Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗА ЛАШТУНКАМИ СВІТОВОЇ КРИЗИ

Глобалізація «стирає» кордони, забезпечуючи, в першу чергу, вільний перетік капіталів, товарів, послуг, інформації. Економічні переваги глобалізації, здавалося б, очевидні. Однак, за все потрібно платити. Коли закладено системну помилку в глобалізованому світі платять усі — хтось більше, хтось менше. Водночас, це вочевидь, у виграшному становищі опиняється той, хто передбачив майбутні негаразди, і, якщо не «загнуздав», то хоча б «осідлав» їх. Україна, як і більшість держав, будучи частиною цього світу, не могла уникнути кризи, що охопила світову фінансову систему.

У нас політичні амбіції, як завжди, взяли гору над здоровим глуздом. Навіть тоді, коли вже хвилею накрило Захід і Схід, уряд в особі Юлії Тимошенко стверджував, що Україні ніщо не загрожує, адже країна практично не інтегрована в світову фінансову систему. Згодом, наввипередки політичні сили почали пропонувати антикризові програми, кожна переслідучи свої бізнес-лобістські інтереси, котрі здебільшого нічого спіль­ного з інтересами країни не мали. Написані швидкоруч, жодна з них приборкати кризу власне не здатна. Проте потрібен був політичний компроміс. На ньому й зійшлися — було прийнято «версію» Президента.

Сьогодні вже всім зрозуміло, що світова фінансова система все одно завалилася б — якщо не від іпотечної кризи в США, то від іншого поштовху. Спочатку фондова, потім фінансова, а тепер макроекономічна криза перевертають світову економіку.

Глобалізація у вузькому сенсі означає «глобалізацію фінансових ринків і зростаючий домінуючий вплив на національні економіки глобальних фінансових ринків і транснаціональних корпорацій». Так, наприклад, розуміє глобалізацію Джордж Сорос. Ключове поняття й ціль глобалізації — економічне зростання, але не тільки як єдиний спосіб вирішення всіх проблем, а скоріше, як самовідтворення людської цивілізації західного типу. Даний підхід, що поширюється на історію людства ще за часів Римської Імперії, визначає постійні передумови до експансії.

Деякі антиамериканськи настроєні мислителі в даному контексті відразу можуть зробити висновок про глобалізацію, як про постколоніальну форму світової залежності.

І ми це відразу знаходимо. «Глобалізація під егідою США — це спроба кардинальної перебудови світової економічної системи, міжнародного права, «екології» культури й статусу націй і народів. Одні країни й соціальні групи при цьому сподіваються виграти, більшість зазнає втрат», — відзначають російські теоретики С. Батчіков і С. Кара-Мурза в своїй статті «Досвід руйнування Радянського Союзу». Критикуючи неоліберальну хвилю, що все сильніше накочувалася на світові економічні ринки, автори статті відзначають: «Глобалісти діяли жорстко — із МВФ і Всесвітнього банку вже до 1982 р. були вигнані всі економісти-кейнсіанці — прихильники регулюючого впливу держави. Було проведено й чистку провідних економічних факультетів».

Цікаво, адже дана позиція тих, хто говорив про «підрив національних держав», що «фінансові спекулянти можуть безкарно розоряти цілі континенти й вивозити з розорених країн сотні мільярдів доларів», збіглася з позицією саме такого «спекулянта» — Дж. Сороса, який стверджує, що Адам Сміт неправий — ринки не являються структурами, що саморегулюються. Він наголошує, що ринкам властиві «економічні пузирі». Відтак вони потребують «настроювання» з боку влади.

«В останні два десятиліття тенденцією було те, що кредити зростали швидше валового національного продукту й у США, й у світі в цілому. Якщо подивитися на те й на інше разом, то можна побачити параболічну криву. Невірна інтерпретація, що розпалила цю тенденцію, полягає в тому, що ринки в стані скорегувати такого роду надлишок, що призвело до серії дерегулюючих і лібералізаційних заходів. Дерегулювання зміцнило й зростання кредитів, і віру в те, що ринки можуть самокорегуватися», — зазначає Сорос. А це є «смертельною помилкою».

Глобалізація, у поданнях «Global Trends 2015: A Dialogue About the Future With Nongovernmental Experts», документа, що визрів у надрах Центрального розвідувального управління й Національної ради з розвідки США, і який відбиває передбачувані перспективи й сценарії світового розвитку до 2015 р., — нелінійний процес, що відбувається при поглинанні ряду відкритих нерівновагих суспільних систем більш складними транснаціональним структурами. Разом з тим, на відміну від синергетичного постулату про творчу роль хаосу, про наявність елементів самоорганізації, продукування гомеостазу соціальних і політичних систем, передбачається, що процес глобалізації при всій своїй стихійності буде носити керований характер, принаймні, у своїх головних проявах. Запам’ятаймо це, адже до викладеної тут ідеї ми повернемося, коли торкнемося П’ятиденної війни на Кавказі. Мова знову йде про «керований хаос».

