Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Розшукується Куликове поле

Хтось із дотепників назвав Радянський Союз «країною з непередбаченою історією». Справді — трактування тих чи інших подій найближчого і найдальшого минулого на радянських теренах часом ґрунтовно змінювалося в залежності від генеральної лінії ВКП(б) і КПРС.

Приміром, перші 20 років радянської влади компартійні історики (а інших просто не було) обзивали Богдана Хмельницького зрадником свого народу, агентом української буржуазії (???), маріонеткою польського короля і т.д. і т.ін. А потім вийшов фільм за сценарієм Корнійчука, в якому гетьмана Хмеля змалювали як такого собі українського Сталіна, котрий нічим більше не проймався, окрім як би чимшвидше віддати Україну під руку царя московського.

Існує хибне переконання, що для того аби дізнатися, що воно там було в нашій давній історії, варто сягнути до відповідних літописів. Гай-гай! Візьмемо таку знакову подію в історії навіть не Росії, а можливо й Євразії, як битва на Куликовому полі в 1380-му році. У московських літописах — самі лише знаки оклику: посікли поганців, восславили віру православну, створили велику державу!!! І т.д.

А тепер сягнемо до Псковського літопису за цей же 1380-й рік: «Того літа на Чудському озері перевернувся човен і втопилося четверо людей. А на Різдво Святої Богородиці князь Дмитрій з Божою поміччю побився з татарами і гнався за ними 30 верст». Звісно, що який-небудь бузиновий перодряп, відкопавши таку інформацію, здійняв би галас на тему: знову дурять нас, бідних! Але не поспішаймо, бо ми, на відміну від перодряпа, мусимо знати, що літописи на Русі були чимось на взірець підручників історії СРСР: який князь на престолі сидів, під того їх писали і переписували. Відтак, що для Москви було добре, то для тоді ще не залежного від неї Пскова вважалося дрібничкою. Подумаєш — гнав татарів 30 верст. От у нас човен перекинувся — ото біда! А між тим ця битва справді відбулася. Хоча таємниць навколо неї більше, ніж достовірної інформації. І минуле нинішньої української держави на тому, поки що не віднайденому Куликовому полі тісно переплелося з історією нашого північного сусіда.

Ось стислий перелік встановлених фактів:

— Із ким, власне, бився князь Дмитрій у 1380-му році? З татарами? Вибачайте! До складу його війська увійшла найелітніша кіннота, надіслана союзником Дмитрія… золотоординським ханом Тохтамишем, а царевич Серкиз, нащадок Чингізхана, фактично командував цією битвою.

— А хто ж такий Мамай? У його війську були чечени, осетини, черкеси, половці, печеніги, полк італійської (!!!) піхоти — і жодного татарина! Чи монгола!

— Проведені в ХІХ і ХХ століттях археологічні пошуки не знайшли на тому місці, яке вважається Куликовим полем, жодного речового доказу великої битви.

— І останнє: через 180 років після битви Іван Четвертий, котрий Васильович, першим у історії Московії коронувався не на великого князя, а вже на Царя-Самодержця Московського. Звісно, що вимоги до майбутньої цариці ставилися аж надто високі. І кого ж вибрали, врешті решт? Княжну Глинську. А Глинські, щоб ви знали — прямі нащадки отого Мамая, котрий зійшовся з Дмитрієм, відомо, коли, але невідомо, де.

За версією групи сучасних російських істориків в основі битви на безіменному полі лежав конфлікт торгівельних інтересів між італійськими (генуезькими) купцями та їхніми конкурентами з Москви і Криму. Тодішні кримські олігархи розділилися в інтересах: одні ставили на Москву, інші на Геную. Проєвропейці й найняли професійного вояка Мамая з його інтернаціональним спецназом.

Дивна штука історія.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com