповідь на партз’їзді 1927 р. виголосив українською мовою, цинічно організовувались «декади по ліквідації неграмотності», україномовні школи в Україні, на Дону, Кубані, створювались всеукраїнські спілки письменників, композиторів, архітекторів, кіномитців. Напередодні Великого геноциду у Харкові проведено міжнародну (із 22 країн) конференцію письменників, у Брюселі та Нью-Йорку — виставки українського образотворчого мистецтва. Навіть у найчорніший 1933 рік, коли голодомор набрав апогею, для закордонної громадкості широко рекламувалось створення в Україні державних університетів, виставка у Варшаві українських художників, проходження конкурсу на кращий проект пам’ятника Т. Шевченку. А коли українські села вщент вимирали від пекельного голоду, то у цей час радянський композитор М. Мясковський видав у світ свою бравурну 12-ту симфонію, давши їй знущальну назву: «Колхозная».

В Україні інтенсивно ліквідовувались всі національні сили. Йшла етнічна чистка від свідомих українців у партійних та радянських органах. Було сфабриковано багато судових процесів: «Шахтинська справа», справи «Спілки визволення України», «Союзного бюро соціал-демократів меньшовиків», «Промпартії», безліч псевдосправ керівників зернорадгоспів, зернотрестів, хлібоприймальних пунктів, МТС, електростанцій і т. п. Регулярно у вищі інстанції подавалась статистика про кількість висланих, засуджених, розстріляних. Скинувши машкару «українофіла», комун!ст Каганович, проводячи боротьбу з «українським буржуазним націоналізмом», довів письменника Хвильового та комісара освіти Скрипника до самогубства, а восени 1932 року особисто ліквідовував на Кубані українські школи та газети.

Про технологію небаченого у світі геноциду при завоюванні українських чорноземів можна судити із розпоряджень компартії та радянської влади. Ось далеко неповний перелік лише тих, які появились за якихось сорок останніх днів 1932 року:

18 листопада — постанови ЦК КП(б)У про завдання «обеспечения поддержки и одобрения репрессивных мер, проводимых партией и советской властью против кулаков, против злостных саботажников хлебозаготовки из числа руководителей колхозов, против перерожденцев и коммунистов, которые розложились и которых партия изгоняет из своих рядов». У цих же постановах накази про переобмолот соломи, перевіювання полови, переочищення різних відходів та вивіз із сіл зерна, незалежно від його категорії; про взяття під контроль ЦК КП(б)У газет сільськогосподарських районів;

22 листопада — створення ЦК КП(б)У комісій для чистки сільських парторганізацій;

24 листопада — опублікування пресою постанови РНК УРСР про штрафи за невиконання хлібоздачі;

26 листопада — опублікування пресою наказу наркому юстиції і генерального прокурора УРСР з вимогою застосування репресій як «могутнього знаряддя подолання класового опору хлібозаготівлі»;

1 грудня — постанова РНК УРСР про заборону у сільськогосподарських районах торгівлі картоплею і про перевірку наявності фондів картоплі у колгоспах;

3 грудня — постанова РНК УРСР про заборону торгівлі м’ясом та худобою в усіх районах Київської, Вінницької, Чернігівської областей та майже в усіх районах Дніпропетровської, Донецької, Одеської та Харківської областей;

6 грудня — постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про занесення на чорну дошку сіл, які не виконують плану хлібоздачі; про вивезення із сільських крамниць всіх товарів, повну заборону колгоспної торгівлі та припинення фінансування колгоспів;

8 грудня — лист ЦК КП(б)У з вимогою про вилучення та знищення жорен та ступ;

10 грудня — постанова ЦК ВКП(б) про проведення на протязі 1933 року чистки партії і припинення прийому у партію;

14 грудня — постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР про застосування «суровых репрессий, осуждения на 5-10 лет заключения в концлагерь, а при известных условиях — расстрела»; про «выселение в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Северный Кавказ) как наиболее контрреволюционной всех жителей…»; про те, що на Пінічному Кавказі «все издающиеся газеты и журналы, а также преподавание в школах перевести с украинского языка на русский»;

15 грудня — постанова ЦК КП(б)У про заборону завозу та продажу промислових товарів у районах, які не виконують хлібоздачі;

24 грудня — лист ЦК КП(б)У з вимогою про вивезення у п’ятиденний строк всього без винятку наявного колгоспного фонду зерна, в т.ч. і насіннєвого в рахунок хлібоздачі;

31 грудня — постанова ВУЦВК і РНК УРСР про єдину паспортну систему та прописку.

 

Василь Мазорчук
(Далі буде)