Одна з провідних тем чергового економічного форуму В Давосі була світова фінансова криза. Попри певну стабілізацію на світових фондових ринках, яку пов’язують із рішенням Федеральної резервної системи США різко понизити облікову ставку до 3,5 %, усі в очікуванні рецесії у Сполучених Штатах, тим більше, що після безпрецедентного зниження облікової ставки в американського уряду залишається зовсім небагато способів впливати на ситуацію.

Джордж Сорос, вже згаданий нами, безумовно видатний підприємець, один з провідних гравців на світових фінансових ринках (уперше Дж. Сорос отримав світову популярність в 1992 р., коли після початих ним фінансових операцій відбулося катастрофічне падіння курсу фунта стерлінгів. Загальний обсяг фінансових коштів, витрачених Дж. Соросом для «обвалу» фунта стерлінгів, становив близько 10 млрд. доларів. У той же час власні фінанси структур Дж. Сороса ніколи не перевищували 4 млрд. доларів. Дж. Сорос діяв за активної підтримки американської держави. Він заробив на кризі національної валюти Великобританії близько 2 мільярдів доларів. Ці гроші стали використовуватися для створення Фондів Сороса в постсо­ціалістичних країнах Схід­ної Європи). І осб Сорос на Всесвітньому економічному форумі робить безпрецедентну заяву щодо завершення доби панування долара і США у світовій економіці. Він твердить, що не стільки очікує уповільнення світової економіки, скільки перерозподілу впливу на світових ринках. «Завершується доба, коли ці кредитні ресурси дозволяли Сполученим Штатам споживати набагато більше, ніж вони виробляли, і, одночасно, «всмоктувати» всі заощадження світу, тоді як Китай, Індія та інші країни, що розвиваються, видобудівники нафти, почали заробляти набагато більше, ніж вони витрачають. Тобто я не очікую світової рецесії, я очікую перерозподілу влади та впливу від Сполучених Штатів до країн, що розвиваються, особливо до Китаю», — заявляє фінансовий експерт.

Однак не договорює пан Сорос, що найбільш серйозним є створення трикутника Росія-Китай-Індія, активна співпраця Росії з Іраном, країною, яка ще навесні 2006 р. спробувала атакувати долар як основну резервну валюту. Тоді загроза початку війни США проти Ірану була цілком реальна. Адже на кордонах Ірану під видом переслідування іракських повстанців США розгорнули найбільше військове угруповання з часів вторгнення до Іраку в 2003 році. Але таємні ірано-американські переговори призвели до того, що Іран відмовився від відкриття нафтової біржі, що продає нафту за євро. США добилися підтримки долара... «Чи могла війна проти Ірану початися 19 березня 2006 року? Так! Якби Іран на таємних переговорах став наполягати на від­критті нафтової біржі, що продає нафту за Євро, то США почали б бомбардування Ірану 19-го березня. Відкриття 20 березня 2006 року Іранської нафтової біржі з розрахунками в Євро могло стати кінцем монополії долара на глобальному нафтовому ринку й призвести до дуже істотного скорочення важливості долара як міжнародної резервної валюти, а виходить, до критичного ослаблення американської валюти стосовно євро. Перед урядом США стояв важкий вибір: або оголосити дефолт за своїми обов’язками, або почати війну проти Ірану, щоб долар тепер під­кріплювався нафтою. Адже війна проти Іраку була розпочата заради захисту долара. Після окупації Іраку американці закрили програму «Нафта в обмін на продовольство» (ірак­ські євро-рахунки були знову переведені в доларові), а нафту знову стали продавати тільки за американські долари», — пише російський провідний фахівець з інформаційно-психологічної війни Ігор Панарін.

Водночас найбільш травмуючим для долара, а, відповідно, і США стала заява Президента Російської Федерації Дмитра Медведєва про «перетворення Москви на потужний світовий фінансовий центр, а рубля — на одну з провідних регіональних резервних валют». Тільки-но замайоріла ідея формування в Росії МФЦ (Міжнародного фінансового центру), в Білому домі зрозуміли, що мова йде в остаточному підсумку не тільки про фінансову перебудову світу. Грандіозні перспективи Китаю, помножені на амбіційність Кремля, вмить перетворювали долар на папірець (яким він, по суті, і є). Отже, вирішили у Вашингтоні, краще «фінансовий пузир» лусне раніше. Зрозуміло, «бульбашки» не оминуть ані Америку, ані Європу. Проте палаюче «підчерев’я» Росії дасть можливість скинути усі проблеми перегрітого ринку США до ніг Кремля. Звідси рішення негайно розпочати бойові дії на Кавказі. Наступним етапом повинен був стати удар по Ірану і дестабілізація ситуації у Середній Азії.

Подібний розвиток подій на Кавказі можна було передбачити. Навіть умовний час початку бойових дій визначити, адже найбільш придатним для початку військової операції Грузії проти бунтівних Південної Осетії і Абхазії ставав період, коли Путін вже не президент, а Медведєв ще не президент. Заздалегідь ескалацію конфлікту за активної участі США констатують світові ЗМІ. Так, наприклад, 16 липня 2008 р. на сторінках «Asia Times» (Гонконг) Вільям Енгдаль у статті «Війна вже назріла» пише: «Так само, як Москва відмовляється визнати незалежність Косово, Вашингтон не визнає суверенітет Абхазії. У травні Абхазію відвідала делегація з держдепартаменту США; були проведені зустрічі з місцевими неурядовими організаціями і з президентом. Раніше служби розвідки США вже діяли під прикриттям своїх неурядових організацій (у таких країнах, як Сербія, Грузія й Україна); в їх числі були фонди «Відкрите суспільство» (під егідою Джорджа Сороса), Національний фонд на підтримку демократії (його спонсором є Конгрес США), Freedom House (пов’язаний із ЦРУ) і так званий інститут Альберта Ейнштейна, очолюваний Джином Шарпом. «Адміністрація Джорджа Буша-молодшого підливає бензину у вогонь кавказького конфлікту», — стверджує автор, наголошуючи на небезпеці війни.

«Обидва кандидати у президенти США — і республіканець Джон Маккейн, і демократ Барак Обама — привселюдно схвалили політику конфронтації, що ведеться адміністрацією Буша по відношенню до Росії. Жоден з них не піддав критиці загальні принципи проведеної США зовнішньої політики. Схоже на те, що кожен з кандидатів готовий на будь-які кроки, аби тільки Росія загрузла на Кавказі й через це не могла відігравати важливу роль на світовій арені», — пише в «Asia Times» Герберт Бікс. Білий дім вустами Кандолізи Райс розгортає тезу про «поворот історії у зворотньому напрямку». Експертна спіль­нота констатує, що в Кавказькому конфлікті роль інформаційного супроводу зросла стрибкоподібно. Антиросійська кампанія в провідних західних ЗМІ за рядом характеристик нагадує інформаційну операцію НАТО по супроводу війни в Югославії. Подіб­ність спостерігається не тільки у відзначеної всіма спостерігачами злагодженості просування думки про «агресію проти Грузії», але й у завчасній і докладній «обробці» міжнародної суспільної свідомості, визначають експерти. До інформаційної атаки проти Росії долучається й Україна. Механізм інформаційно-психологічної війни у фінансово-економічній сфері запущено, отже «суперпузир», попри провалений кавказький бліцкриг, все одно вибухає.

«Із закінченням Другої світової війни до цього моменту ми перебували у так званому «суперпузирі», що характеризувався кредитним розширенням на основі долара як міжнародної резервної валюти. Нинішня криза знаменує кінець цієї ери. США зі­штовхнулися й з рецесією, і з відходом від долара. Всі ознаки були очевидні тим, хто хотів їх бачити. На жаль, багато хто не хотіли», — якось зазначив Дж. Сорос.

Ігор Панарін, професор Дипломатичної академії МЗС РФ, відомий експерт у сфері інформаційних війн, наголошує, що Росія сьогодні є головною жертвою американської фінансової кризи завдяки не­вірній інформаційно-фі­нансовій політиці ряду ро­сійських чиновників. «Паніка на російському фондовому ринку створена вмілими інформаційними операціями, яким російські керівники фінансово-економічного блоку не протистоять», — стверджує фахівець. Мета — скупка російських корпорацій. Він наголошує: «Я належу до числа деяких експертів, але саме тому, що ці експерти з Вищої школи економіки, з інших вузів не займаються проблематикою інформаційної війни, а займаються тільки економічними проблемами. Лише наприкінці 80-х ро­ків була розроблена теорія ведення інформаційної війни у фінансовій сфері, і пан Сорос — один з головних теоретиків цієї війни, причому війни успішної».

Геополітик нагадує 1992 рік, Великобританію, англійський фунт стер­лінгів, що повинен був стати основою нової європейської валюти. Але в результаті, повалення британського фондового ринку було здійснено не тіль­ки паном Соросом, але й силами, які за ним стояли. Через це, введення європейської валюти було від­далено на 7 років. «Сьогодні ми спостерігаємо аналогічну картину», — під­сумовує І.Панарін. «Нагадаю, що гігантське падіння російського фондового ринку було в кілька разів більше, ніж європейського й світового. І якщо ми подивимося на динаміку падіння фондового ринку з травня, то його падіння просто катастрофічне: з 2 400 пунктів до 800, тобто в три рази. Виникає питання — чому це відбувається? — розмірковує фахівець. — Поряд з об’єктивними факторами існують і су­б’єк­тивні фактори. Теорія рефлективності керування ринками Сороса полягає в тому, що дві категорії: очікування інвесторів і довіра до банківської системи — це категорії інформаційно-психологічні, вони можуть бути об’єктами впливу й захисту. І в цьому контексті дуже важлива цифра розуміння процесів, що відбуваються на російському фондовому ринку, 70 % учасників цього ринку були іноземними інвесторами».

В Україні ситуація не тільки не краща, а значно гірша. На межі банкрутства можуть опинитися не держкорпорації, як в Росії, а держава. Кредит МВФ у 16,5 млрд. доларів США — соломина спасіння чи остаточний крах? Тільки за рік приватний сектор напозичав валютних кредитів на 35 % ВВП (за оцінкою агенції S&P), платежі за рахунком поточних операцій і погашення зовнішнього боргу у півтора рази перевищують золотовалютні резерви, від’єм­не сальдо торгового балансу за вісім місяців поточного року складає 12,5 млрд. дол., а 40 % банківської системи належить іноземному капіталу. Металургійна, як економікоутворююча галузь країни, галузі будівельна та фінансова вже «лягли» під натиском кризи, на підході вугільна промисловість. Б’ють на сполох аграрії. Потерпають торгівельні компанії, наполягаючи на розширенні дистриб’юції. Сьогодні йде мова вже не про рецесію, а про дефолт.

Тим часом Росія об’єд­нується з Китаєм у протистоянні світовій фінансовій кризі, створює разом з Іраном і Катаром газовий «ОПЕК». Прем’єр-міністр РФ Володимир Путін пропонує відмовитися від долара у взаємній торгівлі Росії й Китаю. Лунають заклики негайно переходити на рублеві взаєморозрахунки за енергоресурси не тільки з Азією, а й з Європою, але, насамперед з Білорусією і Україною.

«Прийшов час виявити тривогу з приводу збереження добробуту. Ми вступили в період великого руйнування добробуту. Так що ви повинні бути дуже консервативні — або дуже моторні», — одкровення, що належать Соросу.

Світ змінився і вже ніколи не буде таким як раніше. Дж. Сорос, як апологет «відкритого суспільства», відзначає, що «відкрите суспільство як універсальне поняття не укладається ні в які межі. Суспільства зміцнюють цілісність за рахунок загальних цінностей. Ці цінності сягають коріннями в культуру, релігію, історію й традиції. Коли суспільство позбавлене кордонів, де можна відшукати загальні цінності? Я переконаний, що їх можна знайти тільки в самому понятті відкритого суспільства».

Відкрите суспільство постіндустріальної доби. Усю «принадливість» глобалізації ми починаємо відчувати вже сьогодні. Однак це ще не вся глибина почуттів. Інформаційна епоха ніби визначила цінність інтелектуального продукту, але виявляється, що не вартий нічого лазерний диск з піснями найулюбленішого співака, коли хочеться їсти. Що краще все ж хліб із селянської печі, аніж зі штучними розпушувачами. Що геномодифіковані продукти не подають дітям ні на сніданок, ні на обід в елітних навчальних закладах. Що більш смакує чиста джерельна вода, аніж «Соса-Соla»…

Нині у світі викликає серйозну стурбованість доступність двох рідин, які дають життя індустрії й людині — нафта й вода. У першому випадку доступ (безперебійне постачання), у другому — її якість. Тема продовольства теж не відійшла на другий план, хоча на тлі світової фінансової кризи десь загубилась. Україні з її потужними природними мо­жливостями (географічне місцеположення; протяж­ність; наявність нафто- і газопроводів, портів; природна обдарованість, ліси, водні ресурси і ґрунти (30 % світових запасів чорноземів)… і люди розумні й працьовиті) скористатися б цим. І звідси вибудовувати антикризові заходи.

Однак в умовах, коли в країні панує політична криза, коли безліч питань щодо дієздатності кожної з державних інституцій, коли серед владної еліти брак стратегічного бачення розвитку країни, коли політична еліта роз’єднана і переймається боротьбою лише за владу, коли відсутній, і, що найсумніше, немає жодного натяку на появу лідера нації, подібна позиція, можливо, залишиться тільки добрим побажанням…

 

Віктор Вірний, політолог

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com